Але вона насипає всім їжу і за розмовою не стежить. Сьогодні на сніданок котлета з картоплею. Мати щодня прокидається під шосту, розпалює колонку і стає мити посуд. Його за день набирається стільки, що під вечір, забивши раковину, він ще й звиває собі кубла по всій кухні. Після роботи у матері немає на посуд сил. Повечерявши навстоячки, вона валиться під телевізор. А перед сном вона відчиняє вікно й палить, часто по кілька разів. Коли студент був маленьким, вона вставала ще раніше, так, щоб о шостій вже бути на базарі. Там вона двічі на тиждень за будь-якої погоди купувала сир у знайомої бабці.
Покликання, підсумовує батько, це маскування для невдах і ледацюг.
Мабуть, у них вчора знову була сварка. Раніше призвідницею чвар була студентова сестра. Зведена сестра. У них спільна мати, але різні батьки. В дитинстві їм казали, що її рідний батько був героєм війни. Мама чекала на нього, щоб розписатися, але коли була остання битва, вража куля поцілила у його юне серце. Але колись з криків на кухні діти дізналися, що справжній батько сестри — зовсім не фронтовик, а лисий режисер якогось місцевого театру. Сестра припинила називати студентового батька "папою" і заявила, що міняє прізвище. Але де зараз той режисер, і які у нього паспортні дані, цього їй ніхто не міг сказати. Батько студента, взагалі, міг його вигадати, через ревнощі, Коли він побачив маму, то закохався з першого погляду, одружився в свої двадцять років і вдочерив її дитину, хоча його батьки і погрожували, що вони його проклянуть.
Тепер, коли батьки сваряться, мати дорікає татові, що це він випхав дочку з хати. Створив їй такі умови, що вона пішла за першого, хто їй трапився. Аби не жити під одним дахом із вітчимом. А батько на це каже, що в неї завжди була своя, хай і прохідна, кімната. В той час, як вони ділили кімнату із сином, який спав у них за ширмою. Тепер сестра зі своїм чоловіком живуть у гуртожитку, де їм виділили кімнату.
Студент робить вигляд, що поспішає на пару, а насправді, як тільки батьки гупають дверима, вмикає магнітофон і підбирає акорди до пісень. Він пише й власні пісні. Починав він із того, що вибравши вірш котрогось зі своїх улюблених поетів, довго ходив по кімнаті з гітарою, поки не витискав з неї мелодію. На сьогоднішній день в його доробку три десятка таких пісень, серед них — дві балади на сонети Шекспіра. А в перспективі він хоче покласти на музику весь сонетарій. Але з цим проектом доведеться почекати, поки він не засвоїть більше акордів.
Є у нього й пісні на власні вірші. Його першим твором була пісня протесту про лабіринт, який люди видовбали у вапні. У приспіві герой закликає всіх тікати разом з ним, але при цьому не забувати про мільйони смертей. Ясна річ, що ця пісня була розрахована на вузьке коло перевірених друзів. Колись він був спробував понести її в люди, у найглибшу станцію метро, де була чудова акустика. Але він не встиг дійти до волелюбного приспіва, як його зупинив міліціонер. На цій станції у них був пункт охорони порядку. Міліціонер примусив студента дихнути і, не унюхавши сивухи, відпустив. Але сказав, щоб студент так ніколи більше не робив.
Побачу тебе тут ще, попередив міліціонер, заберу гітару.
Не чужа студентові й любовна лірика. Одна з його пісень присвячена дівчині, очі якої нагадують дві галактики, які, немов паперові кораблики, назавжди зникли за звивом річки, назва якої — Життя. Прообразом дівчини була його однокласниця, з якою він вже не бачився рік.
На другому курсі він зустрічався з одногрупницею. Вона жила не у гуртожитку, а в квартирі, яку знімала неподалік від університету. її батько був царем і богом в своєму обласному центрі. Кожного разу, коли вони після занять опинялися в квартирі, студент накидався на одногрупницю. Вона питала, що він робить. Він казав, що хоче допомогти їй скинути одяг. Вона казала, що їй буде холодно. Він казав, що зігріє її. Вона казала, що спершу треба поїсти, й заходилася швидко варити борщ. Невже, питав він її, тобі зовсім не хочеться? Вона казала, що хочеться, але не так, як він думає. Не так, питав він, а як? А так, казала вона, щоб без рук. Він питав, чому. Тому, казала вона, що це може перетворитися на спорт. Хоча студент і подобався їй, вона ще більше любила чистоту і лад. Де б вона не опинялася, на вікнах зразу ж з’являлися фіранки, на поличках — кастрюльки, в шухлядах — наперсток і голки, а в печі — маковик.
Без рук, казав студент, так без рук. I весь час, що вона товклася біля плити, притискався до неї то ротом, то тулубом. Вона за це ображалася на нього. А він — на неї. Настільки, що колись, не дочекавшися борщу, вискочив з її квартири і навіть не озирнувся. Коли ж на вулиці він ніби випадково зупинився під її вікном, щоби застібнути пальто, згори ніхто його не покликав.
Тоді саме був кінець грудня. Студентові не було з ким зустрічати Новий рік. Його товариш, якому теж не було де йти, запропонував: от у нас є півдня, давай купимо бухла, щось до нього, знімемо двох тьолок і всю ніч будемо з ними гудіти. Студент спитав, де саме вони гудітимуть. Товариш сказав, що на хавирі у тьолок. Студент погодився. Але ні він, ні товариш не знали, як здійснюються такі мрії. Вони лише чули про це. В гастрономних чергах, під кінотеатрами, на тролейбусних зупинках вони підходили до симпатичних дівчат і пропонували їм позбутися самотності в ніч чудес. Мало хто розумів цей натяк, але всі відчували загрозу й обходили їх.
Об одинадцятій студент з товаришем, закоцублі та підголоджені, вийшли зі станції метро на центральну магістраль міста. Мокрий сніг швидко перетворював асфальт на мочарі. Перехожі смикали себе за лівий рукав, зиркали на годинник і припускали так, наче за ними женуться. Лише дві яскраво вбрані жінки ховалися від снігопаду під козирком тютюнового кіоску. Студент спитав у них, чи не хотіли б вони у свій новорічний затишок впустити їхню з товаришем культурну програму. Одна з жінок видивилася на нього і сплюнула. Інша сказала: ти диви яке, ще й з претензіями!
Й тут товаришеві прийшла ідея.
Як, вдарив він себе по лобі, я раніше не згадав про це?!
Минулий Новий рік він зустрічав у гуртожитку. Там було дуже весело. Гуляли і в коридорах, і в читалках, і навіть в ленінській кімнаті. Повідчиняли всі вікна і двері, через які зразу ж полізла місцева шпана. Там були наші студенти, вся університетська Африка, острів свободи Куба, курсанти з танкового училища й окремі представники соцтабору з політехнічного інституту. У вестибюлі гуртожитку стояли такі потужні колонки, що в цоколі будинку тріснула стіна. Тоді ж під цю навіжену музику завагітніло кілька студенток, у тому числі одна кругла відмінниця. У травні деканша викликала її.
Хто це зробив? закричала вона.
Кругла відмінниця сказала, що не знає.
Тоді, наказала їй деканша, роби аборт!
Відмінниця заридала.
Що, спитала деканша, соромно?
Запізно!
Тоді, сказала деканша, їдь додому і народжуй там. Щоби нікого тут не розбещувати.
Та поїхала і народила негреня. Деканша про це дізналася і заявила: здай його в притулок.
Кругла відмінниця сказала: ні!
Ах так, сказала їй деканша, тоді ти не будеш ні відмінницею, ні студенткою.
Що тій було робити, на підходах до гуртожитку спитав товариш у студента, га?
Студент сказав, що не знає.
От тому, порадив товариш. думай на кого падаєш. Тут всі дівчата діляться на три типи. Ті, що варять супчики. Ті, що купують кефір. I ті, що сидять на каві та цигарках. Отаких визирай. Ці завжди дадуть.
Але цього року деканша підготувалася до свята. У вестибюлі разом з комендантшою нудився сержант міліції. Партком, профком, студком і комсомольські бюро всіх п’яти курсів мало не в повному складі вешталися коридорами і зазирали в кімнати. Замість карнавалу з гоцалками тепер на кожному поверсі стояв пенсійного віку телевізор і створював святковий настрій. У залі на першому поверсі тягнувся концерт художньої самодіяльності. Піднесення тонусу здійснювалося за допомогою алкоголю десь за кадром, по туалетах в кінці коридорів, куди раз-по-раз усамітнювалися як студенти, так і наглядачі. Концерт складався переважно зі співів під гітару. Спочатку виступили ті, кого затвердила створена деканшою комісія, а ближче до бою курантів на сцену повалили всі охочі.
Студент із товаришем потинялися поверхами, знайшли одногрупників, провели з ними старий рік і увійшли в новий. За цей час шампанське наздогнало горілку, встромило студентові в руки гітару й витягло на сцену, хоча концерт вже давно закінчився. Не дивлячись в зал, він ударив по струнах. Замість пісні про мільйони жертв струни видали котячий виск. Він пройшовся улюбленими акордами і не впізнав їх. І тільки коли якийсь першокурсник кинувся на сцену виривати у нього з рук свою гітару, студент зрозумів, що це семиструнка.
В залі нікого не було, тільки в першому ряді сиділа дівчина. З лівого боку у неї курилася цигарка, з правого — кава. Студент сів по той бік, де був кухоль.
От, сказав він дівчині, значить, так…
Дівчина, не обертаючись, хитнула головою.
Тільки осоромився…
Дівчина затягнулася.
Не варто було, сказав він, усе це…
Що?
Розкривати душу.
Дівчина сьорбнула з кухля.
Я більше, сказав він їй, ніколи!
Що саме?
Розкриватися. Ніколи більше не буду.
А от я, сказала дівчина, буду.
Вона відставила каву і задерла светр. Звідти, погойдуючись, на студента зорили пружні дівочі груди. Від несподіванки йому здалося, що це — дві лукаві мордочки, юні, піднесені близнючки. Поки студент сидів із роззявленим ротом, близнючки сховалися під светр.
Ледве оговтавшись, він запитав у дівчини, де вона живе, чи, бува, не в цьому гуртожитку.
Вона відповідала, що ні.
Студент визвався провести її додому.
Тут є кому, сказала вона і підвелася.
Коли він на ранок дістався додому, мати ще спала, а батько сидів між куп брудного посуду і думав про зв’язок між людьми та світом тварин. Вчора ввечері до них мусили прийти гості, пара давніх приятелів. Але під десяту давній приятель задзвонив і сказав, що у його дружини розболілася голова. Через те, не змовляючись, вирішили батьки, що давні приятелі не схотіли бути свідками наших родинних сцен. І справді, коли батько вже після дванадцятої набрав їхній номер, щоб сказати "з Новим вас роком", там ніхто не зняв трубку.