А коли вона підросла і поставила Лавантиці запитання, чи можна дівчатам одружуватися з братами, ми зрозуміли, що прийшов час все їй розповісти. Так вона дізналася, чому Віван називав її Принцесою.
Зазвичай, донечка залишає батьківський дім, коли одружується, і це є дуже болісним елементом долі і дівчинки, і її батьків. Але нам усім пощастило, і в нашому житті цього елементу не було. А ще на весіллі Вівана й Вели були присутні князь, княгині, принцеси та принц. А ще поки не було жодного дня, прожитого Велою без її коханого. І наші діти дуже щасливі від цього і дуже вдячні за це Життю і Богові. У них не виникає бажання відпочити одне від одного. Вони подібні раю одне для одного і для своїх дітей. А ми з Лавантикою побачили плоди нашої любові, яку ми змогли зростити в собі через нашу практику: на наших руках виросли чотири щасливі онуки і дев'ять щасливих онучок, а тепер ми пестимо вже й кількох правнуків.
Написано Дипом, сином Дама та Уми, батьком Вівана та Вели, і додано до Книги Роду Поліських Ратаїв.