Якимось дивним чином таке враження ще більше підсилювали її маленькі очі і ніс картоплинкою. З усього відчувалося, що вона наївна й смішна. Принаймні таким було перше враження у капітана Дубля.
— Фло, — сказав Алекс. — Я можу вас так називати?
— О, так, сер… Я уже чула про вас, — озвалась вона досить приємним голосом, а щоб у капітана не склалося враження, ніби вона чула щось погане, поспішила запевнити його в протилежному.
— Я вам дякую, Фло. Ви дуже люб’язні, — капітан глянув на неї і зрозумів, що такий м’який тон може призвести до того, що Фло розплачеться. Мабуть, її не часто тішили теплим словом. Особливо тут, в поліційному відділенні Нью-Йорка.
— Я вам теж дякую, сер… Я хочу сказати, що ви також…
— Скажіть, Фло, — перебив її Дубль. — Ви добре розумієте російську мову?
— Я навчалась у Москві, сер… Я хотіла стати артисткою… Але…
— Ви хотіли сказати, що мова в "Жаблоті", — повернув напрям її думок в інше русло капітан, — різко відрізняється від московської говірки?
— О так, сер!
— Я попросив би вас більш детально розповісти про те, що ви там почули…
— Коли ми зайшли з Гаррі до Аркаші… Його звали Аркаша… Там їх було троє. Чи то греки, чи то молдавани, чи то євреї. Не знаю. Але вони розмовляли не по-єврейськи.
— Ви розмовляєте й по-єврейськи?..
— Трохи, сер… Зовсім трохи… Я жила в єврейському кварталі, сер… Моє дитинство пробігло там, — вона так і сказала: пробігло. Капітан її не перебивав. Слухав мовчки, підійшов до бачка з гарячою кавою і тихо націдив дві склянки. У свою додав молока… Фло від молока відмовилась. — Потім вискочила ця малоприємна касирка. З такими великими короткозорими очима. Відштовхнула мене і крикнула, гадаючи, що я нічого не розумію… Так ведуть себе італійці і євреї… Вони кричать, метушаться… Ні на кого не звертають уваги, ні тобі соррі, ні тобі екск’юз мі… Що вона сказала? Вона сказала, що Аркаша мішігєн… Ви знаєте, що означає це слово, сер?
Капітан ствердно кивнув головою.
— Потім вона сказала, що "развод і дєвіч’я фамілія"… Я зрозуміла, що вона виступає проти якогось бізнесу…
— А фраза, Фло, фраза!..
— Ай, мені, знаєте, незручно її повторювати… Вона по-англійськи звучить дуже непристойно і водночас смішно…
— Але ми з вами розмовляємо не англійською мовою. І це, Фло, дуже важливо.
— Я розумію, сер. Вона сказала: "Куди я твої яйця, Аркаша, покладу… Навіть якщо вони розфарбовані". Тоді він сказав: "Таня, вони не будуть лежати тут. Пташечка зів’є гніздо в Таймс-Сквері. Воно буде тимчасовим. Три дні на акліматизацію, і яєчка відлетять у Майямі… А пташечка в небо і кінці у воду… Ти мене, Таня, зрозуміла…" Вона сказала, що вона "всьо харашо паніла! І даже слішком харашо і я вазвращаюсь в Адесу". "Ти шукаєш причини, щоб улизнути з Жориком?". "А якщо й так. Я тобі не збираюсь носить сухарі з українського хліба за два долари буханка", хряснула дверима і вибігла в магазин…
— Ти все сказала, Фло?..
— Ця телиця назвала мене коровою… Але чи це вам потрібно?
— Мене цікавить усе, що зв’язано з ТаймсСквером.
— Вона потім ще повернулась і сказала: "Ця корова ще тут. Забирай її звідси або скажи, що гроші їй виплатить синагога. Там тебе чекають землячки. Вони не можуть зайти через цих двох… У них щось термінове… Один переступає з ноги на ногу, ніби в туалет проситься. А другий взагалі кривий. З ким ти зв’язався, Аркаша? Ти про Льову подумав? Про Сару подумав? Про мене подумав?" Аркаша попросив її, щоб вона їм сказала, хай хвилинку почекають. Але помітивши, що з нами надовго, вибіг у магазин сам… Я вийшла за ним і кричала, сер, буквально вчепившись йому в плечі. А Гаррі чіпляв у його кабінеті "жучка". Якщо ту кімнату можна назвати кабінетом… "Сер, хто мені поверне гроші?" "Ісус Христос, — цинічно сказав він і показав пальцем на небо.
— Ти чула ось це радіо?" У цей час гучномовець горланив "Пані і панове! Тримайте свої гаманці на замку, як Радянський Союз"… Далі я не чула нічого. Я схлипувала… — А отим двом, високому і з ним кульгавому, Аркаша сказав: "Пташечка знеслася. "Мрія" у Лас-Вегасі". Що таке "Мрія", я не знаю. Мабуть, жаргон…
— Ні, Фло, це українське слово. По-російськи "Мечта".
Фло продовжила:
— "Нам потрібний салон, — сказав кульгавий.
— Якщо ти не хочеш їх тут виставити…" "Яйця? Виставити в "Жаблоті"? У мене ще дах не поїхав". Я не все, сер, зрозуміла. Може, й не все точно запам’ятала. Потім Аркаша запитав: "Де гарант?" "Гарант — митниця, — відповів Кульгавий. — Зелене світло… Частина у Лас-Вегасі, частина у нас, частина в Майямі… Щупальці мертві — гірський віск і фарба карпатських квітів убиває собачий нюх… Все о’кей, Аркаша… Бери яйця в руки… Не обпечешся — зігрієшся". "Добре", — погодився Аркаша. В цей час ввійшов Гаррі. Він сказав: "Фло, чого ти досі плачеш… Візьми у них товаром, бо ми просто так звідси не вийдемо". "Дай їм що-небудь, Аркаша, і хай мотають звідси, — порадив Кульгавий. — Ми ж так і не домовились…" "А ми вже домовилися. Гніздечко я зів’ю з фанери. Для вашої пташечки не буде холодно". "Пташечка скоро відлетить у вирій. Ти за пташечку не хвилюйся. Давай салон". "Для чого ця парадність… Не простіше — Лас-Вегас, Майямі?" "Як ти не розумієш, Аркаша… Ми завойовуємо ринок… Виставка-продаж… Дали ж рекламу… Такі сувеніри ви можете сьогодні придбати у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Кентуккі, Айові… Там дерев’яні. А ці з начинкою. Дерев’яні можеш взяти й в "Жаблот". Хай заспокоїться Таня! Вони підуть і тут. Дай меншу ціну.
Компенсацію матимеш. Ти ж хочеш ранчо". "Я хочу бунгало".
— А я хочу, щоб ви мені вернули гроші,— сказала я. Аркаша поманив мене пальцем, потім вивів на вулицю і сказав: "Оцю дорогу бачила? Колись вона вела нас до комунізму, а тепер до тухес… Іди звідси, щоб я її тобі не розцяцькував синцями… Треба не роззявляти рота, бо "Жаблот" — це тобі не музей Гухенхайма! І не Метрополітен-опера… Хочеш завивати — йди туди, там співають в оригіналі", — і зачинив за собою двері, які до цього не зачинялись.
— А що ж ваш рицар, Фло?
— Ви маєте на увазі Гаррі Стреснера? Він дуже сміявся і згадував свого бродвейського приятеля, який йому казав: "Якщо щось забудеш, Гаррі, то спробуй згадати, що саме ти забув і, головне, де саме".
Фло замовкла і витерла спітнілі руки. Відчувалося, що підготовка в голлівудські зірки не минула даремно.
Капітан Дубль підвівся і мовив:
— Ви феномен, Фло. Жаль, що такий талант пропадає в поліцейському управлінні. З такою пам’яттю вам би працювати на сцені. Не один імпресаріо зекономив би на суфлері.
— Дякую, капітане Алекс, дякую… Ви дуже люб’язні, — посміхнулася Фло і заплакала.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ
По дорозі до готелю капітан Дубль спробував вишикувати факти в один рівний ряд, а не нагромаджувати їх один на один. Вони мали стати так само рівно, як і 42 стріт, по якій він брів під щедро розцяцькованими вітринами і грандіозними за своєю фантастикою і дизайном неоновими рекламами. На розі Третьої авеню і 42-ї стріт маленька дівчинка, схожа на ляльку Барбі, подала йому зелененьку, у вигляді долара, листівку. Капітан взяв, "Барбі" подякувала йому, мило посміхнулася і тут же, як механічна лялька, повторила все це з наступним перехожим.
Капітан у душі навіть образився. Він прочитав рекламу. В ній говорилося, що в кабаре "Дванадцять персиків" ви зустрінете ту даму, про яку мріяли все життя. Закуска безплатна. За випивку перший раз треба платити 50 відсотків. Після нічних і веселих розваг, які нададуть вам сил і оптимізму на цілий наступний день, ви можете вийти через чорний хід, де значно безпечніше, ніж вихід з центрального входу.
Він викинув рекламну листівку в першу ж урну, що стояла біля чорного зав’язаного мішка із сміттям, і пішов далі у бік Іст-Рівер.
"Отже, давай усе спочатку", — сказав він подумки. "З самого початку почнеш — не доберешся й до Емпайр-стейт-білдінгу", — заперечив сам собі. "Давай почнемо з "Жаблоту"". "Краще з Києва!" "Давай з Києва", — погодився капітан. "З Києва на першу всесвітньовідому українську виставку в Лас-Вегас прибула "Мрія", на борту якої представлено експонати 165 фірм України. Серед цих експонатів є український сувенір — "Косівська писанка". Це велике еліпсоподібне яйце, гарно розфарбоване у кілька кольорів. Переважає зелений… У п’ятьох ящиках таких писанок понад кілька сот, вони з усіх регіонів України, а також з Російської Федерації і Польщі, де жило чи живе українське населення, яке займається писанкарством. Саме з цього мистецтва й вирішили скористатися Кульгавий — він же колишній працівник комітету державної безпеки майор Марченко, і його колега — афганець Бордоніс за кличкою "Циган". Пан Ярослав — директор малого косівського підприємства "Едельвейс" — окрім писанок-сюрпризів привіз гуцульські топірці, шкіряні постоли і знамениті гуцульські ліжники косівських і вижницьких майстрів, а також кілька суконь з блискітками, робленими руками учнів з Вижницького училища прикладного мистецтва. Серед цих гуцульських сувенірів, у більшості писанок, закладено героїн і гашиш, який вибрано з труни, в якій нібито лежало тіло загиблого в Афганістані радянського солдата Миколи Мазура, підібраного моджахедами після того, коли вони побачили, як його розстрілював упритул Циган — він же Бордоніс… У США, куди його, хворого, вивезли представники української діаспори, Миколу госпіталізували і виходили. Потім вивели на майдан під час відкриття 39 сесії Генеральної Асамблеї ООН. Це було десь тут, — зупинився капітан Дубль, дійшовши аж до самісінької набережної. — І він виступив під прізвищем Дмитра Палагнюка, взявши про всяк випадок для конспірації мамине дівоче прізвище і батькове ім’я. Того дня йому агент кадебе і водночас водій заступника міністра закордонних справ, який тоді ще не був заступником, всунув у кишеню записку; "Сука! 'Якщо ти ще хоч раз розтулиш пащеку і виступиш проти афганської війни, ми тобі її закриємо нашою відкритою пресою: "Зрадник на боці нашого ворога", "Боягуз і перебіжчик"… І потім пам’ятай, у нас залишилася твоя мати… Без тебе, покидька, без батька, без допомоги. До пенсії ще далеко. А на роботі вона потрапить під скорочення штатів. Приватний куркульський дім на Печерську піде під знос. У мами вроджений порок серця", — цитував капітан Дубль щоденник Дмитра Палагнюка.