Єлисей. І справді, з якої причини вони почали так сильно пить?
Олімпіада. Прямо здурів чоловік, ось яка причина! А щоб тебе обдуло від тії горілки!
Єлисей. Думаєте, не обдує? Єжели вони п'янствуватимуть щодня, повірте, що скоро дуба дадуть.
Олімпіада. Якраз "скоро"! Мій папаша до самої смерті без просипу пив, навіть за півгодини до смерті все показував руками, бо мову йому відняло, так, кажу, показував, щоб влили у рот горілки. А прожив, проте, сімдесят три года.
Єлисей. Ой-ой-ой! Аж сімдесят три? Ну? Це вже зовсім некстаті і без нікоторої надобності...
Олімпіада. Твій папаша змолоду і в рот не брав, ще й гидував, як другі пили, ось через що я його й обрала собі за чоловіка. Правда, що й грошовитий був. Потім почав потроху коштувать, а це раптом немов сказився... (Зітхнула). Враг його не взяв, і красивий був, як змальований, матері його хрін... Еге. Поквапилась на красу. А які мене женихи сватали: багачі, і купці, і чиновники, і всякі образовані люде... Ми тоді держали шиньок...
Варвара (прислухалась). Я чула від багатих людей, що батько дуже були трудящі і що все добро вони власною працею придбали; і всі люде завжди мали їх за розумного і розсудливого хазяїна...
Олімпіада. Ти чого ж оце вплутуєшся в мою розмову?
Варвара. Хіба не можна?
Єлисей. Ну да. Ти, Варю, коли мамаша обсуждають про папашу, то краще мовчи.
Варвара. Почни вже й ти затуляти мені рота.
Олімпіада. Порозсуждай, невісточко, а я тебе послухаю. Може, сядеш на кріслі? Шкода, що крісла нема. То сиділа б, а я проти тебе стояла б — от малюнок був би, хоч зараз приліпи на стіну.
Варвара. Завели вже на цілий день.
Олімпіада. Шкода, що з приданим ти не захопила від свого батечка крісла.
Варвара. Починайте, починайте приданим докоряти, давно вже не докоряли: ще як учора та й досі.
Олімпіада. Не докоряю, а щоразу хвалюся, перед усім миром хвалюся. Та як таким приданим не похвалятись?
Варвара. Як це ви перед гостями не похвалилися, невже забули? Зате ж я певна, що в другий раз ви надолужите.
Олімпіада. Аж дві пари волів, аж три корови, аж сотня карбованців копиталу... (Регоче). Розщедрився батечко. А обіцяв: сім пар волів, десять корів і три тисячі копиталу,— обдурив мошелник...
Варвара. Хіба я у тім винна?
Олімпіада. Не винна? Ти краще замовкни, не вводь мене в досаду.
Єлисей. Мовчи, Варю...
Варвара. Знов "мовчи"? Танцюй, танцюй по маминій дудці, мазунчику. Казала я тобі, як сватав мене, що ти під мамашиною волею, а ти що мені казав?
Єлисей. Мало чого я тобі не казав... (Усміхається).
Варвара. Обдурив? Совісті у тебе нема... (Пішла).
Олімпіада. А чи не пора тобі, сину, присмирить жінку?
Єлисей. Та вона діждеться... Тільки це вона здуру.
Олімпіада. Поквапився на красу? Краса скоро змарніє...
Єлисей. Та неначе вже й марніє.
Олімпіада. Красу як вітром здмухне... Повірив тестеві, мошелникові сібірному.
Олімпіада. Краще б було, коли б узяв був за себе, наприклад, Шпачківну.
Єлисей. Шпачківну? Та що це ви, мамашо, вигадуєте? Шпачківну, оту безносу?
Олімпіада. Зате багачка яка! Сім тисячів одного копиталу. А ніс що? Ніспусте діло... Носа можна і приробить. Є такі дохторі, що за сотню-другу карбованців якого хоч носа прироблять.
Єлисей. Мені Шпачківну і згадать гидко. (Плює).
Олімпіада. Сім тисячів одного копиталу. А худоби скільки, а? Повінчався б, прибрав би копитали і худобу до рук, а там і розвод...
Єлисей. Де ж таки розвод?
Олімпіада. Тепер скрізь вже пішла мода на розвод.
Єлисей. Та воно, конешно, єжели мода?.. Тадже ж, мамашо, і ви поквапились на батькову вроду?
Олімпіада. Ох, поквапилася, а тепер і каюсь, та ще й як каюсь.
Єлисей (усміхається). А чому ж вам не взят розвода?
Олімпіада. Трохи пізно, сину...
Єлисей. Коли б ви зуміли були як-небудь сперначалу прибрать до рук состояніє.
Олімпіада. То-то, що дурна була раніш: а тепер його не обморочиш...
Єлисей. А здорово диякон розгнівався, як дав йому за молебствіє два злотих.
Олімпіада. А попові скільки дав?
Єлисей. Руб серебра.
Олімпіада. Переплатив. П'ятизлотного сам було б квит.
Єлисей. "Єжели, каже, такі багачі, що по трисі десятин землі купують почти за готові гроші, платите муть за молебствіє по тридцять копійок,— то нам прийдеться з голоду помирать". Мало не жбурнув мені грошей у морду.
Олімпіада. Нехай би жбурнув, два злотих були б в капшуці... Та й багато ж горілки вижлуктил за обідом. (Передивляється пляшки). Добре, що підлила з кварту води в горілку та кой-чого підсі пала, а то чого доброго відра і нестачило б на так кумпанію. Позливай останки у четвертну бутил: а оте червоие вино теж вилий у гурт, зійде за настойку.
Єлисей (зливає). Що ви таке підмішали в ге рілку, що неначе аж за язика щипа?
Олімпіада. На те я була шинкаркою, щоб тямить, що і як... Тепер вже як ми зробились поміщика ми, то навіщо тобі те знати?
ЯВА 2
Ті ж і писар.
Писар. Тот же гость і в тот же приятной дом.
Олімпіада. Чого це ви вернулись?
Писар. Бросився до кормана одного-другого і сообразив, што не інакше, как у вас позабіл свою портабачницю.
Олімпіада. Може, у других сказали б вам: не було, нема і не скажеться, а ми не з таких. Звольте вам ваше. (Віддає табачницю). А за сохранність зроблю папирос.
Писар. О, скольки завгодно! (Крутять папироcи). А на конец того надо сказать і до свиданія. Но, розлучаясь. З вами, бить можеть, і на довгий час, по-зволю вторично ізложить вам, што тепер вже минула моя сердечная прискорбь, окончательно минула, потому што ви переселились у наш край. Без вас ето була пустиня Аравійская. Єй-єй! Ілі слихали про Сахару? Так ето, она. Но ви совершили переселеніє до нас, і тепер у нас появился оазис, окончательно оазис, честноє благороднеє слово!.. Читали путешествіє по пустині Сахарской?.. А што ето у вас, Єлисей Кузьмич, у бутилі бовтнеться?
Єлисей. Мамашо! Може, почастувати їх настойкою?
0лімпіада. Та почастуй. Сідайте, або що.
Писар. Я стоя більш вип'ю. (Регоче).
Олімпіада. Сідайте-бо, сідайте.
Сідають.
Єлисей (частує). Викушайте!
Писар. А ви ж?
Єлисей. Та можна. (Випив і палива знову і частує) .
Писар (випив). Ай да настойка! Понімаєте, у первой раз такую п'ю, окончательно у первой раз! Как родився і хрестився, не пив такой! На чом ето она настояна, ізвольте хоть вкратце ізложить рецепт?
Єлисей. Та це мамаша придумали...
Олімпіада. Нехай колись навчу вас...
Писар. Благодарю от душі! Но опрече усього протчаго, дожидаю вас до себя з визитом. У меня жена очень воспитана, ви єю окончательно очаруєтесь... Она у меня із городських... Ах, как она пойоть куплети: "тру-ля-ля!" Только што дітвора осаждаєть єйо... Знаєте: тому пельоночку, тому сорочечку, тому рейтузики... А у меня їх цєлая вармія... "Ах, дєті, дєті!" как какойсь-то сочинитель сказал... Ну, налийте по другой, і я окончательно удалюсь во своясі.
Єлисей частує.
Олімпіада. А як господин старшина, чи то пак, Олексій Данилович?
Писар. О, он у восторгі, потому, собственно, он у восторгі, што у восторгі я!.. Хоча он і старшина, то ість, старше меня чином, но понастоящему усьо в моєй вот в етой башке содержиться,— понімаєте? Окончательно ета башка усім орудуєть.
Входить Варвара.
І вас, мадам, просю до меня з визитом і з дєтками!
Варвара. То вже як чоловік захоче...
Писар. Да, да. Муж ето глава! Но я надєюсь окончательно, што супруг ваш прихватять і вас,— не так лі?
Єлисей. Та воно можна буде.
Варвара. Там прийшли робочі найматись...
Писар. А ви знаєте тутешні ціни?
Єлисей. Розпитував людей.
Писар. Пам'ятайте самоє главноє, што мужик наш, ух, какая продувная бестія! Хоча і пойотся гдєсь-то, што "деревенські мужики, оні просто дураки"; но наш мужик окончательная бестія!..
Єлисей (усміхається). Та либонь так, што і ми не ногою шмаркаємось. (Пішов, за ним Варвара).
Писар. Но какой, мадам, ваш син образованой, я його постиг. Одначе надо отправляться. Разві так, што викушать єщо одну румочку із мамашиних ручок?
Олімпіада. Авжеж, викушайте!
Писар (випив). Ай да настойка! Попрошу окончательно рецепт, я тогда заставлю свою жену продєлать немедленную апробацію.
Олімпіада. Опісля, опісля... Закусіть пиріжком...
Писар (закусюе). Такоє питво даже не должно закусивать... Да, я окончательно шасливой, што ви переселились до нас, усьо-таки будеть порадошноє общество для умнаго і пріятнаго времяпровожденія. А што касаємо вашого сина, то он очарувал меня. О, ето первокласной умниця. Какоє училище он окончив?
Олімпіада. Вчився в городськім, та не довчився.
Писар. Ну, нєт, не говоріте так, мадам, он очень учон. І воспитан он как... гімназист! Я от душі хотєв би з ним подружиться!..
Олімпіада. З нами не довго подружитися: аби ви за нас тягли руку там, де слід... Знаєте поговірку: рука руку миє?
Писар (палива). Викушайте зо мною, мадам. Пожалуста, хоч пригубте. (Почастувались). Ай да настойка! Касаємо ж того, што ви гаворите о рукомитії, то я вам об'ясню так, што как мила бувають усякії: душисті, лечебні і од веснушок... Понімаєте? Што какім милом вимиєш руки, такой і дух од них пойдьоть.
Олімпіада. Понімаю і оченно понімаю. Потому як ми не в деревні зросли, і не од глупих родителів провзойшли, і оп'ять же не дурний нас і піп хрестив.
Писар. Ух, какая ви умная, ужасть!..
Олімпіада. Я це не од вас першого чую. Зять моєї сестри, Околодочной надзиратель, у Бердянському, так бувало говорить: "З вами, Олімпіядо Митровно, можно розсуджать сутки і не нарозсуждаться".
Писар. Да, да. Я готов з вами двоє суток розсуждать... А Олексєй Данилович, он окончательно очарован вами!..
Олімпіада. Капитан пароходний, што хрестив у нас з частною приставшою покійну мою дочечку Василину,— бувало, як викушаїть одну-другую румочку, зараз і почнеть сміхотворить: "Ти, говорить, кума моя, ти душа моя!"
ЯВА З
Ті ж і Єлисей.
Єлисей. Мамашо! Там прийшли і дівчата найматись на строк, то це вже по вашій довжності.
Олімпіада. Піду гляну на їх пики. О, я зразу впізнаю, чого кожна з них варт. (Пішла).
Писар. Друг мой, Єлисей Кузьмич! Позвольте вас окончательно називать другом?
Єлисей. Та чого ж, можна, називайте.
Писар (чоломкається).