Ось і зараз у видавничій роботі збірка поезій знаної в нашому краї поетеси Галини Лисої з Татарбунар "Свеча". І це вже друга її книжка в цьому видавництві — нещодавно тут побачила світ гарно видана поетична "Доля". З'явилося серед авторів "Друкарському дому" й ім'я поета і прозаїка з Іллічівська Василя Павленка, автора виданих у "домі" книжок "Крем'яхи на дорозі" та "Бути людиною".
Якщо ми замислимося над тим: "А що формує нашу цивілізацію, на чому вона, як то кажуть, тримається", то неминуче відкриємо для себе, що ґрунтується вона передусім на тих знаннях, що закодовані у мільйонах книжок, виданих в усі віки і в усіх країнах. Саме в книжках закодовані наші знання, наша історія, наш світогляд, наше усвідомлення себе і Всесвіту. Ось чому до кожної людини, яка пов'язана з виданням і розповсюдженням книжки, ми повинні ставитися з особливою повагою і... особливою вимогливістю[15].
МОВОЮ НАРОДНОГО гумору
Від редакції газети "Одеські вісті": 31 березня — 2 квітня на Одещині відбувалися Дні Степана Олійника та Свято українського гумору "Здоровіле з гумором живеться", в яких взяли участь письменники та артисти з Одеси, Києва, Івано-Франківська, інших міст і країв нашої Батьківщини. У святі взяла участь донька класика українського гумору Леся Степанівна Олійник.
* * *
Розпочалися святкові заходи з того, що в редакції "Одеських вістей" було вшановано переможців уже традиційного гумористичного конкурсу самодіяльних авторів "Ярмарок сміху". Ми вже повідомляли, що засновано було цей конкурс 2003 року, з ініціативи редакції газети і Громадського фонду ім. С. Олійника, очолюваного Валерієм Бойченком, й основною метою його стало — спонукати до творчого пошуку літературно та гумористично обдарованих земляків наших.
Так ось, переможцями "Ярмарку сміху — 2005", в якому взяли участь близько сорока літераторів з усіх куточків Одещини, стали прозаїк Тетяна Шарнікова з Арциза, поетеса Ганна Грозова з села Зоря Саратського району та поетеса Світлана Паршенкова з Одеси. Крім того, журі відзначило твори Ольги Дубовенко з Одеси, Василя Федорова з Котовська, Алли Снігур з Балтського району, Миколи Калюжного з Ананьева, Арнольда Полторацького з Білгород-Дністровського району.
Вітаючи переможців конкурсу від імені редколегії "Одеських вістей", головний редактор Іван Ненов відзначив, що цей конкурс допоміг згуртувати навколо газети чимало талановитих самодіяльних літераторів, читачів і щирих друзів нашої обласної газети. Він повідомив, що кращі твори учасників цьогорічного конкурсу будуть зібрані під обкладинкою колективної збірки самодіяльних гумористів "Ярмарок сміху — 2005" і водночас проголосив відкриття конкурсу 2006 року.
Побажала подальших творчих успіхів лауреатам конкурсу та запросила всіх читачів газети до творчої співпраці і член журі конкурсу, перший заступник головного редактора "Одеських вістей" Тамара Проценко. А кандидат мистецтвознавства Леся Олійник з великою теплотою говорила про те, що творчість її батька, пам'ять про нього допомогли згуртувати справжню "Олійниківську родину", людей, які щороку прилучаються до проведення днів українського гумору на Одещині, пропагують творчість С. Олійника, віднаходять нові таланти серед літераторів-гумористів та читців гумористичних творів. І передусім вона відзначила Благодійний фонд ім. С. Олійника, очолюваний його незмінним керівником Валерієм Бойченком, та редакцію "Одеських вістей".
Твори Степана Олійника багато разів перекладалися на російську мову. Понад 150 його фейлетонів були опубліковані в найпопулярнішій за радянських часів московській газеті "Правда". У свою чергу С. Олійник і сам виступав як перекладач творів російських гумористів. Та й взагалі, він багато зробив для єднання та взаємозбагачення української і російської культур. Саме про цей аспект творчого внеску класика українського гумору й говорили присутні на зустрічі в редакції директор "Росзарубіжцентру" Міністерства закордонних справ Російської Федерації Людмила Чижова та начальник відділу театрального мистецтва Міністерства культури і туризму України Олена Воронько. Привітала своїх колег і журналістка та літераторка з Києва, лауреат премії ім. С. Олійника Віра Кульова.
Тогождня, 31 березня, в Одеському українському музично-драматичному театріім. В. Василька відбувся святковий вечір, присвячений пам'яті С. Олійника, на якому член президії правління Національної спілки письменників України Петро Осадчук вручив дипломи та нагрудні знаки цьогорічним лауреатам Всеукраїнської літературної премії ім. Степана Олійника, якими визнані письменник-гуморист з Києва Євген Колодійчук та (в галузі журналістики) одеський поет, співробітник редакції газети "Чорноморські новини" Станіслав Конак, який пропагує творчість С. Олійника на сторінках періодики.
Про дружбу між російським та українським народами і культурами говорив, звертаючись до учасників свята, Генеральний консул Російської Федерації в Одесі Фелікс Довженок, який вручив матеріальну допомогу групі письменників, ветеранів Великої Вітчизняної війни.
Так само традиційним став і обласний конкурс на краще виконання гумористичних творів, цьогорічних переможців якого проголошували відповідальний секретар Одеської обласної організації Національної спілки письменників України Володимир Гаранін та голова Благодійного фонду ім. С. Олійника Валерій Бойченко. Переможці конкурсу взяли участь й у святковому концерті, де на сцені глядачі щиро вітали лауреатів міжнародних конкурсів Ларису Дедюх і Наталію Бучель, заслуженого артиста України Романа Іриньківа, лауреата конкурсу читців ім. А. Сови Ігоря Чепіля та артиста розмовного жанру Віталія Краснюка, поета-гуморста з Києва Василя Довжика.
Продемонстрували свою майстерність і лауреати обласного конкурсу самодіяльних читців-гумористів та самодіяльних колективів: самодіяльний театр "Балаганчик"; ансамбль танцю з села Бритовка Білгород-Дністровського району "Бессарабський сувенір"; вокальний гурт "Чорномор" Палацу культури Одеського припортового заводу, а також читці Олексій Лисак, Федір Радченко, Андрій Гавриленко, Галина Самсонова, Олеся Клинцова, Олексій Меховський.
Під час Днів українського гумору учасники їх мали змогу зустрітися зі студентами національного університету ім. 1.1. Мечникова та з земляками класика українського гумору у Балтському, де в селі Пасицели Степан Олійник народився, і в Миколаївському районах, де, в Левадівці, минали його дитячі роки, і де з успіхом діє музей його життя і творчості.
Цьогорічні свята ще раз підтвердили, що традиції українського народного гумору старанно оберігаються, що джерело його невмируще, і з кожним роком у нас стає все більше творчих послідовників Степана Олійника — самодіяльних і професійних літераторів-гумористів, майстрів художнього слова; створюються нові самодіяльні гумористичні театри, а в багатьох інших самодіяльних колективах утверджується майстерність сценічного гумору. Саме таке ставлення до мудрого народного слова і є найвищим проявом поваги до творчого доробку С. Олійника і найвищим виявом шани до пам'яті про нього[16].
НА З'ЇЗД — ЯК НА СПОВІДЬ...
Інтерв'ю, яке було дане кореспондентові газети Спілки письменників України "Літературна Україна" напередодні чергового письменницького з'їзду.
* * *
Кореспондент газети "Літературна Україна": — Наближається значна подія в житті українських літераторів. З якими думками, Богдане Івановичу, ви йдете до письменницького з'їзду і що чекаєте від нього?
— Маніакальне прагнення певних сил будь-що розчленувати Південь України, нав'язування південним українцям ідеї новоросійської уособленості та винятковості, змусили мене звернутися до досить занедбаного, неопрацьованого в літературі історичного матеріалу Роман "Гяур", роботу над яким щойно завершив, простежує історію нашого краю від літописної києво-руської землі на Дунаї, так званого Острова Русів, до зародження на території сучасної Одещини ще задовго до Січі перших козацьких загонів. У ньому художньо розвивається одна з версій долі "невідомо куди зниклого", як вважає більшість учених, племені уличів, і відтворюються походи козаків під корогвами Предслава Лянцкоронського та Остафія Дашкевича на Білгород і Очаків.
Де, за нашого "безпапір'я"[17] та видавничого безгрошів'я, зможу видати цей роман — не знаю. Але оце й собі тягнуся з ним на власну письменницьку Голгофу Бо до з'їзду письменник має приходити, як на сповідь перед самим собою, перед колегами, перед народом. І то не з текстами заяв і промов, а таки з рукописами.
Крім того, сподіваюсь, що на з'їзді нам вдасться переконати деяких наших літературних "младотурків", що зруйнування Спілки письменників (за всієї адміністративної гріховності її), якого вони так наполегливо домагаються, мало б для сьогоденної України такі ж наслідки, як свого часу зруйнування Січі. Досить згадати, які демократичні сили зародилися в її лоні, щоб погодитися, що моє образне перебільшення — не таке вже й перебільшення. Навпаки, нам слід серйозно замислитися над зміцненням економічних та юридичних засад Спілки. Її здатності до соціального захисту письменника.
За всієї трагічності ситуації з папером, хотілося б, щоб ми більше говорили не про сам папір, а про те, що на ньому друкуватимемо, коли папір усе ж таки (вірю) знайдуть. Бо може виявитися, що дарма шукали. А підстави для такої занепокоєності вже очевидні.
А ще прагну того, щоб з'їзд цей видався з'їздом інтелігентів, який би самою духовністю своєю закликав до відродження та єднання української національної інтелігенції. І не тільки творчо-філологічної, а й усього отого заочнодипломованого, затурканого побутом сільського та містечкового загалу різномастих фахівців, якому давно час жертовно "іти в народ", пам'ятаючи, що перебудовні злидні минущі, а аристократизм духу вічний.
Одразу ж після з'їзду пропоную роз'їхатися і по всій Україні закласти традиції міських та районних зібрань української інтелігенції[18].