— казали статечні господарі до себе, оглядаючися по "обійсцях" своїх.
Та не було іншої ради, як тільки так до жнив протягнути, а жнива мають бути гарні, бо озимина в полі, як той пух зелений.
* * *
Були ж такі, що вже нічого не мали збувати, а серед них і та бідна жінка Марта, що її чоловік, Тодор Макогін, — "десь на Вкраїні згубився"...
Пару літ тому були такі вісті, що десь на Херсонщині гроші заробляє, але ще й досі — "ні грошей тих, ні його самого".
Якось прийшов хтось такий, що також був там, і сказав:
—А знаєте, Марто, що вашого чоловіка вже й на світі немає!..
І розповідав щось про голод, що нібито був тоді там і що нібито від нього загинув і Тодор.
Не вірила, бо то—"много чого люди не скажуть", але правда— правдою...
Жила на своїй морзі*, що між людськими полями, як виснажена берізка між дубами, та ще й не сама, а діточок двоє...
Восени хоч і знала, що нічого буде їсти зимою, проте з останнього засіяла, а тепер, коли вже ні одної курки при хаті не зосталося — хоч повіситися...
Спочатку, як та риба на придусі, сюди-туди по глитаях кидалася, а далі лягла на ліжко і годі. Марійка, що їй уже восьмий минув, лягла поруч неї, а шестилітній Івась—мишенятком—по подвір'ї лазить...
Побачив хтось із тих, що так само сюди-туди кидався, і зайшов до хати.
— Що ж це ви так, Марто?—спитався.
— Все одно вже... — сказала, а в самої очі повні сліз.
—Нічого так лежати та розпачати...
—А що ж?..—байдуже глянула Марта.
—Треба щось робити!..
—Я вже хотіла б умерти...
— Ну, а діти?..
—Ах, діти все мої, діти!.. — зітхнула і зайшлася сльозами.
— Знаєте, Марто?—нахилився тоді той до неї.
— А що?..
— Просити йдіть...
— Як?! — аж підвелася Марта.
—Отак,—продовжував той.—На шлях, що до Кувлє... Станьте самі й діточок поставте... Руку простягніть...
Марта аж заніміла:
— Я?!. Я?!. Як жебрачка?!
В той час у хату вбіг малий Івась:
— Мамусю, їсти!..
Марта здивовано глянула на нього, ніби вперше побачила, а потім швидко повернулася до того, що так радив, і сказала:
— Ну, добре... Завтра стану... Мушу стати.. Але прошу вас, нагодуйте їх чим-небудь... Як випрошу, так і вам дам...
—Добре! — сказав той і забрав із собою дітей, щоб нагодувати їх.
* * *
Коли ж через якусь годину вернувся назад із дітьми, то побачив, що Марта висіла на зеленому поясі, зачепивши його за той гак, що на ньому ще не так давно Івасева колиска висіла.
Тіло Марти нагадувало суху тараню й було таке, як та крига, що зимою Стир заковує...
1926, "Життя і революція", № 4
Примітки
Данина—держ. податок у Польщі.
[2] Тилє (діал.) — теля.
[3] Кунє (діал.) — кінь.
[4] Староство — повітовий комісаріат.
Морга—трохи менше десятини.