Життя подібне до емакімоно19 —
Поволі розгортається перед тобою
І десь на самому кінці сувою
Вже давно поставлено останню крапку.
Сенсей вчить: думати серцем...
Почувати розумом...
Довіряти інтуїції.
Посмішка – знак серця щасливого.
Доки ти всміхаєшся до мене,
У цьому світі не існує проблем.
Часом здасться, що кожен японець
Свідомий біблійної істини:
"Жени від себе сум, втішай серце своє"...
Ніде в світі протягом року не існує
Стільки офіційних приводів для радощів,
Як у Японії…
"Жити — це значить радіти" —
Кажу я Його Екселенції пану Райту,
Амбасадорові Канади,
І бачу, що він мене не розуміє...
Роздивляюсь нові фото свого сина.
Він став зовсім дорослим, мій хлопчик.
А серце вірить не хоче.
Знаєш, які "ліки"
Найшвидше виліковують мене від спліну?
Твоя посмішка.
Сенсей вчить: "Не вір людям,
А я і не вірила.
Я одягаю капелюшок, рукавички,
Шовковий кардиган бузкового кольору,
Дві краплини "Chanel", сяюча посмішка,
Радісне чекання...
Невдовзі я побачу Імператора.
Сьогодні дев'яте травня.
Теледиктор потопає у гвоздиках
Починаєтьєя пора милування "квіткою революції".
Тепло. Дощик. Зацвіла липа.
Листя молодих плющів на стінах акасакських мурів.
Здається, хтось всміхається до мене.
Одяг кольору молодої трави
Від "Дольче і Габана"
Так пасує мені цієї весни.
Ти хочеш бути і добрим,
І принциповим водночас.
А хіба це можливо?
Буддизм вчить, що просвітлення
Можна досягнути ще за життя,
А, отже, стати Буддою.
У християнстві ж "результати" стають відомими
Лише після смерті
Сенсей сказав:
Є два шляхи пізнання істини
Культура і транс ...
Будь уважним до своїх думок
Ще уважнішим до свої слів —
Вони початок вчинків.
Цілий день за вікном звуки флейти,
Записані на СD.
На нашій вулиці — свято.
Ніч фламенко на Роппонгах..
Японська красуня у рожевому,
Ритми алегріас, Андалузії вітер...
Онсени краси у Кусацу найстаріші в країні,
А, значить, найславетніші...
Занурюю обличчя у воду і вірю:
Віднині врода не залишить мене ніколи.
Цей замок у Гунму привезли з самої Шотландії
"Lochard Castle".
Посол Польщі подарував мені срібний браслет
З сонячним бурштином величезного розміру,
Який, справді, гріє...
Де б у Токіо не з'являвся містер МакДональд,
Він скрізь і завжди найвищий.
Я одразу впізнаю цю елегантну постать
У костюмах тільки сірого кольору
З шовковою хустинкою у кишені,
З гордо посадженою головою,
З виразом легкої іронії на вустах
Без перебільшення скажу,
Що діловий Токіо звіряє час за годинниками
Його корпорації,
Годинниками "Ролекс".
Ханае Морі прощається з нами
"Good bye, butterfly" – так зветься
Стаття у "Daily Yomiuri".
Метелик з'явився і зник,
Мов прекрасне мрево,
Залишивши солодкий щем у душі,
Як усе прекрасне.
Славетний Рей Наканісі
Дарує мені величезний пакет,
Повний DVD і CD – його пісні, фільми, концерти..
"Тут весь я, — каже він всміхаючись, —
Віднині я буду завжди поруч з тобою..."
Моя доня читає Йосано Акіко
І запитує мене: "Хіба це можливо у Японії?"
"Що саме?" — не розумію я.
"Така відвертість..."
Сенсей сказав мені:
"Ти створена зі світла і повітря".
"А інші люди?" — запитую я.
"Хто з води, хто з темряви — це твоя протилежність.
А більшість з усіх чотирьох субстанцій потроху".
"А що значить бути створеною зі світла і повітря?"
"Це значить бути вчителем для інших
Бути носієм духовної енергії".
"А серед інших пропорцій вчителів немає?"
"Ні. Їх живить енергія іншого ґатунку.
Я б назвав її земною.
Земна енергія — це плоть.
Я хіба хтось ділиться своєю плоттю?
Віддати іншим можна лише частину свого світла,
Свого духу.
Запам'ятай: люди, створені зі світла не знають,
Що таке смерть."
Міф про синю птицю створили нещасні,
Міф про горіхову землю створили злидні.
Міф про Орфея створили бездарні
Продовжуйте, згадуйте, примножуйте
Список незнищенних оман,
Без яких людство не є людством.
Мій друг каже:
"Я пропоную знищити креатури, створені нами самими.
Очиститись від намулу псевдонашарувань.
Зняти рожеві окуляри і придивитись до себе уважніше,
Аби врешті знайти себе."
"Ні, це неможливо", — відповідаю я.
Баронесу Надін Ротшильд
Життя навчило жіночої мудрості,
Яка полягає у простій істині:
"Ніколи не кохай до безтями".
Заради того, аби передати
Це маленьке відкриття нам,
Жінка взялась до пера.
І написала десятки книг,
В яких невтомно агітує проти любові,
Я з нею цілком згодна.
З кожним роком мені все цікавіше жити на світі.
Звідки ця невситима допитливість,
Ці азартні проекти,
Це радісне очікування.
Мабуть я ніколи не була такою щасливою.
У французькому посольстві свято моди —
Чествують журнал "L'Officiel".
Запах шаблі і бордо, камемберу і рокфору,
Якісь безплотні створіння у чорному,
Мені вклоняються незнайомі люди,
Атмосфера ніби зіткана з витонченості і
Вишуканості
З'являється дизайнер Імператорської родини.
Виникає легке пожвавлення,
Аби за хвилину знову павутиння мовчання
Затягнуло простір величезних зал.
Скляна стіна відгороджує нас
Від японського саду,
Розімлілого від сорокаградусної спеки.
Чорна пантоміма зусюди оточує мене. La Boheme...
Біля входу до Верховного Суду
Стоїть корзина квітів з написом:
"Чесним суддям від українського народу".
На ЕКСПО-2005 у джипі
Ми рушаємо до ще недобудованого
Українського павільйону,
Що височіє на північній околиці виставки.
Взуваємо гумові чоботи, одягаємо каски
І, долаючи баюри після учорашнього тайфуну,
По коліно у воді просуваємось до острівця суші,
Аби зробити фото на згадку.
Не знаю чому, але у душі оселяється впевненість,
Що ЕКСПО-2005 стане епохальним моментом
В історії цивілізації 21 століття
А фото наше — історичним.
На вершині гори, у парку Кенрокуен
Я думала про князя Магда,
Який перетворив це далеке узбережжя
На один з духовних центрів Японії.
Хто дав йому сили?
Ochaya Shima — це чайний 6удиночок Канадзаві.
Усе залишилось, як і двісті років тому —
Ліхтарики, парасолі, посуд, вази, какемоно20.
Прислухайтесь — мелодійний голос лунає
З-за тамтого боку сьодзі21.
Це ніжний голос купленого кохання.
Біла камелія у вазі бідзен
До нього так пасує.
Немає сумніву, що той, хто будував
Цей розкішний готель у далекій провінції,
Був одержимий манією величі
І манією краси водночас.
Hyakuman Goku — це рожева камелія,
Припорошена сяючим на сонці снігом.
На березі японського ставка.
Незабутньо...
У Пекіні простори Імператорського палацу
Нагадують кожному смертному про його нікчемність
Але не мені...
Зала Вищої Гармонії
І досі ретранслює
Невситиму спрагу краси,
Що її китайським імператорам
Довіку бракувало.
Японці ввібрали в себе Китай
І зберегли його,
Ніби в ощадкасі
За вечерею на нас чекатимуть
Найвишуканіші розваги, що їх знає сучасний світ —
Гейші.
Вони гратимуть на сямісенах,
Читатимуть вірші, співатимуть, танцюватимуть
І сміятимуться, закриваючи рукою уста.
Колись їх було лише у Канадзаві більше трьохсот,
А зараз на усю Ісікаву не має й тридцяти.
Як добре вино, професія з часом
Стає все раритетнішою і все дорожчою.
Даю автографи гейшам...
Одній — на віялі,
Другій — на нагадзюбані22,
Третій — на обі23.
Хто ще так, як вони, справді,
Вміють цінувати поезію?
Запитую гарненьку шістнадцятирічну майко,
Чому вона обрала професію гейші.
"Хочу бути незалежною", — відповідає вона.
Зозуля прокукувала десь
У гущині саду і змовкла.
Молоденька гейша відклала вірші Тейка
І відчула, як прохолодний вітерець,
Ніби довгожданий гість, залетів до кімнати.
Забудь усе пережите.
Не згадуй про минуле.
Живи майбутнім – так вчить сенсей.
Білі пароплави у порту,
Чайки над морем,
Веселий натовп на набережній,
Китайський квартал,
Ланч на сімдесятому поверсі готелю Роял Парк,
Сасімі з фугу — це Йокогама.
Великий Басьо
Хотів витерти сльози
З незрячих очей Гандзіна.
Як я його розумію.
Осьомій ранку шестилітні діти
Крізь густу осінню холодну мряку,
Ще сонні, обвішані рюкзачками,
Торбинками і теками,
Чимчикують до школи.
Так гартується японський характер.
Лунний календар
Віщує радісний день
А за вікном дощ...
Не питай,
Не хвилюйся.
Не прагни — лише вір.
Молода японку
З малим за спиною
Чемно вклонилася мені
Хвиля тепла оповила моє серце.
Гайдзін – так називали у Японії чужинців
Триста років тому,
Так називають їх і тепер.
У цій країні чужинці
Ніколи не стануть своїми.
Вдень усе зрозуміло.
Вночі світ повен таємниць.
А де ж середина?
Рожеві фламінго
Сплели шиї і завмерли.
Це — любов.
Битву виграно!
Ворога переможено!
Нудьга та й годі.
Довга урочиста черга
Людей, у чорних строях.
Ніхто не голосить. Жодної сльозинки.
Здають гроші для сім'ї померлого.
Рукостискання – як демократично...
Поклон — щось достоту церемоніальне.
А що ж таке поцілунок?
У японському саду
Спробуй, збагни
Головну ідею генерального плану.
Як корисно закрити країну
На триста років.
Потім її відкрити. Це щось більше, аніж політика.
Потрясаюча технологія — сказала б я.
"Лускунчик" не залишає мене
Протягом усього життя.
Значить життя це — прекрасне!
Вночі, тільки вночі старий якудза24
Стає самим собою –
Безсилим і хворим...
Передноворічний універмаг Ісітан
Заповнений парами — старий і молода...
У Японії цей альянс коштує скажених грошей.
Хто твій найвідданіший друг? –
Запитую у славетного кінорежисера.
"Артрит..." — відповідає він.
Все змінилось у цьому світі,
Буквально все.
А от батько на фото так само молодий,
Як і тоді, у 1945.
У жодного народу світу
Немає стільки бойових мистецтв,
Як у лагідного, японського.
Славетна посмішка японця —
Це не лише знак ввічливості,
Це і знак сили.
Так і сонце всміхається, гріє, але і спалити може.
Вітер налетить,
Зірве останнє листя з дерева.
Голий стовбур, але міцнющий.
Отак і бусідо25.
Спершу Японію треба пізнати очима,
Потім душею,
А от розум тут лише заважатиме.
Мистецтво кохання:
Тю-тю-тю,
Сю-сю-сю,
Хі-хі-хі –
Дві молоденькі гейші
Вечеряють з підстаркуватими американцями
У славетному кіотському ресторані "Місогі-Гава".
На вибілених о6личчях жовті зуби...
Все тут пронизано красою,
Яка ніби підносить тебе на крилах…
І лише письменники продукують "чорнуху".
Це у них зветься правдою.
Кохання тут ніколи не стає приводом для драми.
Адже мистецтво розставання ввалюється вищим
За мистецтво кохання.
Важка то наука...
Усім можна ділитись з другом.
А от вірш лише твій.
Життя без пристрасті,
Пристрасть без мети —
Однаково нецікаві.
У цім кварталі Гійон
Пристрасть інша, ніж деінде –
Витончена і вишукана.
Вона зветься "дзьодзюцу".
Стерте каміння на доріжці,
Що веде до храму.
Сяє під дощем
І нагадує плин вічної ріки.
Пірнути з головою у вир шаленства любові
Зректись себе, збожеволіть від бажання —
Ні це не для японців.
Якщо твої вуха вміють бачити,
А очі слухати,
Ти неодмінно знайдеш спільну мову
З цим осінній дощем
На подвір'ї храму Дайтокудзі.
Так хотілося б сказати:
"Якщо хтось питатиме про мене,
Поясніть йому, що я сповідую вабі26
У тамтих горах"…
Чайна церемонія,
Осінній сад, на стіні — вірш Ікю,
Легкий запах фіміаму, безтурботність.
Години світла...
Так само, як не можна зрозуміти Схід без буддизму,
Так не можна зрозуміти буддизм
Поза його художніми формами.
Не боятись смерті.
Не триматись за блага.
Не думати про майбутнє — вчить сенсей.
Golden Week ще не почався
А народ вже святкує —
Побіля ресторану група службовців напідпитку
Ловлять таксі
У травні розквітли оранжеві квіти
Просто таки нечуваної краси —
Могутні і ніжні водночас,
Рімейк нашої революції
Лише п'ятнадцять лілей...
А яке свято на душі?
Довга, холодна зима цього року..
У березні сніг і безнадія.
Та раптом — ластівки політ...
Визнаю лише єдину силу —
Силу Духа Святого.
Не бійся поганих снів,
Не переказуй їх
Це турботи твої
Залишають тебе назавжди –
Так вчить сенсей.
Меркурій – моя зоря.
Цього року вона щедра, як ніколи.
Не інакше, як хоче розбудить людство
Для нових звитяг?
Йосано Акіко пише про рожеву сливу
На схилах весняних гір.
А я стою і просто милуюсь старезним деревом.
Йосано Акіко у крислатому капелюсі
Обличчя не видно, лише пухкі капризні вуста,
Від яких шаленіли і втрачали розум.
Чаплі чалапають
По даху замкусьогуна.
Точнісінько так, як чорногузи по стрісі
Дідусевої хати у Михайлівці
Як давно це було...
Ніколи не впадай у розпач.
Надія існує завжди —
Отже, безвиході не існує,
Її вигадали кволодухі —
Так вчить сенсей...
Нічого не відкладай на потім.
Ніхто не прожив у цьому світі двох життів.
І не проживе.
Ті, хто колекціонують
Японські мечі
Колекціонують смерті.
"О, як важко бути
Справжнім самураєм", —
Сказав сенсей і додав:
"Щоправда несправжніх просто не існує".
Зомбованими бувають
І окремі індивіди,
І цілі колективи,
І навіть великі народи.
У храмі Тосьодзі
Відновлюють згорілу будівлю.
Саме в ній отримували благословення негоціанти,
Рушаючи Шовковим шляхом,
А значить в Україну.
Приміряю оранжеве кімоно,
Золоте обі з ірисами
І старовинні гета27..
О, це не придбати неможливої
У славетному парку Кенрокуен зима.
Сніжні замети.