— Ще чого захотіла? На постелі буду спати я, а ти собі й на лавиці без колискової переспиш.
На другий день прокинулася Кінська Голова, збудила бабину дочку і каже їй:
— Дівчино-дівчино, хоч ти мене й не шанувала, і їсти мені не дала, і спати не вклала, і колискової не співала, та дарма! Лізь мені у праве вухо, а вилазь лівим.
— Го-го! — відповідає бабина дочка. — Я зроду усім наперекір роблю, то й тебе не послухаю. Влізу тобі лівим вухом, а вилізу правим!
— Як хочеш, як хочеш, — каже Кінська Голова і наставляє ліве вухо.
Влізла бабина дочка у ліве вухо Кінській Голові, вилізла правим — та й лишенько! Зникли десь і кожухи, і хустки мальовані, й обидві пари чобіт. Стала дівчина боса, у чорній, як земля, сорочці й драній свитині.
Аж за серце вхопило бабину дочку.
— Ах ти ж сяка-така, Кінська Голово! — заверещала вона, та й ураз замовкла. Бо, лишень рота розкрила, а з нього одна за другою жаби — плиг-плиг! Та великі, та чорнющі, та поганющі!
Як побачила їх дівчина, то відразу й зімліла і на долівку — бух! А як прочуняла, то вже Кінської Голови не було, лишень довкола самі жаби лазили.
А тим часом вдома баба наказує дідові:
— Запрягай, діду, дві пари саней. Одними ти правитимеш, а другими я. Змушу я свою дочку безупину цілу дорогу говорити, щоб привезла червінців удвоє стільки, що твоя. І не забудь сокиру взяти, бо ще, може, доведеться й від розбійників яких боронитися. На золото багато ласих.
А собачка сидить на призьбі, хвостиком махає й людським голосом промовляє:
— Гав-гав! Дідова дочка вся в золоті, а бабиній жаби з рота скачуть!
— А геть, погана! — кричить баба. — Не бреши! Кажи так: дід свою дочку на одних санях привіз, а бабину аж на двох, повних золота, привезуть!
Не слухає собачка і далі по-своєму каже:
— Гав-гав! Дідова дочка вся в золоті, а бабиній жаби з рота скачуть!
Розлютилася баба, вхопила деркач і загнала собачку аж за клуню. Та собачка і звідти своєї:
— Гав-гав! Дідова дочка вся в золоті, а бабиній жаби з рота скачуть!
Поїхали дід і баба в ліс двома парами саней, і знову перед ними рівна дорога до хижі відкрилася. Тільки ж що з того? Знайшли дівчину на порозі хатини босу й усю у дранках, а біля неї повно жаб. Поки ж дідові та бабі свою пригоду оповіла, то вже по пояс у жабах стояла.
Розкричалася баба на цілий ліс, аж запінилася
— Я ту Кінську Голову на шматки порубаю, як вона не зробить, як я хочу! — кричить. — Їдь, старий, додому, а сокиру мені лиши. Та вдома скажи своїй дочці-ледащиці, щоб на завтра напекла-наварила для цілого села й усім оповістила, що Кінська Голова вдвічі для моєї дочки стільки добра зробила, скільки для неї. А взавтра ранком приїжджай по нас.
Наварила дідова дочка, напекла для цілого села, як їй було наказано, й людей зійшлося стільки, що у дворі стало тісно. Стоять і чекають. А дід поїхав та й вернувся ні з чим.
— Біда, сусідоньки, — каже. — Нема дороги, а ліс густий — не проїду. Коли ваша ласка, то поможіть мені жінку й доньку знайти.
Посунуло ціле село в ліс. Ходили, шукали, ввесь ліс облазили — дарма! Ані хижі, ані Кінської Голови, ані баби, ані її дочки так і не знайшли.
А дідова дочка так уславилася, що сам князенко, молодий та хороший, про неї почув і приїхав подивитися. Як же побачив дівчину, то так уподобав, що зараз і посватав. І побралися вони, і щасливо вік прожили, людей шанували і постолом добро возили.
[1] Заполоч — правильна назва кольорових ниток для вишивання.
[2] Плохий — м'який, безхарактерний.
[3] Запічок — куток за піччю.
[4] Деркач — твердий або старий віник з пруття.