А коли питала його Добриниха, про що там говорили, вимовляв злісно: "Ет!" — і махав байдужно рукою.
Стратон ходив також, як несвій — йому чогось неставало. Здавалося, що йому хтось відбирає повітря і немов силоміць утискає в велику баньку, в якій нема чим дихнути. Весняними вечорами часто десь зникав і вертався опівночі. Інколи й до нього пізніми годинами заходили якісь невідомі люди, замикалися в окремій кімнаті по той бік сіней і довго пересиджували потемки. За це не раз дорікал| йому Настя, а батько остерігав:
— Гляди, Стратоне, щоб ти на себе лиха не накликав...
— Раз мати родила, не двічі й помирати! — коротко відрубував і відходив до своєї роботи.
Так проминула весна, і настали жнива. Ниви зашуміли тисячами серпів і задзвеніли від кіс. На всю широчінь розгорталася гарячкова праця.
Добрина із своєю сім'єю вже давно вижав передсілля, а тепер їздив на косогори в'язати овес.
Кожного дня по заході сонця люди верталися додому, як звичайно в жнива, але на їх обличчях якось не помічалося давньої життєрадости і веселости. Так само мовчала і вулиця. А бувало — рвучким струмком лилося там життя! Після праці, навіть у жнива, збиралися хлопці й дівчата та виявляли свою парубоцьку веселість у звуках мелодійних пісень. Селом, загумінками, понад сонним лугом, що простягався за городами, широко розкочувалась луна... Тепер усе мовчало, наче завмерло. Лише іноді порушувала вечірню тишу чужа, розхрістана пісня.
Зараз після жнив Добрина приступив до молотьби, бо мусів здати зернопоставку і заплатити податки. Мясопоставку віддав ще перед жнивами. Завів на приймальний пункт дворічну ялівку. І гарна ж штука була! Така велика, дородна — добру корову мав бч. Добриниха страх не хотіла її з рук пустити, та нічого не помогло — був наказ із району. Так припадало по рознарядці.
Коли Добрині приносили нові податкові накази або рознарядки на чергову поставку, він сердився і кляв:
— Прямцем би вас поставило з вашими поставками! Не дадуть чоловікові й дихнути! Плати і плати, давай і давай! Усе хочуть від тебе забрати. Ще рік-два і з торбами пустять. І де вони вискипалися на нашу голову?!
— Не гримайте, дядьку, переконував його сусід. — Ми ж тепер працюємо не на когось, а на себе. Тепер усе наше — все народне добро.
— Який тобі диявол таке сказав?
— Якто який? Таж і газети пишуть, і в тих книжках, що привозять з району, так само говориться... Минулого тижня й на мітингу розповідали про це довше години.
— А ти й віриш?
— Чому б і не вірити? От казали, що безземельних і малоземельних наділять — і наділили. Так само й то...
— Ти ще й своїй землі нерад будеш! Покинеш її, вк припечуть.
— Ей, дядьку, ви помиляєтесь...
— Що? Я помиляюся? — обурювався старий. — Згадаєш моє слово.
Після такої бесіди Добрина сердито спльовував і відходив.
IV.
Ішов буревійний сорок перший рік. На заході збиралися чорні хмари. В народі вужем розповзалися вістки, що з настанням весни спалахне страшна пожежа. Люди про це тільки й шепотіли.
Тимчасом у родині Добринів життя пливло по-давньому. Галя вже ходила до школи, Степан працював бухгалтером у сільській кооперативі, а тепер його навіть на курси вислали. Стратона, як звичайно, відвідували невідомі люди, а останніми тижнями часто заходили до нього колишні просвітяни: Панас і Нечипор.
Добрина перестав уже робити синові зауваження — махнув на все рукою. Тепер він вечорами і в вільних від праці хвилинах сидів над біблією, по разів кілька перечитував окремі глави, знав багато дечого напам'ять і все думав. Інколи відривав зір від книги і, звертаючись до жінки, говорив:
— Знаєш, стара, тут так і написано : в останній час появляться лжепророки і прийде антихрист.
Добриниха побожно слухала і кивала головою.
...Тягнулися' сірі зимові дні, людей огортав якийсь неспокій, ночі дихали грозою і розпукою сідали на груди, пригнітаючи душу та відганяючи сон з повік.
Кінчався січень. Над полями стояла морозна тиша.
У Добринів давно погасло світло — родина спочивала. Коло півночі почав несамовито кидатись і люто лаяти собака. Здавалося, що зірветься з ланцюга, що ось-ось когось ухопить зубами. Хвилинами замовкав і протяжно вив. Добрина прокинувся, повів тривожно зором по сизих шибах вікон і напружено прислухався. Нараз Жучок сердито загарчав. До Корнієвих ух долетів глухий стугін кінських копит і шум саней. На подвір'ї затримались. Жучок аж зайшовся... Старий схопився на ноги та до вікна. На білому тлі снігу виразно відбивалися чорні сильвети озброєних людей. Один стояв біля саней, а решта — чоловік п'ять — прискочила до дверей. Роздався настирливий стукіт. Тенькнуло серце в старого і за спиною війнуло холодом. Поквапно вийшов у сіни і спитав схвильовано:
— Хто там?
— Атвєрай! Не спрашівай ! — упала різка відповідь, а за нею удари прикладами. в двері.
Добрина дрижачими руками відсунув засувку. В одну мить блиснуло йому прямо в очі осліплююче світло ліхтарки, а до грудей діткнулося холодне дуло нагана. Старий, з п днятими вгору руками, поточився задом у хату. Всі хатні схопилися на ноги, наспіх засвітили лямпу і перелякано дивились на прибулих.
У хаті залунали крики і лайка. Стратона в одній білизні посадили на холодній долівці, а всю родину зігнали в куток, наказавши підняти руки і стояти не рухаючись.
Від-крику прокинулась Галя, а побачивши батька посеред хати та якихось страшних людей, зайшлася плачем і з жахом кинулась у кутик ліжка. А коли один присікався до Стратона, лаявся і бив його ручкою нагана по плечах, вона аж скипіла.
— Мамо!... Дідуню!... — розпучливо кричала. — Скажіть їм — нехай не б'ють тата! Виженіть їх!...
Настя не витримала — кинулась до чоловіка.
— За що знущаєтесь, кати?! — крикнула, але її відштовхнули. Поточилася на стіну і гірко плакала в своєму безсиллі.
Бабуня із стиснутим серцем палко молилась, а Добрину щось давило за горло. Зціпивши зуби, мовчав. У голові снувались несамовиті думки. Повів тупим зором по кімнаті і на мить зупинився в одному пункті. За лавою виблискувала гострим лезом сокира. Ним стрепенуло! Один стрибок і... але погамувався, здушивши в серці біль.
Обшук кімнати закінчено.
Стратонові наказано одягнутись, потім зв'язали руки назад, посадили на сани і повезли, не дозволивши навіть попрощатись.
Торбину з харчами Настя вкинула вже находу.
...Будивсь холодний ранок. Мов люльки, куріли димарі. Де-не-де по дворах протяжно скрипіли ворота або широкі двері клунь: господарі кормили худобу.
Над двором Добрини висіла напружена тиша, і димар, сповитий сумом, не курів. Бачачи це, сусіди не могли надивуватись, що Добрини так заспали. То ж старий щодня, як лиш починало світати, був уже на ногах і порпався по господарству. А сьогодні й його не видно... Дехто здогадувався, що вночі там мусіло щось трапитись.
А в хаті Добринів панував гробовий настрій: старий, похилившись над столом, сидів зажурений і прибитий, Добриниха розхворілась з приводу нічної події і лежала на неприбраній постелі, а Настя непритомна ходила по хаті, тримаючи на руках невиспану і сплакану Галю.
— Дитино моя, тепер ми самі остались...
— Перестань уже, доню, — плачем нічого не вдієш, — заспокоювала стара невістку. — Візьми себе в руки, молися і надійся на Бога. Він один милосердний...
І так у журбі тяглися зимові дні в родині Добринів.
Десь незабаром після арештування Стратона вернувся з курсів Степан. Вістка про брата приголомшила його і викликала в душі якийсь бунт. Він не хотів приступати до праці в кооперативі, а коли батько переконував його, що не слід цього робити, відповідав подратовано:
— Не хочу на них робити! Краще піду в ліс та й пересиджу до весни, а там...
— Ні, сину, так не можна. Ти до роботи йди, бо такою поведінкою накличеш ще більшого лиха. Зціпи, хлопче, зуби, працюй і терпи. Ти ж знаєш, що каже святе писання, що хто до кінця притерпить, той і спасеться...
...З настанням весни людей забирали на земляні роботи — приспішеним темпом будували якісь споруди. Перед Великоднем забрали й Степана.
Тепер увесь тягар роботи ліг на спрацьовані плечі старого Добрини. А роботи було сила-силенна 1 Крім бо весняної сівби, він мусів вивезти з лісу на новобудоване летовище кілька кубометрів колод. Це вже було навіть не під його сили. Проте, треба було якось усьому раду давати, щоб якої кари на себе не стягнути. Неділями і в свята також не мав спокою: гнали на громадські зібрання, на яких мусів просиджувати до смеркання і вислухувати довгих доповідей про конечність перебудови с'льського господарства.
Виснажений і змучений працею, Добрина спочатку обурювався, не міг слухати тих доповідей, а пізніше збайдужнів і на кожному зібранні, опершись об стіну плечима, засипав сидячи. Натомість, коли повертався додому, то не заходячи навіть до хати, ішов прямо на загумінок, у вибалок, щоб його люди не бачили, і тут ставав навклолішки, молився і цілував вогку землю...
V.
Весна шуміла буйним життям і щедрою рукою навкруги сіяла квіти. З полів віяло пахощами, а ліс дихав свіжої^ живицею.
У Добрининому садку щебетали пташки і весело гуділи бджоли. Але Добрина рідко коли заглядав до них — не мав часу. Він ледве встиг обсіятись та вивезти колоди, як прийшов новий наказ, щоб їхати з підводою на будову нового летовища. Вже другий тиждень до схід-сонця виїжджає, а пізнім вечером вертається, зовсім знеможений і розбитий. Важка праця і туга за синами різьбили на його обличчі помітні сліди. Від Степана хоч листа на днях одержав (копає Поліські болота, просить посилку прислати, бо голодує), а від Стратона нема ніякої вістки. Настя вже й до ворожки разів кілька ходила, а оце в неділю були разом навіть із старою. Що ж ? Карти добре кладуться — повинен вернутись... Явдоха й побожилась, що ще перед жнивами прийде. Та вже й жнива не за горами, а його як не було, так і нема...
Раз у неділю Добрина встав удосвіта і пішов на пасіку.
Бджілки ще не виходили на роботу, тільки шуміли в вулику. Сів старий на липовій колодці та й журиться.
Раптом ранкове повітря сколихують якісь сильні вибухи. Старий насторожився. За хвилину гагули нові в .бухи. Корній підвівся, вийшов за хату і повів зором по зарожевілому обрію. Над поблизьким летовищем стояв стовп брудного диму. Добрина ще не встиг зміркувати, що скоїлося на летовищі, як нараз розколов повітря громовий протяжний гук, що котився зі сходу — від сторони міста.
— Надходить буря! — стривожено промовив і поквапно подався до хати.
Зза обрію поволі випливало червоне, немов кров'ю сполокане, сонце, і здавалося, що воно своїм промінням пише по блідій синяві неба слова старого Добрини:
"Надходить буря!"
А за кілька днів ізза лісу озвалися гармати, на передсіллі заклекотіли кулемети, і на схід погналися тисячі смертоносних панцерників.
Тепер Добрина побадьорішав і наче помолодів.