Та густа мряка не дозволила полякам розпочати акцію й довелося чекати до часу, коли надворі проясниться. А ще до того польське військо й не знало, що діється по українській стороні.
Вночі цілий козацький табір перейшов Пляшівку і вранці Хмельницький уставив теж ціле своє військо, обсадивши горби 216 м, 228 м, і 202 м.
Центр українського війська творив козацький табір з піхотою; він зайняв горб 228 м. Табор був широкий на півтори милі і складався з двох поясів таборових возів в кожному по десять рядів, скованих ланцюгами. Був це табір рухомий. Зпереду табору у тіерерві поміж возами уставлено артилерію. Поміж возами розмістилася піхота, а за нею в таборі "чернь" із повстанчою зброєю.
Перед табором стояла козацька кіннота. При ній був сам гетьман.
Ліве українське крило зайняли татари під провдом султана Амурата. Вони станули півмісяцем від козацького табору аж по ліс.
Праве крило, аж до багон Пляшівки, зайняли козацька й частково татарська кінноти.
З цього розташування бачимо, що головні татарські сили були на лівому крилі. Сталося це всупереч татарській тактиці; вона вимагала, щоб кінні сили стояли на правому крилі, бо лише тоді могли татари використати свої луки і традиційну справність. Алеж права сторона, вузька й багниста, не давала змоги розгорнути масово кінні сили і тільки через цю теренову трудність праве українське крило було ослаблене, при чому його бойову чинність применшувала багниста місцевість.
Польське військо було вишикуване на полі поперед шанців. Його фронт займав простір на милю завдовжки. Центр складався з піхоти з артилерією в переміжках. Позаду стояли хоругви легкої та важкої кінноти й полки піхоти навпереміну; по боках центру уставлено кінноту.
Ліве й праве польські крила були ще підсилені з-переду артилерією. Вони складалися з важкої кінноти, оточеної з усіх боків легкими хоругвами. Обидва крила були, як і в українському війську, — кінні. Перевага польських крил полягала на важкій кінноті, що її Хмельницький не мав, та ще на — розставленій з-переду артилерії.
Коло 10-ої години розвіявся густий туман і українська кіннота рушила на герці. Поляки не відповідали, знаючи, що це заповідає важкий головний бій, а на нього вони ще ніяк не могли однозгідно зважитися. Козацькі визови тривали до 15-ої години.
Врешті відповіло ліве польське крило. До наступу пішли вишикувані там кінні хоругви, [10] їм назустріч рушила в перших рядах козацька кіннота правого крила, а за нею султанські татари та сілістрійські турки. Почалася кривава січа. У висліді козаки відтяли польські хоругви від центральних сил, що рушили надто пізно і не вспіли прийти з допомогою, та розбили їх, заганяючи недобитків до табору.
Польський центр ішов у бій помалу й пиняво, безчинно дозволив на розгромлення лівого крила і нерішуче просувався вперед. Навіть те, що козацька кіннота здобула в бою 27 бойових хоругов розбитого лівого крила і переможно понесла їх Хмельницькому, не зрушило з місця польських головних сил. Причиною того було оправдане побоювання, що в лісі окривається козацька засідка і що вона з хвилиною руху польського центру і правого крила могла б опинитися враз на тилах польських сил. Правдоподібно, в останньому моменті поляки дещо розвідали, бо Хмельницький справді залишив табір під наказним гетьмануванням одного з найкращих полковників Джеджалия, а сам із полком найдобірніших стрільців вирушив у щуровецькі ліси, щоб зайти польське праве крило з боку. [11]
До часу, поки Хмельницький перейде ліс і стане на призначеному місці, табір з головними козацькими силами не повинен був брати участи в бою і лише крила мали в'язати поляків флянковими боями.
Ціль гетьмана була ясна. Він, обходячи поляків лісами, плянував своєю акцією на тилах правого польського крила і наступом козацького центру, змусити поляків до повороту в укріплений табір. Через те козацькі сили могли б зайняти поле бою, і то в місці, де воно було відповідно широке, далі ж — захопити переправи на річці Стир, обсадити місцевість поза річкою і тоді почати облогу абож здобути польський табір приступом.
Такий плян в'язався із самою ціллю берестецької акції. Головним завданням українського війська було — не допустити короля вглиб України і — якщо б це вдалося — завдання цієї кампанії було б сповнене. Тоді повинен би наступати другий етап особливої в тих часах стратегії Хмельницького — знищення живої сили ворога. І саме в тому напрямі й змагали дальші заходи Хмельницького.
Хмельницький ішов лісами яких три години і коли станув на місці, козацький табір рушив із зайнятих горбів назустріч польському війську. Діялося це около 8-ої (20-ої) години ввечері. Підчас цього повільного і важкого походу українського табору стріляла безперебійно козацька піхота й артилерія. Отже був це похід рухомого табору з величезною розторощуючою силою вогню, олива й людей.
На таке несамовите видовище польські хоругви, що й так неохоче йшли вперед, втратили голову й почали завертати.
В цьому історичному моменті стався непередбачений випадок, що знівечив усі пляни гетьмана й завернув історію української нації на інші шляхи.
Татари не могли розміститися відповідно по лівій стороні, де їх стісняли щуровицькі ліси. Вони були змушені розгорнутися ближче в сторону польського центру, де була уставлена сильна артилерія. Попавши під сильний артилерійський обстріл, вони потерпіли важкі втрати в рядових бійцях та в видатніших мурзах. Поцілений гарматною кулею згинув брат хана султан Амурат. До того це був час великого мусулманського свята "байраму", а тоді татарам не вільно було воювати. Увесь час і так татарська акція була млява й нерішуча, а тепер вони, зазнавши болючих втрат, завернули й почали втікати з поля бою.
Козацький табір, не маючи тепер з лівого боку ніякого зв'язку, ні ослони, з уваги на небезпеку наступу на свій відслонений бік, затримався в поході, а згодом помалу почав відступати. Сталося це около 9-ої (21-ої) години ввечері.
Польське військо, не розуміючи причини козацького відступу, заперестало втікати й стояло бездільно, здалеку приглядаючися незрозумілому рухові українського табору. За татарами не вирушав ніхто, бо боялись засідки. Врешті, коли табори віддалилися, поляки почали помалу йти вперед, весь час тримаючися на безпечній віддалі від них. Козацький табір звільна завернув на схід до р. Пляшівки, де остали ще ті частини табору, що не брали участи в бою. Там, поміж двома озерами, в багнистій, покритій лозами околиці козаки почали укріплюватися земляними валами й ровами.
Поляки зайняли горби, зайшли український табір від півдня й оточили його, займаючи всі горбки й суху місцевість. Пізно ввечері впав великий дощ, а згодом прийшла ще й сильна буря та перервала дальшу акцію.
Хмельницький, побачивши відступ козацького табору, з відділом кінноти рушив до нього, — та вже не міг туди пробитися крізь польське військо, яке зайняло вже рівнину. Тому, не гаючи часу, пігнав із своїм відділом за татарами, щоб перемовити хана до повороту.
Козаки, що залишилися в лісі, рішили силою пробитися до табору. Це їм вдалося і вони, хоч з немалими втратами, але рукопашним боєм таки перейшли рівнину та з'єдналися з головними козацькими силами.
В битві поляки втратили 6.000 люда, а були це самі "перші люди в кольчугах і панцирях", — записує сучасник. Згинули: Ян Казановський, Юрій Оссолінський, Стадніцький і інші. Та найбільші втрати мали татари, бо досі головно вони вели бій. Їх втрати невідомі, а польські джерела не подають числа вбитих. Тих, що впали в бою, татари по змозі забирали з собою.
Українські втрати були дрібні — всього яких 400 люда, бо насправді то, крім правого кінного крила, козацькі головні сили ще не змогли були взяти участи в бою і, як ми бачили, ледве почали наближуватися до поля бою табором, сильно укріпленим возами.
Очевидно різні джерела подають число вбитих різно. Тheatrum Europaeum подає, що в бою лягло 15.000 козаків (це виключене вже хоча б з повищих міркувань), 35.000 татар (але як це була б вся орда!) і 8.000 поляків. Що польські втрати були великі, на це вказує дальша діяльність польського війська. Воно після того, як козаки отаборилися на новому місці, зійшло з поля бою в табір і, залишивши на горбах стійки, три дні спочивало, ні трохи не турбуючись про українське військо.
Це вказує на чимале ослаблення польського війська, і лише химерним рішенням долі Хмельницький, виконавши одне завдання: недопустити поляків вглиб України, — не міг виконати й другого: знищити дорешти всю військову могутність Польщі.
БІЙ (II фаза). Козацький табір, завернувши з поля бою, зайняв болотнисту місцевість над річкою Пляшівкою і там укріпився. Ці земляні фортифікації, роблені в багнистому ґрунті на швидку руку, зчудували поляків:
"Дуже добру диспозицію дав своєму таборові цей зрадник (себто Хмельницький), — як у вилах сидить, голодом треба б його виморювати, і то не інакше, як тільки окопавши його".
"Здобути їх ледве чи можливо, за такою їх чуйністю й відвагою. Вона така, що всі кінні, піші, чернь і старшина — голову на голові покладуть. Один одного стереже".
Три дні залишали українське військо в спокою. Впродовж того часу козаки надлюдським зусиллям у цілком непригожому, багнистому й піщаному ґрунті побудували укріплення, що збуджували подив навіть у противника, доречі, мало лицарського у відношенні до українського війська.
Полковник Джеджалий, старий досвідчений вояк, що під Жовтими Водами перейшов з реєстровими на сторону Хмельницького, — справився якнайкраще. Місце, вибране під табір, з теренового погляду було добре до наступу й оборони. Позад табору — річка й болота, з боків — широко розлиті води, ліс та густі багонні лози — не давали ніякого доступу до табору ні ззаду ні з боків.
Несподівана втеча татарської кінноти, неприявність гетьмана, про що зрештою ходили різні чутки, і непевність щодо його дальшої долі — дуже від'ємно впливали на старшину й козацтво. Та все ж таки від першого дня праця йшла в повному розгарі: табір готовився до оборони.