— Дивіться! Пішло! Пішло!
Він відчув, як перед ним загойдалась кімната і скляна стеля невблаганно стала навалюватись на нього. Берн заплющив на мить очі, але й із заплющеними очима виразно бачив перед собою маленьке перо, що повільно рухалося по стрічці. За ним, наче за равликом, що неквапом повзе по піску, лишалася хвиляста лінія. Берн розплющив очі. Спокій уже повернувся до нього. Впевненим, твердим голосом, немов виносячи вирок своєму невблаганному ворогові, промовив:
— Серце працює!
Зірвав з голови білу шапочку, витер з обличчя піт, розкуйовдив підстрижене їжачком волосся. Гельд з подивом стежив за ним. Ніколи він ще не бачив хірурга Берна таким збудженим і неврівноваженим. Берн перехопив погляд асистента, посміхнувся.
— Не дивуйтесь! Це ж тріумф. Це — виклик смерті!
Гельд із сумнівом похитав головою. Знову ним опанувала колишня зневіра. Успіх на собаці — ще не доказ. Людський організм поставить свої вимоги. Гельд хотів сказати про свої сумніви хірургу, але стримався. Шанобливість не дозволила йому бути до кінця відвертим.
— Ви не згодні зі мною? — Обличчя Берна спохмурніло. — Ви — вічний скептик, Гельд. Навіть такий факт не може вас переконати.
Асистент журливо посміхнувся.
— Докторе, я щиро радію разом з вами. Однак моя радість не означає, що я цілком і остаточно вірю в механічне серце, тобто — в його чудодійну силу.
Доктор Берн знову сів у крісло. Гельд скромно став поруч.
— Гельд! Я просто дивуюсь вам. — Берн знизав плечима. — Ви молодий, талановитий вчений, але я не розумію, де ваші елементарні знання? Невже ви не уявляєте собі принципових основ процесу старіння? Ви забуваєте… перепрошую, я не хочу вас повчати, але ви просто забуваєте, що передчасне старіння клітин настає через втому серця. Після сорока — сорока п'яти років активність організму катастрофічно падає саме через оту нездатність серцевого апарата боротися проти створення вуглецевого кістяка[2].
— Вибачте, докторе, — стримано озвався Гельд, — навіть ці школярські істини не можуть мене ні в чому переконати.
— Не вас, а вашу впертість, Гельд!
— Докторе, — вів своє асистент, — ви хочете з допомогою механічного втручання запобігти створенню вуглецевого кістяка…
— О боже! — патетично вигукнув Берн, звівши догори руки. — Нарешті ви заговорили мовою справжнього медика.
— Дозвольте, докторе…
— Я дозволяю вам, Гельд, я все вам дозволяю, — перебив асистента Берн. — Але ж ви й мені дозвольте дещо сказати. Моя істина проста: ось вона, на операційному столі, у грудях пса… Так, так, це моя істина. І вона цілком підтвердить мої передбачення. Ви сказали: з допомогою механічного втручання запобігти створенню вуглецевого кістяка… Додам: у клітинах живого організму. Ви висловили формулу, в яку не вірите. Але, на щастя, ця формула повинна ствердитись. Я вірю, що механічне серце, яке завжди буде діяти ритмічно і з однаковою силою, безупинно даватиме поштовх для відновлення клітин. Живі тканини не будуть старіти. Якщо ж і наступить смерть, то тільки через сотні років, коли відмовляться служити нервові клітини.
Гельд, заклавши за спину руки, пройшовся по операційній. Він замислено дивився собі під ноги.
— Все це вірно, докторе, — заговорив він обережно. — Але ми не певні, що механічне серце діятиме саме так. Хто гарантує нас проти його негативного впливу на органічну тканину? Адже природне серце зв'язане з організмом за допомогою нервів, тканини, лімфи. Це — органічний зв'язок. А механічне серце…
— А механічне теж матиме такий зв'язок… — перебив його Берн, уже дратуючись. — Згодом ми створимо систему судин, яка, минаючи механічне серце, буде відновлювати органічний зв'язок аорти, артерій і внутрішніх органів. Штучне серце залишиться поза внутрішніми реакціями!.. Ніякі психічні чи інші зрушення не будуть випливати на нього і не руйнуватимуть його, як це буває з природним серцем. З допомогою системи чутливих реле[3] воно буде реагувати на підвищення чи пониження тонусу організму збільшенням чи зменшенням струменя крові…
— Що ж! — примирливо сказав Гельд, лагідно усміхаючись. — Дай боже! Але в мене є цікава думка! Останнім часом я перечитав багато матеріалів якраз у цій області науки…
— Ну й що ж?..
— Вчені на Сході йдуть зовсім іншими шляхами, — почав Гельд.
— Знаю! — зневажливо відмахнувся Берн. — Створення живого білка…
— Цілком вірно. У них величезні досягнення… І я гадаю, чи не варто поєднати ваші роботи з їхніми дослідами…
— Цікаво, цікаво! — іронічно посміхнувся Берн. — Як же їх поєднати?
— Ще не знаю, докторе, але мені ясно одне — досягти відновлення клітин можна, застосувавши живий білок у поєднанні з штучним серцем.
— Я вас розумію. — У голосі Берна звучало глухе роздратування. — Вам би дуже хотілось, щоб я віддав свої досліди іноземцям. Але цього не буде! — Його голос піднявся: — Чуєте? Ніколи не буде! І взагалі… давайте закінчимо цю розмову.
— Гаразд, — згодився Гельд. — Нас розсудить час.
— Саме так! — Берн підвівся зі свого глибокого крісла. — Нас розсудить час.
Він підійшов до операційного столу і уважно оглянув апаратуру.
— До речі, час уже сказав своє слово. Ось його присуд.
Рука хірурга лягла на біле покривало. Він тріумфуюче посміхнувся.
— Шановний добродію, чи то пак, шановний пане скептик, прошу поглянути сюди! — Берн плавно зняв простирадло. — Ось, мій доказ. Ні, ви дивіться! Ви гарнесенько роздивляйтесь, пане невірний Хома!..
На операційному столі лежав здоровенний чорний пес. Очі його були закриті. Кінцівки ледве помітно здригалися. Берн тримав у руках коробочку, з'єднану з грудьми пса тонким ізольованим проводом, який підводився під шар бинтів в ділянці серця. Він поклав коробочку в шкіряну сумку і прив'язав її до спини пса. Потім повернувся до асистента і сухо сказав:
— Час і дослід — кращі судді. А зараз можете йти. Я з півгодини почергую, потім ви мене заміните. Занотуєте все, що відбуватиметься в організмі тварини.
Асистент мовчки кивнув головою й вийшов.
Берн знову сів у крісло. Дві глибокі риски біля рота розійшлися, сухі вузькі губи розтягнулися в задоволеній посмішці. Розмова з Гельдом втомила його, але водночас зробила ще яснішою його перемогу. Сьогодні не тільки його свято — сьогодні свято всього людства! Він — Йоган Берн — віднині на сотні років відганяє смерть від людини! Вічне серце створене!
Стрічка на записувачі біострумів рухалась, чорна лінія-хвиля переконливо підтверджувала великий успіх хірурга. Берн на якусь мить закрив очі, задоволено потягнувся, хруснув суглобами. Скільки він доклав зусиль, щоб у запеклій боротьбі відстояти свою правду. В свідомості зароїлися якісь образи, до болю яскраво виринуло минуле. Ось ніби зовсім поряд з ним звучить милий голос:
— …Йогане, прочитай. Якраз про ту проблему, над якою ти працюєш.
Ах, це ж аудиторія університету! Евеліна, чарівна Евеліна сипле в його душу іскорки з зелених очей, подає йому журнал "Вісник Московської Академії Наук".
Прямо перед Йоганом — високий дівочий стан, обтягнутий елегантним синім платтям, бурхливий водоспад каштанового волосся, напівприкриті довгими віями лукаві очі — вони з розуму зводять, ті очі. Та жоден м'яз не здригнувся на обличчі Берна. Іронічно посміхаючись, він говорить:
— Подивимось…
Потім він кидає журнал на стіл, протирає скельця окулярів, трохи мружачись, дивиться на Евеліну.
— Ти що ж… думала переконати мене? Навіть тоді, коли роботи по створенню живого білка будуть цілком закінчені, ще неясний механізм їхнього застосування… Це все розраховано на століття кропіткої праці багатьох інститутів.
Дівчина махнула рукою, надула повні губи:
— Тебе молотком по голові треба переконувати…
— Кого це треба так переконувати? — весело кричить, влітаючи до кімнати, Петер Стар. — А, Евеліна знову докучає Йоганові… Ну й що ж, не піддається?..
Петер взяв журнал, пробіг очима кілька рядків, посміхнувся:
— А! Тепер розумію! Все та ж сама проблема — продовження життя. Ти не згоден з доказами цих учених, Йогане?
— Ні! — вперто хитає головою Берн. — Таку проблему треба вирішувати одним ударом.
— І, звичайно, тільки великий геній Йогана Берна здатен піднятись на цю вершину, — з дружньою іронією проголошує Евеліна.
Берн якось непевно знизує плечима:
— Я говорив і завжди скажу, що продовжити життя на багато років можна тільки створенням штучного серця, яке не буде стомлюватися, як природне.
— Невже здоровій людині потрібне твоє…
— Ні, ні, не перебивай! Я не хочу сказати, що нормальному індивідууму треба заміняти серце механічним! Воно стане нам в пригоді тільки тоді, коли людина опиниться на грані смерті. Штучне, механічне серце активізує організм, допоможе йому боротися з утомою. Висновки — ясні!..
Евеліна закинула ногу за ногу, почала розгойдуватись у кріслі.
— Ясно тільки одне, — озвалася вона з посмішкою, — замість теплого ніжного серця ти хочеш вставити людям залізячку!
— І не дивно, — жартівливо додає Петер, — бо ти, Йогане, сухар. Великий розум без гарячого серця. От і хочеш зробити всіх людей подібними до себе!
— Ну, це вже занадто, — ображається Йоган.
Але Петер перебиває його:
— Хіба неправда?.. Тому Евеліна й зробила свій вибір.
Холодна гадюка закрадається в душу Йогана.
— Ну, що ж, поздоровляю, — іронічно скрипить він. — Це правда, Евеліно?
Евеліна грайливо обіймає Петера за шию, кокетуючи, ствердно киває головою:
— Угу!..
Якісь звуки вивели Йогана із задуми, образи минулого покрилися туманом. Хірург глянув на стіл. Пес відкрив очі, кліпнув кілька разів, широко позіхнув.
Ось він — тріумф! Евеліно, Петере, подивіться, як працює моя механічна "залізячка"! Значить, не марними були п'ять років напруженої роботи.
Пес, побачивши хірурга, вдарив кудлатим хвостом по столу, хотів піднятись, та паси, якими його було прив'язано, не пустили.
— Полежи, песику, полежи, — ласкаво промовив Берн і ніжно провів рукою по цупкій шерсті. Пес облизався, тихо заскавучав.
Йоган кинув погляд на прилади.
— Що це таке? — Очі Берна розширились від подиву.
Стрілка електронного записувача біострумів ніби сказилася.