Ніде правди діти — його син був далеко не гігантом. Навіть серед своїх невисоких китайських ровесників Брюс Лі був чи не найменшим. Він скидався на маленького нашорошеного горобчика, який відчайдушно кидається в бійку навіть із хижим шулікою. І батькові раптом стало до болю шкода свого малого сина. А крім того. Лі Хой Чен завжди поважав відчайдухів.
— Ну от що, — промовив він суворо, але голос раптом зрадив досвідченому акторові, й він закінчив фразу майже пошепки, — завтра я відведу тебе до майстра бойового мистецтва кунґ-фу Іп Мена. Кажуть, він найкращий. Мені набридло щодня дивитися на твої синці й подряпини.
— Дякую, тату! — тихо промовив Брюс, і батько побачив, якою радістю спалахнули очі його непокірного сина.
Розділ четвертий. Двобій змії з журавлем, або Хуліган стає справжнім бійцем
У старовинній китайській боротьбі кунг-фу є багато різних стилів. Брюс Лі обрав жорсткий та агресивний стиль, що зветься вінь-чунь. За переказами, цей стиль винайшла й розробила китайська черниця, що жила в XV сторіччі. Якось вона спостерігала за двобоєм між журавлем та змією, і саме ця смертельна сутичка допомогла мудрій жінці створити один із найдосконаліших видів китайської боротьби. Потім черниця передала свої знання молодій дівчині на ім'я Юм Вінь Чунь (звідси й походить назва боротьби), а дівчина розкрила секрети двобою між журавлем та змією своєму нареченому, який згодом став її чоловіком. їхні діти також оволоділи стилем вінь-чунь, у них з'явилися учні та послідовники, і так боротьба дійшла Ло наших днів.
Про все це Брюс Лі знав, коли вперше переступив поріг непоказного спортивного залу, де проводив тренування колишній інспектор поліції з міста Намхое Іп Мен, якому довелося тікати з комуністичного Китаю до Гонконгу.
— Ти справді хочеш у мене займатися? — суворо запитав у хлопчика Іп Мен. — Ми тут не цяцьками бавимося, тобі доведеться тяжко працювати. І повір, ти ще не раз пошкодуєш, що прийшов до мене. І скоріш за все втечеш уже після першого тренування. До речі, ти приніс гроші?
— Так, — тихо відповів Брюс і простягнув майстрові затиснуті в кулаку купюри.
— Май на увазі, платню ти маєш вносити на початку кожного місяця, і я не поверну гроші, навіть якщо ти не відвідаєш жодного тренування!
— Я зрозумів, — так само тихо сказав хлопець, але погляду нього був рішучий і впертий.
"Цей хлопець стане найкращим моїм учнем", — раптом подумав Іп Мен і мало не зареготав, таким безглуздим видалося йому це припущення.
Для Брюса почалося зовсім нове життя. Тепер воно було підпорядковане щоденним вправам. Біг на п'ять кілометрів із важким мішком на плечах, сотні віджимань, а ще безліч ударів по твердій поверхні й по мішку з піском, щоб набити на ребрі долоні твердий, як камінь, мозоль і щоб пальці стали, мов залізні цвяхи, аби ними можна було пробивати дошку завтовшки кілька сантиметрів та одним ударом розбивати навпіл цеглину.
А на додачу — акробатичні вправи, коли треба злетіти в повітря, пробігти вгору по прямовисній стіні й зістрибнути на голову супротивника. І бути як безтілесний привид — не зрадити себе жодним звуком. Кожен рух має бути точним і блискавичним, таким, що його не може вловити око.
— Ти маєш рухатися зі швидкістю звуку! — повторював Учитель. — А досягнеш ти цього лише тоді, коли твоя уява перетвориться на дійсність. Коли ти зможеш оживлювати образи, що народжуються у твоїй голові.
— Навіщо тоді стільки тренувань? — якось не витримав і запитав Брюс.
— Ти про що? — хитро примружився майстер Іп Мен, бо він уже давно чекав на це запитання.
— Ну, навіщо стільки мучитись, якщо можна просто уявити — і все станеться саме собою...
— Якби все було так просто — навколо нас була б безліч досконалих майстрів кунґ-фу, — відказав Учитель. — Запам'ятай, за все в цьому світі треба платити. Особливо, якщо ти хочеш досягти вершини. Майстерність приходить лише до того, хто поєднає силу тіла з силою думки; спритність м'язів і блискавичну реакцію — з умінням проникати в суть речей і явищ. А головне, мій хлопчику, — це позбутися гніву й заздрості, забути про зверхність і владолюбство. Нічого у світі не може виникнути з ненависті. Світ тримається на любові.
— То виходить, брат Генрі, мій учитель з єзуїтського коледжу, мав рацію — треба пробачати своїм ворогам?
— О ні! Я не поділяю цієї християнської заповіді, — відповів Учитель. — Наш народ завжди чинив опір ворогам, інакше китайців уже не було б на світі. Лише той гідний поваги, хто вміє захистити себе й людей. Але запам'ятай: щойно ти почнеш використовувати свою силу й знання для того, щоби збагатитися, здобути славу чи владу, доля відвернеться від тебе. Ми відкриваємо таємниці древнього мистецтва боротьби лише обраним, тим, у кому впевнені. Саме тому випробування, які проходять учні вінь-чунь, такі неймовірно складні. Зате тепер я впевнений, що ти будеш вартий моєї довіри.
Хлопець уклонився майстрові й попрощався. На сьогодні тренування було закінчене, але Брюс Лі пішов додому розгублений. Адже він хотів оволодіти стилем вінь-чунь саме заради того, щоб досягти слави, влади та грошей.
Розділ п'ятий. Бійці школи вінь-чунь зневажають зброю боягузів
Уже п'ять років Брюс Лі тренувався в майстра Іп Мена. Із слабкого й тендітного дев'ятирічного хлопчика він перетворився на міцного підлітка зі сталевими м'язами й незламною волею. Він жодного разу не пропустив занять — боротьба стала для нього сенсом життя. Хлопець навчився терпіти біль, навчився стримувати спалахи люті, коли хтось хотів принизити чи образити його. Це не означало, що він не давав відсічі, зовсім ні — його удари були точні й безжальні, він не дозволяв кривдити не лише себе, а й своїх друзів із нової школи.
От і сьогодні, коли він із гуртом товаришів повертався після уроків додому, їх зупинили кілька молодиків у чорних шкіряних куртках, модних штанях-дудочках і з високо задертими, змащеними спеціальним мастилом чубами-коками, як у американського співака й кіноактора Елвіса Преслі. Ця мода прийшла до Гонконгу зовсім недавно, але деякі молоді китайці хотіли скидатися на свого кумира. Щоправда, в них це не дуже виходило — вузький розріз очей, чорне, як смола, волосся й жовтий колір шкіри неможливо було змінити. Брюсові було смішно дивитися на цих прихильників американського кіногероя, вони йому нагадували кумедних персонажів із китайського театру, де чоловіки перевдягалися в жінок і розмовляли тоненькими писклявими голосами.
— Гей ти, малий, — озвався хлопець із найвище задертим чубом, — кажуть, що ти в нас супермен і можеш побити кожного?
— А ти перевір, — спокійно відповів Брюс і приготувався до бійки — трохи зігнув коліна, виставив уперед ліву руку, а пальці правої напружив і зігнув так, щоб зручніше було завдавати ударів.
— А це ти бачив? — просичав хлопець і вихопив із кишені куртки ножа.
Брюс знав такі ножі. їх можна було купити на центральному базарі Гонконгу, в тому кутку, де продавалася зброя. Це були ножі зі спеціальною кнопкою — варто було ледь натиснути на неї, як міцна прихована пружина викидала назовні гостре сталеве лезо. Раптом він відчув, що в роті в нього пересохло, тіло вкрилося противним холодним потом і серце закалатало, як скажене.
— Ну що, непереможний боєць кунґ-фу, — ошкірився хлопець, схожий на карикатуру Елвіса Преслі — здається, у тебе вже мокрі штанці?
Брюс озирнувся на своїх товаришів. Вони стояли мовчки й, мов загіпнотизовані, невідривно дивилися за рухами сталевого леза. А нападник водив ним у повітрі, як приборкувач змій, хизуючись своєю вправністю.
І вмить Брюс отямився. Адже стиль вінь-чунь, який він вивчає з майстром Іп Меном, імітує боротьбу журавля й змії. Гаразд, нехай цей самовпевнений молодик буде змією, а його ніж — це отруйне жало. Тоді він, Брюс, буде журавлем. Ось змія робить різкий випад, хоче вжалити його в груди, а він, як цибатий журавель, високо підстрибує і щосили б'є змію ногою в голову. Все це відбулося так швидко, що ті, хто бачив поєдинок, навіть не зрозуміли, що саме сталося.
— Як ти це зробив? — обступили Брюса товариші. — Ми думали, що він тебе точно приріже!
— А цей стрибок? Ви бачили — він просто злетів у повітря!
— А чому ж тоді ви не кинулися мені на допомогу? — глузливо запитав хлопець.
Проте він добре знав жорстокий закон вулиці — якщо ти хочеш залишатися ватажком, то маєш відстоювати це звання щодня. Перша поразка — і ти назавжди перетворюєшся на пішака, незначну фігуру на шаховій дошці життя, яку кожен може використовувати, як йому заманеться. Брюс стріпнув головою, ніби відганяючи похмурі думки, усміхнувся й хитро підморгнув хлопцям:
— А де ж ті відчайдухи, які так хочуть бути схожими на Елвіса?
— Та ти що! Коли ти вирубив отого з ножем, вони просто випарувалися! Ніби їх тут ніколи не було.
— А той, що на тебе напав, спершу лежав, як убитий, а тоді став навкарачки й поповз геть, витираючи соплі й сльози. Навіть ножа свого не забрав...
Брюс нахилився над ножем, що валявся на узбіччі. Підняв його й почав пильно роздивлятися тонку різьбу на кістяній колодочці, ієрогліфи, що, певно, позначали ім'я власника смертоносної зброї. Сталеве лезо виблискувало гостро й небезпечно. Ніж і справді скидався на змію, вкриту сірою сріблистою лускою — такий же безжалісний і холодний.
— Ти забереш ножа собі? — запитав хтось із хлопців.
— Навіщо? Бійці школи вінь-чунь послуговуються лише силою власних м'язів, спритністю й знанням техніки двобою. Звичайно, буває, що й ми застосовуємо спеціальні знаряддя для захисту чи нападу, але жоден із нас не скористається такою поганню — це зброя для боягузів.
Промовивши це, Брюс високо підняв свій перший бойовий трофей і кинув його, поціливши прямісінько в глибоку баюру, куди виливали помиї з усіх навколишніх будинків.
— Саме там йому місце, — додав хлопець і махнув рукою товаришам. — Ходімо! Чи ви забули, що сьогодні ввечері ми збиралися піти в кіно? Там, здається, саме крутять фільм із Елвісом Преслі в головній ролі.
Розділ шостий. Перший кінодосвід, приз за ча-ча-ча й несподіваний поворот долі
Після історії з ножем слава про відважного хлопця, який може подужати навіть озброєних хуліганів, поширилася серед місцевих кримінальних угрупувань.