– Президент нахилився до Віруні. – Поки що єдиним реальним фактом для мене є сторожовий корабель "Салют". Тож пропоную: зустрінемося там по обіді. Прямо на борту. Я дам вказівку, і вас пропустять.
– Ви дозволите мені запросити на розмову мого американського друга, товаришу Президент?
– У нас тепер кажуть: пан Президент, – тактовно поправив жінку український лідер. – Але я не певен, чи це обов'язково потрібно. Як ви гадаєте, люба моя?
У Віруні щось тенькнуло в серці. Може, це була її доля, її остання надія.
– Пане Президенте, маю до вас одне прохання… особисте моє прохання. – Помітивши, як Президент зиркнув непомітно на годинник, Віруня зважилася. – Мій американський друг хотів би забрати мене з собою в Америку, але я б не хотіла їхати з ним так…як просте дівча…
– Одружіться.
– Треба владнати десятки формальностей, стільки паперів, довідок, канцелярських печаток… Може, ваше слово, пане Президенте?
– Це можна, – сказав Президент. – Я чув, що ваш друг Теренс Реттіган син могутнього магістра "Мажестік-12". Тільки не забувайте, яка це організація, скільки лиха ми мали від неї.
– Космос змінив його, товаришу, пробачте… пане Президент.
– Космос, Космос… Гаразд, я буду з дружиною, вона вам допоможе, це в її парафії, – по-діловому сказав Президент і рушив до виходу.
* * *
У барона Реттігана зовсім підупав настрій. Він мав розмову з Каліфорнією, зі своїм штабом, і йому доповіли, що більшість ордена "Мажестік-12" не схвалює його дій.
Ідіоти! Йолопи! Вимагають крутішої лінії щодо слов'янства! Костисте, старече тіло барона опустилося в крісло, вкриті густим ластовинням руки звисли до підлоги. Безнадія, цілковита апатія. З цими руськими каші не звариш, але й свої гнуть не ту лінію. Що робити? Єдиний порятунок в Україні. її Президент перший відмовився від ядерної зброї. Мудра людина. Йому вистачило глузду зрозуміти, що далеко на атомних терезах не заїдеш. Космос не допустить! Нізащо!
Згадалася розмова з сином-художником, який мав нагоду глянути в вічі самому космічному Богові. Зараз тільки з ними, з "космічними братами", – твердо заявив син. їхні попередження, їхній порятунок – то єдиний шлях порятунку і для нас. Де він зараз, Теренс? Негайно побачитися і негайно щось вирішувати.
Ось і дзвінок, наче син почув батькові думки. Одразу проінформував батька про засідання Президентів. Ситуація не з кращих, мабуть Москва й Київ захряснуть в довгих перетрактаціях, перспектив на спільні дії поки що не видно. І, мабуть, Києву доведеться брати справу в свої руки.
– Якщо хочеш, батьку, я познайомлю тебе з українським Президентом, – гукнув бадьоро в трубку син. – Приїжджай на "Салют". Він буде тут.
Старий підвівся з крісла. Синів голос його трохи збадьорив. Схопив першу ж машину на вулиці і помчав до причалу. Вартові при вході на базу, побачивши солідну перепустку з підписом самого командувача, виструнчилися перед американцем. Віруня і Теренс чекали його біля трапу.
– Тату, – кинувся до старого Теренс, – Президент уже тут. За півгодини розмова з Космосом.
– Дай мені поцілувати руку цій милій дамі, – потягнувся до Віруні старий Реттіган. – І якщо можеш, на кілька слів… Мадам, ви нам вибачте. Дуже важлива справа, – пошепки став переповідати події дня Пауль Реттіган. – "Мажестік" бунтує, їм мало банків і мало крові. Не хочуть визнавати союзу з Росією. Вирішуй, як бути? Ти – майбутній Президент ордену!
– Тату, я покохав оцю жінку, – кивнув на Віруню Теренс. – І готовий заради неї віддати всі президентства світу. Що ти хочеш від мене, тату?
– Вирішуй, як нам бути: оголошуємо війну Союзу Східних Держав чи ні?
– Я ні з ким воювати не хочу, тату.
– Але ти Президент "Мажестік-12", в твоїх руках мільярди. Я боровся за них все своє життя.
– Любий татусю, я лишаюся тут.
– Що? В цій варварський країні? Ти, який маєш двадцять вісім мільярдів доларів на своїх рахунках? І відмовляєшся від такого багатства?
– Мені вистачиь тих акцій, які я поклав в женевські банки. І взагалі, це вельми непристойно шепотітися отак в присутності жінки. Міс Віруньо, я перепрошую, ходімте до командира корабля. Серж, мабуть, заждався нас в ходовій рубці.
Серж був не в рубці. Серж сидів у своїй каюті з високими гістьми – Президентом України і його дружиною Людмилою Іванівною. Чекали сеансу розмови з "космічним братом", обіцяної рівно на шосту вечора. Червоно-багряна куля була уже відкрита, її палюче око втупилося в півморок каюти.
Гості знали, що розмова буде по-суті мовчазною, кожен має почути колос Космосу у собі, в своєму серці і в своєму розумі. Іншого контакту поки що не було.
Тихенько ввійшли Віруня й син та батько Реттігани. Ясно, їм було дозволено бути присутніми на сеансі. Вони сіли на койці і завмерли. Віруня непомітно зиркнула на Президента. Вираз обличчя мав ледь іронічний, ледь зверхній. Але ображати господаря не хотів. У кожного свої дивацтва. Послухаємо й Космос.
І враз багряне око нервово затріпотіло. Потім наче пригасло. І миттю запалахкотіло кривавим, вимогливим багрянцем. Президент зсупив брови, стиснув губи. Тиша була довга, в ній пробивалися далекі голоси з палуби, кроки, шуми моторів. Кривавиця в багряному оці густішала і зненацька озвалася в душі Президента рівним голосом.
Голос вимовляв українські слова:
"Нам шкода, що дві братні держави не знайшли сьогодні спільної мови. Парадигма політичного мислення Росії досі лишається в сфері імперських нахилів. Україна зрозуміла головне: кожна планета є членом сім'ї Космосу. Спасибі вам за це, земляни-українці! Спасибі вашому Президентові, вашому уряду! Ми розуміємо, що ви всі досі не припускали нашого існування. І ваш Президент мав сумніви. Жаль! Ви, жителі землі, досі не втямили простої істини: можна заборонити ядерну зброю, її випробування і її виробництво, але нікому несила перекрити шляхи ядерної контрабанди. І ось маєте: до ваших берегів, як ми й попереджали ваших представників, наближаються кораблі: з найманцями і ядерними матеріалами. Ще раз змушені застерегти вас: це шлях до великої катастрофи! Якщо Крим перетвориться на таємну майстерню ядерного виробництва, Космос буде змушений вжити рішучих заходів. Інакше "сірі" HJIO підпалять космічне багаття Всесвіту. Стережіться, земляни! Час не жде!
Надто звертаємося до вас, кримчан. Ви закохані в своє море, воно робить ваш півострів схожим на плавуючий корабель вічності, дає вам силу духу і погляд у світи. Та чи не час вам згадати, що море може бути не лише вісником радості, а й приносити грозу? Надто його глибини. Скільки разів у них затаювався підступний ворог, як легко в його глибинах ховатися підводним човнам нежданого агресора.
Але ж не забувайте і про героїзм мореходців, і хай їм буде від вас вічна шана. В нашому сузір'ї, надто на планеті С-17, моряки завжди тішилися і тішаться славою героїв.
А ви? Чи. не забули ви, земляни, що ніде людина не може виявити стільки героїзму, як на морі? Чи не забули ви сотні й тисячі підводних суден, які потонули в світових океанах і морях, і з ними пішли в небуття прекрасні душі і полум'яні мрії?
Ми горді підводними героями всіх часів і всіх океанів! Ми хочемо запитати вас, земляни: а ви пишаєтесь ними? Ви знаєте їх поіменно?
Тоді послухайте, про кого Космос нагадує вам.
В 1968 році загинула американська підводна лодка, могутній підводний човен-корабель "Скорпіон". Ця субмарина мала 3000 тон водовиміщення і несла на своєму борту атомний двигун, який давав їй змогу долати відстані в десятки тисяч кілометрів. "Скорпіон" вважався гордістю американського флоту, одним із найнадійніших підводних човнів того часу. Він чесно працював із своїм екіпажем з 99 чоловік на борту до травня 1968 року, коли раптово пропав на шляху з Середземного моря на свого базу в Норфолк. Його маршрут був простий і звичайний, після травня від нього не надійшло жодного повідомлення. Всі спроби налагодити зв'язок з човном не дали результату.
Командування розпочало інтенсивні пошуки. Одначе слідів корабля не знайшли, і корабель був оголошений, як такий, що загубився в океані. І зрештою пошуки були припинені.
І тут ми відверто скажемо, що в американській пресі з'явилися трохи незвичайні повідомлення. Від імені космічного Розуму хотіли б визнати їх дуже слушними. Настав час говорити правду. І нехай чорні сили Всесвіту, всілякі "сірі" HЛO не звинувачують нас, представників Космосу в наклепі, бо ми справді знаємо істину, і ця істина в тому, що за загибеллю "Скорпіона" були саме вони, "сірі", ворожі всьому космічному порядку, ненависні людям і землі в цілому. Вам, брати наші земляни!
Ми знаємо, що в американських газетах були надруковані сміливі заяви деяких журналістів. Вони, ризикуючи життям, спробували відкрити світові правду. Ця правда полягала в тому, що в руках військово-морського флоту США опинилися магнітофонні записи радіодонесень зі "Скорпіону". В них йшлося про дивне і страшне. А саме про те, що незадовго до свого зникнення субмарина гналася під водою (а, може, й над водою) за якоюсь незвичайною ціллю. Ця ціль мала швидкість шалену, постійно змінювала курс, ховалася на глибинах від "Скорпіона" і всіляко давала йому зрозуміти, що зневажає його, що вона неземного походження.
У американців тоді не знайшлось кебети на краще, як звинуватити в усьому руських. Мовляв, підбили, потопили, знищили!.. І врешті тулуб "Скорпіона" було знайдено на страшенній глибині в 10000 футів на захід від Азорських островів в Атлантиці. Він лежав розім'ятий, понівечений і наче кимось розтоптаний на глибоководному шельфі.
Мусимо сказати вам, наші земні Брати, що американські власті виявили такт бодай в одному: майже точно знаючи (принаймні, здогадуючись), що трагедія була викликана зіткненням з інопланетним кораблем підводного характеру, вони саме цей аспект справи не стали розвивати далі. Так от, "Скорпіон" став жертвою не інопланетян взагалі, а інопланетян "сірих", їх знищили, певне, з мотивів мстивості, звироднільці з далекого Космосу, до якого ми не маємо жодного відношення.
Так само не маємо ми відношення і до загибелі в ті ж роки ще двох підводних човнів. Пішла на дно ізраїльська субмарина "Даккар" і французький бойовий підводний човен "Мінерва".