Голова Сашка мимохіть сіпнулася. Петро схопив каменюку і вдарив по вихору.
Сашко вмер одразу. Петро деякий час стояв над ним і грівся від того, як маленький витканий з пари чоловічок, а це була Сашкова душа, поволі витягнув з мертвих грудей срібні тонкі, як павутиння, ніжки і пішов на небо. Коли він поминав Петра, то й на нього ступив, а ручкою обперся об його голову.
Петро вернувся до хати. Іван уже спав обличчям на столі. Троянда лежала поруч. Петро сказав Ользі: "Сашка немає... Ніде.".
Сашко, слава Богу, побачив усе. Йому було затишно і він не звертав уваги на те, що старий, грубий, як колода, сом гризе йому пальці. Пальці ламаються, мов солома, і повільно пір'їнами спадають на дно ріки. Сашкові приємно. Він дивиться темними пружками замість очей на всіяний пальцями мул і раптом помічає скляну яскраву кульку. Вона всміхається йому. Вона заграє, мигтить до нього своїм золотим оком. Сашкові набридло балакати з сомом, який, пережовуючи, згадав свого діда, що колись знав діда Сашкового. Сашко не хоче вертати до людей, що плавають рікою і матюкаються. Пасмо чорних цупких, як дріт, водоростей, що ростуть з його голови, тягне вниз на дно, до променистої кульки. І Сашко пливе — закручується у вир його роздуте тіло, всмоктуються мулом його ноги, заростає кушірем лице. Всі води стікаються до його рота. Все проходить крізь нього: і сом зі своїм дідом, і Сашків дід, і баба Серунка, і баба Наталка, і дружина Галя, і мати, і Петро...
Все живе і все, що померло, пронизує його і переливається в нього. І він потихеньку і сам стає мулом, і потроху перекочується від важких думок, а буває, що збуриться і закрутиться в танці разом із пружною течією річки. І то для нього — найбільше щастя і велика таємниця.
Лише інколи, про людське око, той, хто зветься Богом, випускає Сашка погуляти. І тоді створений парою чоловічок нахиляється над гарячим з печі маминим коржем з маком та сливами і вдихає в себе його пахощі і силу. А ще, коли чорне небо прошиває повний до краю місяць, маленький комарик моститься на верхній губці немовляти і тягнеться хобітком до рожевого носика. Він слухає легкий дитячий подих. Він дихає разом з сином.