Березовий сік (повість)

Давидов Анатолій

Анатолій ДАВИДОВ

БЕРЕЗОВИЙ СІК

ЯК ВЕСНА НАРОДЖУЄТЬСЯ

Ігорькова школа-інтернат неподалік од лісу. Ліс той'Великий, дрімучий. Вовки, правда, давно не водяться в ньому, та інших звірів чимало — лосі, олені, кабани дикі, лисиці... У погожі дні учні бавляться на узліссі. Вихователі од них не одходять — мало що буває! П'ятикласникам поталанило: їхня-вихователька Зоя Павлівна живе у лісі, бо її дідусь Михей Хомич — лісник. Майже піввіку стереже він навколишню красу. Зоя Павлівна часто водить своїх вихованців у лісництво. Там їм хороше — можна погладити корову Лиску, дати цукерок коневі Вороньку, погратися з собакою Кудлаєм та котом Мурчиком, нарвати бур'яну кроликам...

Давно вже учні не були в лісництві — надто суворою зима видалась, а це сонечко пригріло весняне, сніг зійшов, пташки весело защебетали. Упросили Зою Павлівну в гості до лісника сходити. Михей Хомич зрадів дітям. Розповзлися ті по обійстю... Зоя Павлівна про щось перемовлялася з дідусем, а тоді зібрала дітей докупи.

— Ви знаєте, як у лісі весна народжується, які її перші ознаки?

Ось вам Михей Хомич розповість. Слухайте уважно, бо це вже не просто відвідини лісництва, а програмне заняття!

Михей Хомич повів дітей у глибину лісу.

— Зверніть увагу на сніг. Од вологи він став сірий, ось-ось побіжать з нього струмочки... І на небо гляньте: яснішає воно, хмари вище піднялися, не такі важкі, як узимку. Сонячним променям легше крізь них пробитися.

А як птахи поводяться? Ігорьок тут як тут.

— Галасують дуже. А граки вже гнізда собі впорядковують. Весна буде рання!

— Так. Граки надто тонко відчувають, яка буде весна —— затяжна чи швидкоплинна. Якщо сіли на гнізда — чекайте тепла! — погодився з Ігорьком лісник.— Вже й жайворонки прилетіли. У народі кажуть: "Ранній приліт граків та жайворонків — до теплої весни".

— А я шпака бачила! — озвалася Маринка.

— Добра ознака. Шпаки теж віщують ранню весну. А ви знаєте, що у зайців зараз вивелися малята? Вони одразу ж можуть рухатися і добре бачать. Перше, що зайчата роблять після народження, це п'ють молоко. Воно у зайчих смачне і поживне. Цікаво, що надалі малят годує не лише мати, а й будь-яка зайчиха, що пробігає мимо. Вже через тиждень у зайчат виростають зуби, І вони стають зовсім самостійні. З'явилися малята й у білок. Вони сліпі та голі, пройде півтора місяця —— ї лише тоді білченята можуть вилізти з гнізда.

А тепер погляньте на дерева. У них почався сокорух, поживні речовини стали підніматися до бруньок, ті понабухали, але розпускатися не поспішають, бо ще можуть морози вдарити. Такі рослини, як ліщина та вільха, цвітуть.

Учні підійшли до куща ліщини, однак ніяких квіточок не побачили, тільки сережки висіли на гілочках, а з них вітерець легенький пилок зганяв.

— У ліщини надто дрібні квіточки. Одні з них зібрані в суцвіття-сережки, інші, де пізніше зав'язується горішок,— в оці ось "брунечки" — і лісник показав "брунечки" з малиновим чубчиком.

Пригріло сонечко,й діти побачили, як на суху гілку сів... метелик. Ігорьок хотів зловити, але лісник зупинив його:

— Не чіпай! Це теж ознака теплої весни. І взагалі таких гарних метеликів зовсім мало лишилося, навіть улітку не часто їх зустрінеш.

Нехай собі живуть!

Розбрелися учні по галявині.

— Михею Хомичу,— покликала лісника Маринка.— Підсніжники цвітуть!

Діти — до неї. Петрусь хотів зірвати квітку, але Ігорьок зупинив його:

— Не треба. Підсніжників теж мало. їх слід охороняти!

Підійшов Михей Хомич і лагідно погладив Ігорька по голові.

АКВАРІУМ

У Ігорька подвійна радість: на день народження тато і мама, які зараз у довготривалому відрядженні, прислали акваріум, а ще той акваріум Зоя Павлівна дозволила тримати у кімнаті. І ось тепер учні думають гуртом, як заселити акваріум.

— У неділю випросимося в місто на пташиний базар, там будь-яку рибку можна купити! — сказав Петрусь,— І рослинки на базарі

продаються, і равлики, що стінки акваріума чистять!

— Все те і в зоомагазині можна купити! — скептично подивилася на хлопчика Маринка...

Зоя Павлівна саме щось записувала до зошита, а тоді прислухалася до тих розмов, усміхнулася й вийшла з кімнати. За кілька хвилин повернулася.

— Валентина Петрівна (так звали директора інтернату) дозволила взяти рослини і кількох рибок з великого акваріума, що в холі. Та перш ніж це робити, ходімо подивимося, як він влаштований.

Учні скупчилися біля акваріума, що добре підсвічувався лампою-рефлектором, і стежили, як шмигають зграйками дрібні гуппі, як величаво пропливали смугасті скалярії, як ворушать довгими хвостами вуалехвости...

— Зверніть увагу на водяні рослини! — мовила Зоя Павлівна.— Одні з них плавають на поверхні води, інші прикріплені корінцями до дна. Отже, нам треба насамперед подумати про...

— Пісок! — вигукнув Ігорьок.

— Правильно. Дно в акваріумі найпростіше зробити з піску. Для цього, як бачите, добре підходить крупнозернистий річковий пісок.

— Де ж його взяти зараз? — забідкалася Маринка.

— Є в нас такий пісок,— заспокоїла дівчинку вихователька.— Сходи на кухню й попроси тазик, адже пісок треба добре промити!

Ігорьок разом із Зоєю Павлівною промили пісок під краном. Зовні він чистий, та потрібно було довгенько повозитися, щоб пісок не давав каламуті. Потім стали вкладати його на дно акваріума. Ігорькові не терпілося першим налити воду, він уже набрав її в банку й нетерпляче тупцював біля виховательки.

— А як будеш лити? — запитала в нього.

— Обережно, щоб не скаламутити піску.

— Лий на стінку, так буде краще.

Хоч як старався Ігорьок, а пісок трохи скаламутився. Учні навіть розсердилися на нього — так уже хотілось їм акваріум швидше заселити.

— Нічого,— втихомирила їх Зоя Павлівна.— Ось зараз ми почнемо рослинки садити, а тоді треба, щоб акваріум іще пару днів без рибок постояв. Навіщо? Бо у воді, яку ми беремо з крана, є хлорка. Вона вбиває хвороботворні бактерії і для нас, людей, не шкідлива, а ось рибки її не люблять. За пару днів хлорка вивітриться, до того ж холодна вода в кімнаті нагріється, бо більшість акваріумних рибок завезені з тропічних країн і полюбляють тепло.

З рослинок вибрали валіснерію. У неї довге листя-стрічки. Посадили кілька кущиків, тут і Валентина Петрівна підійшла.

— Додайте трохи перистолистника,— порадила.— Він теж добре воду очищає!

Посадили й кілька схожих на ялиночку перистолистників. Вже наступного дня вода в акваріумі посвітлішала, та учні не поспішали заселяти його, а все обмірковували, яких рибок обрати.

— Скалярії дуже гарні! — нахваляла Маринка.

— А мені подобаються кардинали! — Петрусь показував дітям жовтувату рибку з сріблястим черевцем та яскраво-червоною плямою на хвостовому плавнику.

— Чим гірші мечоносці? — Андрійко захоплено розглядав вузьку рибку, в якої хвостовий плавник видовжений у формі меча.

— А які рибки найбільше подобаються Ігорькові? — запитала Зоя Павлівна.

— Гуппі! Вони хоч і невеличкі, зате дуже цікаві. Колись жили у нас вдома: ось ті сірі, зовсім маленькі, красиво поцяцьковані — самці, більші — самки. Через кожні півтора місяця самочки метали мальків, бо вони живородні, й тато наділяв ними сусідів...

— Діти! Оскільки акваріум Ігорька, то давайте першими впустимо його гуппі,— запропонувала Зоя Павлівна.— А як вони приживуться, будемо їм підсажувати й тих рибок, які вам подобаються. Гаразд?

— Ми згодні,— відповіла за всіх Маринка.— Тільки щоб не забули про скалярій!

Діти засміялися.

БЕРЕЗОВИЙ СІК

Зоя Павлівна попередила дітей, щоб одяглися по-робочому, бо доведеться ліс лікувати. Дивина! Як людей лікують, усі знають, а ось як ліс... Тому з нетерпінням чекають Михея Хомича. У лісника, як він каже, слово — золото: прийшов у призначений час. Весело оглянув учнів, кожну взуваночку перевірив, а тоді повів у ліс. Біля березового гайка зупинився.

— Хто з вас приходив сюди сік точити?

— Ми були... І ми... І ми... Михей Хомич спохмурнів.

— Ходімо тоді до берізок, покажу вам дещо!

Як підійшли ближче, побачили, що багато стовбурів дерев стояли зволожені: з отворів, кимось пробитих, збігав на землю сік.

— Немовби плачуть! — промовила сумно Зоя Павлівна.

— Зло роблять ті люди, що отак з деревами поводяться,— погладив стовбур берези лісник.— Прокрутять дірку, націдять соку в банку й підуть, а берізка від того силу втрачає, на неї хвороби всілякі нападають, може навіть всохнути... Ну, то що, будемо дерева рятувати?..

— Будемо! — за всіх відповів Ігорьок.

Михей Хомич повів їх у глибину гайка. Там, на дорозі, діти побачили Воронька, у віз запряженого. Наввипередки побігли до коня. А той уже упізнав їх, заіржав радісно.

На возі стояв ящик із вологою глиною. Поки діти Воронька гладили, лісник розім'яв її і аж тоді покликав помічників, роздав їм по дерев'яній дощечці, а на неї по шматку глини поклав.

— Ходімо!

Біля берези, що найдужче постраждала, показав, як треба дірки та тріщини глиною замазувати.

— Сокорух тільки почався, глина висохне і не випустить із стовбура життєдайної вологи! — пояснив.

Михей Хомич розставив учнів по рядах, і робота закипіла. Ледь встигав глину розминати, а Зоя Павлівна радила учням не поспішати, підправляла їх...

Ігорьок замазував щілину, що аж до землі тягнулася, а тоді як сахнеться:

— Їжак!

Діти до нього. Справді, з купи торішнього листя вилазив їжак. Обтрусився, потім зиркнув на учнів, пирхнув сердито й скрутився клубочком. Тільки голки увсебІч стримлять. Ігорьок пальцем до них доторкнувся — гострі!

— Зоє Павлівно, а що, як до школи його взяти? — попрохала Маринка, яка мало не стрибала від радощів од такої зустрічі.— Доглядати будемо їжачка, а як набридне — відпустимо!..

Саме Михей Хомич нагодився. Почув такі розмови, знову спохмурнів.

— Їжак не іграшка. Жива істота і дуже в лісі потрібна — мишей, слимаків, хробаків знищує... До того ж у їжаків зараз сім'ї утворюються. Заберете його звідси, награєтесь ним, а він без пари залишиться. Негоже так робити!

Учні мовчки відійшли від їжака, а тут Павлик гукає:

— Джміль!

Сипонули туди, немовби ніколи того джмеля не бачили. Хтось хотів його спіймати, та знову лісник втрутився:

— І його чіпати не треба. Уявляєте, як важко було джмеликові зиму холодну пережити. А тепер він шукає нірку, щоб завести там сім'ю.

Тим часом джмелик знайшов нірку під березою й сховався у ній.

— Запам'ятаймо цю місцину,— сказала Зоя Павлівна,— будемо влітку сюди приходити, простежимо, як джмелина сімейка розвиватиметься.

Закінчилася глина, і лісник повів дітей до струмочка руки помити.

1 2 3 4 5 6