Нікого не бив, не лаявся. Пішов мовчки до Дмитрика, бо той прокинувся від грюкоту дверей і заплакав, і був з ним, доки Аня не випровадила гостя і не прийшла до них. А тоді пішов до своєї матері і жив у неї якийсь час, допоки не поїхав з міста.
— Що ти верзеш, брате?! Звідки стільки подробиць? Тільки не кажи, що тобі все це розповів Гриць. Він ніколи таке не став би нікому розповідати. А тим більше Аня. Що за маячня? — розлютився я, наслухавшися цих, як мені здалося, несусвітних нісенітниць.
— То був же суд. За позовом Гриця. Щоб розлучитися, він мусив усе розповісти в суді, надати всі докази. Сусідка теж там давала свідчення. І Аня в усьому зізналася. Тож ця історія — офіційно визнаний факт.
Сказати, що я був у шоку — це не сказати нічого. Я пішов на море і просидів до вечора, дивлячися на хвилі та міркуючи про ці події, які ніяк не вкладалися в моїй голові. А ввечері прийшов до Анюти. Боже, що з нею сталося! Утілення щастя, яким вона була впродовж усіх років нашого знайомства, перетворилося на щось діаметрально протилежне. Відчайдушна туга в її прекрасних чорних очах, в її обличчі, в її поставі та кожному її русі засмутила мене набагато більше, ніж жахлива історія, важким роздумам над якою я присвятив той день. Ця безутішна туга просто злякала мене.
Я не розраховував на якусь розмову, бо бачив, як Анюта соромилася, і розумів, що, яким би я не був добрим старим другом, вряд чи тепер вона зможе спілкуватися зі мною так, як раніше. Я хотів просто побачити її, висловити своє співчуття і дізнатися контакти Гриця. Але, напевно, через те що я був першою людиною, яка не засуджувала її, а співчувала їй, вона раптом розговорилася і в нас вийшла довга душевна бесіда.
Анюта плакала, гірко-гірко, невтішно-невтішно, з великою кількістю сліз. "Слава Богу, — думав я, — що вона може плакати. Сльози приносять полегшення".
— Я так його люблю! Я так його кохаю! Життя без нього, життя не для нього — гірше за пекло. Він — моє все. І діти більше ніколи не бувають такими щасливими, як раніше. Вони люблять його ще більше, ніж мене. Щодня вони знов і знов питають мене лише про одне: "Де тато? Коли тато повернеться до нас?" І плачуть. І я плачу разом з ними.
— Плач, Анюто. Вміння плакати — це благословення дітям і жінкам. Сльози допомагають легше пережити горе. Ми, чоловіки, не плачемо. Ми хворіємо.
І ось раптом в якийсь момент нашої розмови мені здалося, що я можу отримати від Анюти відповідь на запитання, над яким я міркував на морі:
— Що з тобою сталося тоді? Чому ти це робила? Я завжди думав, що, коли людина так сильно когось кохає, вона не може спокуситися на близькість з кимось іншим.
— Я теж так думала до того. Але ми, жінки, не завжди здатні володіти собою. Якісь гормони, якийсь стан фізіології та психіки — і нас може переклинити. Гриць такий благісний! А я така пристрасна! Мені завжди доводилося з усіх сил угамовувати мою пристрасть. Мені завжди було потрібно набагато більшого й набагато більше, ніж йому. Я впевнена, що, якби я не робила все можливе, щоб кожного разу зваблювати його, він був би цілком задоволений своєю казковою платонічною любов'ю до мене і далі, ніж дивитися на мене своїм божественно-закоханим захопленим поглядом, гладити моє волосся і в захваті цілувати мої очі та обличчя, майже ніколи б не заходив. Знаєш, я дійшла висновку, що Гриць геть асексуальний. Якби я на нього не кидалася, мов зголодніла пантера, він би вступав у близькість зі мною лише тоді, коли хотів, щоб у нас народилася дитина.
— Ого! Виявляється, не такою вже ви були ідеальною парою. Виявляється, у вас були проблеми.
— Не в нас, а в мене. У Гриця проблем не було. І я вважаю, що ми дійсно були ідеальною парою. Я впевнена, що Гриць — моя друга половинка, яку мріє зустріти кожна жінка. І я його зустріла. І ми були разом стільки прекрасних років нашого життя! Але навіть найідеальніша пара повинна чомусь навчитися. Бо життя — це школа. Тепер я знаю, чого я не вміла: я не вміла донести до свого коханого свої потреби. Я намагалася, але, коли бачила, що він мене в цьому питанні не розуміє, відступала, складала руки і продовжувала мучитися. А повинна була наполягати, бити на сполох, добиватися, щоб він зрозумів ступінь моєї проблеми, чого б це не коштувало.
На цьому місці заплакав я. Коли я сказав, що ми, чоловіки, не плачемо, я мав на увазі, що ми не плачемо від болю. Але від іншого ми деколи плачемо. Від співчуття, наприклад.
— А тоді в мене не було сил на те, щоб його зваблювати. Чотири маленькі дитини, одна з яких немовля, забирали всі мої сили, але не моє бажання, не мою пристрасність. Гриць був до мене, як завжди, дуже добрим, дуже ніжним, дуже люблячим, дуже уважним і чутливим, але нездатним зрозуміти моєї пристрасті та відповісти на неї так, як мені було вкрай потрібно. Мені не вдавалося його завести ніякими пристойними способами, а поводитися з ним, як повія, я соромилася. А на вулиці, де я гуляла з Дмитриком у колясці, кожний другий незнайомий чоловік дивився на мене похітливими очима, які кричали: "О, як же сильно я тебе хочу, красуне!" І одного дня мене переклинило. Той чоловік просто був більш хтивий за інших — і ця його пристрасть зрезонувала з моєю пристрастю. Він був азербайджанцем. Я поманила його пальцем, а коли він підійшов до мене, спитала номер його телефону. То був телефон у готельному номері. Я зайшла в аптеку і купила кілька великих пачок презервативів. А вдома, коли Дмитрик заснув, я зателефонувала, чоловік був у номері, чекав на мій дзвінок. Так це сталося вперше. І це здалося мені неймовірно прекрасним. Це було саме тим, чого мені так гостро бракувало. Потім я вже просто обирала на вулиці, кого хотіла. Зазвичай це були кавказці та турки. Але любила я завжди одного лише Гриця. І, займаючися сексом з іншими чоловіками, я завжди уявляла, що це мій коханий Гриць.
— Напиши йому лист. Напиши йому в листі все, що ти розповіла щойно мені. На його місці я б негайно повернувся до вас. І не маю сумнівів, що він так і зробить.
— Правда?
— Звісно.
— Я не знаю, де він зараз.
— Я сходжу до тітки Надійки, візьму його адресу — і повідомлю тобі.
— Дякую, Петрику, — сказала Анюта і вперше за весь вечір усміхнулася. Яка все ж таки вона була гарна!
Наступного дня я пішов до тітки Надійки. Обидві сестри Гриця вийшли заміж, при чому Зіна жила у свого чоловіка, а Галя разом з чоловіком і маленькою донечкою жила там же, у матері. Був вечір, тож домочадці були там. Я познайомився з Борею, чоловіком Галі, поцілував їхню донечку, яка ще не вміла розмовляти, і, спитавши про Гриця, почув усе, що в цьому домі думали про Анюту. Мені було прикро, але ніякої можливості повернути розмову до того, щоб поміняти їхню думку про неї, я не побачив. Якби я просто взяв і почав переказувати їм нашу з Анютою розмову, ніхто б мене там довго слухати не став, і, зрозумівши, що я намагаюся її виправдати, вони прогнали б мене у три вирви та більше б не пустили на поріг. А я все ж таки мріяв повернути Гриця назад до його родини, і для цього мені були потрібні добрі стосунки з його рідними, та й взагалі я не планував сваритися ні з тіткою Надійкою, ні з Галею. Тож я висловив свої співчуття, сказав, як мені прикро, що з Грицем сталася така халепа, і спитав, де він і чи можу я дізнатися його адресу та телефон.
— Гриць мені написав, — відповіла тітка Надійка. — Але прохав нікому поки не давати його контактів. Він намагається забутися в новому житті і уникати всього, що нагадало б йому про минуле.
— Зрозуміло. Логічно. Тоді хоч скажіть, де він, як поживає, чим займається.
— Після розлучення Гриць звільнився з роботи, купив квиток на перший найближчий потяг, де було вільне місце. Йому було байдуже, куди той потяг прямуватиме. Потяг прямував до Маріуполя. Зараз він вже влаштувався там учителем історії в одній зі шкіл. Живе в гуртожитку. Переживає вкрай важку психічну кризу.
Простившися з Грицевою ріднею, я зателефонував Анюті, повідомив їй про те, що розповіла мені тітка Надійка, і сказав, що наступного дня обдзвоню всі школи Маріуполя, щоб врешті дізнатися адресу Гриця, на яку Анюта зможе йому написати.
В одній з маріупольських шкіл, які я обдзвонював наступного дня, мені відповіли:
— Так, Григорій Андрійович Коваленко нещодавно влаштувався до нас учителем історії, але три дні тому прямо на уроці він раптово помер від гострого коронарного нападу. На адресу його прописки буде надіслано офіційний лист на ім'я його колишньої дружини, яке вказано в його паспорті. Якщо ви можете надати нам інші контакти його близьких родичів, будь ласка, надайте...