Я пам'ятаю все добро, яке я від нього бачила. А поганого він мені нічого не зробив, бо не зміг, тож про це можна й забути.
А потім твої слуги прийшли за мною і привели мене до тебе назавжди, коханий. І я стала твоєю дружиною, твоєю царицею. Коли мені кажуть, що я — цариця Ізраїлю, я не дуже розумію, що це означає, бо воно мені непотрібне. Але я дуже добре розумію, що таке бути твоєю царицею, мій Давиде, що таке бути твоїм коханням, що таке бути твоїм щастям. І що таке бути матір'ю нашого Соломона. Я знаю, що таке бути найщасливішою жінкою в Ізраїлі.
Коли Вірсавія промуркотіла останні фрази своєї розповіді і поцілувала свого царя в його мужні губи, вона не могла уявити, який великий камінь звалився з його серця. Факти можуть мати несподівані зворотні боки.
В 11-12 главах Другої книги Царств, що описують історію Вірсавії та Давида, яку не припиняють обговорювати богослови, за якою знімають фільми кінематографісти, пишуть романи письменники і малюють картини художники, я завжди помічав кілька пунктів, які не вписуються в її загальноприйняту інтерпретацію. Тож я написав свою, яка влаштовує мене набагато більше.