Виходила містика: склянка з препаратом є, перевірка його на живих істотах відбулася, а от що це за препарат — невідомо. Раптом я згадав, що Коваленко листувався з сотнями людей, здебільшого колегами-вченими і довгожителями. Окрім того, залишив по собі з десятка два нотатників, де, крім номерів телефонів та адрес, мусять бути якісь записи. Все це зберігається в його кабінеті, котрий з моєї ініціативи перетворили на меморіальну кімнату. Поспішаю туди.
Кімната мого покійного шефа нагадує вузький коридор, в кінці якого, біля єдиного вікна, стоїть старовинний дубовий стіл, критий малиновим сукном. Та широчезна двотумбова споруда знала тільки одного господаря і, мабуть, через те, не дивлячись на свій півстолітній вік, свіжо поблискує поліровкою, ніби щойно з меблевої фабрики. Коли я по смерті Нестора Івановича опинився в просторому, як на мене, кріслі з гнутим поруччям, то одразу ж відчув якусь невідповідність такого ансамблю. Чомусь здалося, що над малиновим сукном столу все ще нависала тінь покійного професора. Але тепер мені не до містики. Я підсуваю ближче пластмасову підставку з календарем, починаю гортати. На звороті кожного листка дрібним бісером занотовано нагадування самому собі: потелефонувати тому-то, прийняти того-то. Одноманітні записи набридають, але я продовжую знайомитися з методами шефової роботи. І тут мене насторожує один запис: "НРР — препарат Гусейнова. Перевірити на мишах". Занотовано 22 березня, а я ввіз ювенал 25 березня; ця дата стоїть в лабораторному журналі, я її добре пам’ятаю. Мозок починає гарячково працювати. Намагаюся пригадати, хто з працівників кафедри проводив досліди на тваринах у ті часи. Ніхто. Наукою займалися тільки ми з Пилипчуком. Решта — просто асистенти, просто — доценти. Отже, препарат Гусейнова і ювенал — одне й те ж. Тому, хто не знав мого шефа, важко було б пояснити, чому Коваленко вигадав нову назву, для мене ж це не загадка: він зробив те з етичних міркувань, мовляв, коли перевірка препарату дасть негативні наслідки, — а таке може трапитися не через погану якість препарату, а з вини тих, хто його апробовує, — то ніхто на кафедрі, а отже, й за її межами, про це не довідається. Препарат і самого Гусейнова не буде скомпрометовано… Напружую пам’ять, намагаючись пригадати, чи не чув десь про ту абревіатуру НРР, але марно — ніякого здогаду. Не можу згадати й що це за людина — Гусейнов. Отже, лишається листування. Коваленко казав, що кожен діловий лист — це документ, і тому складав листи (разом з конвертами) в теку в хронологічному порядку. Цих тек по ньому зосталося кілька, і я почав з останньої.
Конверт, який я шукав, лежав зверху, він, мабуть, був останнім, з отриманих Коваленком. На конверті значилось: Азербайджан, Баку, Гусейнов Ісмаїл. Самого листа було надруковано на машинці. Я крутив у руках аркуш, ніби то був тугий клубок прядива, а я нарешті віднайшов на його поверхні ниточку, схопившись за яку, можна розплутати весь клубок.
"Салям, Несторе!
Невдовзі ти отримаєш препарат, про який я тобі коротко розповідав на бакинській конференції. Якщо не передумав, апробуй його на тваринах. У молоді роки я займався мінеральними добривами. Для розкладання апатиту і виготовлення суперфосфату я запропонував тоді замінити сірчану кислоту гудронами — відходами нафтопереробних заводів, які містять чималий відсоток сірчаної кислоти. Незабаром я помітив, що суперфосфат, отриманий таким шляхом, ефективніше сприяє росту рослин, ніж той, що його виробляли традиційним способом. Я тоді подумав, що в кислих гудронах міститься якийсь стимулятор. Згодом довів нафтове походження загадкового стимулятора: стимулюючу дію мали тільки нафти, до складу яких входила нафтенова кислота (бакинські і сахалінські). Я назвав той стимулятор нафтовою ростовою речовиною — НРР. Нині він впроваджується всюди, оскільки сприяє різкому підвищенню врожаю.
А нещодавно виявилося, що НРР виявляє стимулюючу дію не тільки на рослин, а й на тварин. Так, тваринники повідомляють про підвищення продуктивності худоби, онкологи розповідають про те, що були випадки, коли НРР в сукупності з іншими лікарськими препаратами викликало гальмування росту пухлин І подальше їх розсмоктування. Фізіологи досліджували вплив НРР на втому м’язів.
А от — непередбачена ситуація: в одному з містечок Ставропольського краю знайшлися люди, які без будь-яких на те медичних рекомендацій почали експериментувати на собі. Протягом останніх місяців на мою адресу надходять дивні, м’якск кажучи, листи. Наводжу деякі витяги з тих листів.
"Мені 65 років. Після вживання НРР у мене почало темніти сиве волосся, заросла лисина, потемніли брови, підвищилася загальна працездатність і розумова діяльність".
А ось пише сімдесятирічний лікар:
"Після вживання НРР у мене зросла розумова і фізична діяльність, зі мною коїться щось неймовірне, я відчуваю, що мій організм омолодився. Хай дарує офіційна медицина за зухвальство, але я, експериментатор НРР, перевіривши дію препарату на собі, стверджую, що НРР має дивовижну властивість викликати омолодження".
Комісія з лікарів, журналістів, працівників радіо і телебачення, яка побувала в Ставропольському краї, привезла фото— і кіноматеріали, магнітофонні стрічки. А головне, це були люди, які бачили диво на власні очі. Проте висновки науковців Інституту рентгенології і радіології Міністерства охорони здоров’я АзРСР дуже обережні. "Коли навіть припустити, що НРР викликає стимуляцію певних органів і систем, то невідомо, на який період і чи не настане по деякому часі ще більше пригнічення тих-таки органів і систем". Все правильно, але коли перед тобою сімдесятирічний дід з ходою парубка, коли в нього заростає лисина і темніє волосся, то є над чим поміркувати. Звіряюсь тобі, Несторе, я й сам на шляху до того, щоб повторити "подвиг" своїх кореспондентів-ставропільчан. Бракує лише наукового підґрунтя — експерименту солідного вченого. Без нього скажуть: здурів старий.
До твого відома: великі дози НРР діють, як отрута. В сільському господарстві збільшені дози його використовують як гербіциди для знищення бур’янів.
Прошу тебе, друже, не зволікай! Нам з тобою зосталося дуже мало.
Бувай здоровий!
Твій І. Гусейнов".
У моїх руках препарат, який справляє на організм ювенільну дію. З п’ятдесяти білих мишей, яким я колись його ввів, не загинуло жодної. Натомість контрольна партія вимерла від старості ще кілька років тому. На жаль, я не можу зараз порівняти теперішній фізичний стан тварин з тим, яким він був у перші місяці після введення препарату зокрема для кожної миші, бо номери незмивної фарби на їхніх спинках зникли, мабуть, у період линьки. Але зовні — це здорові, жваві тварини. Таким чином, препарат перевірено, і мені залишається тільки надіслати наслідки перевірки його творцеві. Але хто такий Гусейнов?
Знімаю трубку, набираю номер Сорочинського.
— Алло, це ти, Костю?
— Я. А хто мене питає?
— Негуренко…
— А-а, Негуро! Не впізнав твого голосу — багатим будеш.
— Костю, тобі не доводилося десь зустрічати такої абревіатури — НРР — нафтова ростова речовина?
— Вперше чую.
— А ім’я Ісмаїла Гусейнова тобі ні про що не говорить?
— Ні.
— Маю ще одне питання. Твоя новенька ще не пішла додому?
— Чого б то? Ми ж до п’ятої. Слухай, а хто вона тобі? Родичка?
— Певною мірою. Дружина.
— Негуро, відколи я тебе знаю, а знаю двадцять вісім років, ти не дуже був схильним до гумору.
— От через це й мусиш сприймати мої слова як істину.
— Та в вас бо з нею и прізвища різні! — втоми в голосі Сорочинського як і не бувало.
— І штампу в паспорті поки що бракує, — додаю я. — І все ж, — усміхаюсь у трубку, — ми — молодята.
— Ага. Надто ти.
— Ну, колего, ми так не домовлялися. Замість привітати товариша і побажати…
— Вибач, Негуро. Не ображайся!
— Гаразд… Перекажи Оксані, щоб чекала мене на зупинці біля вашого інституту.
Шукаючи в телефонній книзі номери коду і довідкового бюро міста Баку, я водночас думаю над можливим механізмом дії ювеналу на організм. Якщо дотримуватися точки зору Верцара, то нафтенова кислота мусить гальмувати старіння колагену, надавати попередньо втраченої еластичності, сприяти фізіологічній регенерації. І воднораз, мабуть, впливає на фібробласти — основний клітинний елемент з’єднувальної тканини. Але то вже клопіт власника препарату. На мить відчуваю прикрість, що не я той власник.
Жіночий голос, який прийняв у мене замовлення, по кількох хвилинах мовить із вкрадливим східним акцентом:
— Ми маємо тільки його робочий телефон.
Коли я, набравши номер, попрохав покликати до телефону Ісмаїла Гусейнова, чоловік, що озвався на тому кінці, замовк, і я вже подумав, що натрапив на якогось нечему, та раптом він запитав:
— А хто ним цікавиться?
Я назвався, згадав також про Коваленка.
— Академік Гусейнов два роки як помер…
— Від чого?.. — вихопилося в мене.
— Від старості, — відповів спокійний голос. — Йому було дев’яносто.
По недовгій паузі я запитав:
— А скажіть, у вас нафтовою ростовою речовиною хтось займається?
— Ні, — на тому боці, мені здалося, від мого запитання зітхнули. — Ми вже давно передали цю розробку сільському господарству.
Людині властиво не замислюватися над тим, "коли проб’є "пора!" дзвонар — всевладний час із позахмар’я"[1]. Вона починає клопотатися тільки тоді, коли почує його перші дзвони. Мабуть, те ж сталося і з Гусейновим. Він кинувся шукати вихід тоді, коли залишилося дуже мало часу. Чи не тому геронтологія розвивається такими повільними темпами, що до неї звертаються зрілі люди, яким уже часто бракує фантазії, гнучкості думки, сили подолати власну інерцію. З годину тому я шкодував, що ювенал — не мін винахід, а зараз, відчувши себе опікуном, розгубився. Адже наді мною тяжіє моральний обов’язок передати препарат людям. Питання тільки: передати таким, яким він до нас потрапив від Гусейнова, а чи дослідити повніше… Мені прийшло в голову порівняти кількість нервових клітин головного мозку тварини, яка зазнала дії ювеналу, і звичайної старої миші. Оскільки відомо, що з віком кількість нейронів головного мозку зменшується. Дехто навіть вважає, що тривалість життя визначається швидкістю їх загибелі. Мабуть, так воно і є — це завдяки їм узгоджено функціонують ЗО трильйонів клітин людського організму, від їхньої кількості залежить надійність і стійкість системи, що зветься організмом.