ЛИЦЕДІЇ:
Максим Кукса, багатий міщанин, мірошник, удовець.
Оришка, старша його дочка, літ 19.
Степан Дранко, багатий міщанин, коваль, удовець.
Горпина, старша його дочка, літ 18.
Антон, наймит Куксів, молодий парубок.
Василь, наймит Дранка, молодий парубок.
Скакунець, волосний писар.
Ничипір, захожий чоловік, літ 30.
Гості і народ.
Діється в містечку.
ДІЯ ПЕРША
На кону з обох боків плетені тини, з-за котрих виглядають хати, повітки, амбари, хліви, комори і інше. Під тинами лави. З лівого боку господа Кукси, з правого — Дранка. За господою Кукси видко водяного млина, за господою Дранка — кузню.
ЯВА 1
З млина виходить Кукса і Антон.
Кукса.
Отак ось, як бачиш, любий мій козаче,
Куди оком згляну чи ногою стану,
Скрізь кривда панує та правду гальмує.
Антон.
Ох, правда, паноче, що і так буває.
Це вже так сказали, як пером списали.
Разом.
Кукса.
Так, як шашоль, точе серце тобі й душу,
Розум так здавило, як мущир папушу,
Що вже далі буде, чи вгадають люди?
Дивіться також
- Марко Кропивницький — По щучому велінню
- Марко Кропивницький — На руїнах
- Марко Кропивницький — По ревізії
- Ще 12 творів →
Ох, правда паноче, і т. д.
Кукса.
Доглядай, доглядай, кажу тобі, більш як свого ока!
Антон. Та вже не турбуйтесь, хазяїн, ніхто вам так не потрапить догодити, як я: надійтеся на мене, як на кам'яну гору!
Кукса. От одного тільки ніяк я не розберу: за віщо ти так ненавидиш отого бабського роду?
Антон. За віщо? Довго розказувати! А тільки як побачу молодицю, а найпаче дівчину, то так мені з душі і верне, мов муху проковтнув… А ваших дочок ненавидю через те, що ви мені, хазяїн, дуже полюбились, і жаль мені вас, просто біда, як жаль, що ви так з ними бідкаєтесь!..
Кукса. Ох бідкаюсь!.. А ти не гніваєшся на мене, що я тебе частенько ганяю або по зубах дам?..
Антон. Борони мене, боже! Хазяїн може й спати, й гуляти, і на те він є хазяїн; а наймит повинен щодня й щоночі працювати…
Кукса. Розумно міркуєш!..
Антон. З нашим братом, з наймитом, без лайки або без бійки не можна. Нас треба бить, та ще й добре, бо ми дурні!..
Кукса. Три місяці ти в мене служиш, а я тебе вже так уподобав, як рідного сина!..
Антон (цілує йому руку). І я скажу, що не знаю, чи любив я свого батька так, як вас люблю! (Помовчав). Давно вже я хочу спитати вас, бо знаю, що ви один на всім світі скажете мені достомітну правду: навіщо оті баби на світі?
Кукса. Ай справді, навіщо вони?
Антон. Без бабів, здається, краще б жилося на світі.
Кукса. Краще б? Так, так!..
Антон. Так нащо ж вони, оті баби, на світі?
Кукса. Не скажу, голубчику, не скажу!.. Скільки разів і я міркував над цим заплутаним ділом… Звісно, бог сотворив!
Кукса. О, о! Якраз за хвоста упіймав!.. Іменно на спокусу!
Антон. От спасибі, що ви мені це сказали, а то я морочився, морочився!.. Тепер ви мені розв'язали рота… От хоч би сказать про Оксану, сусідську наймичку…
Кукса. Що таке?
Антон. Я позавчора бачив, як ви отам, за повіткою, женихалися з нею!
Кукса (тривожно). Що? Бачив?
Антон. І чув, як ви їй казали, що купите на спідницю моднього ситцю і платок…
Кукса. Чув? (Убік). Попався. (До нього). Ти чув? Гляди ж, не проговорись сусідові Дранкові… То я хочу її переманити до себе у я найми.
Антон. Нащо ж ви мене обдурюєте? Бачите, як я перед вами викладаю всю свою душу, а ви… Я ж чув, як ви їй сказали: "Вийди, як стемніє, на леваду!.."
Кукса. Не казав!
Антон. Ні, казали, іменно казали!
Кукса. Далебі, що про леваду я ні слова не казав!..
Антон. Ну, може, це мені тільки почулося!.. Одначе я зараз-таки тоді подумав: чи не диявол то під дівочою одежею скушає мого хазяїна?
Кукса. А що ти думаєш, може…
Антон. Піду ж я, думаю собі, до попа і попросю його, щоб він одмолитвував мого хазяїна!..
Кукса. До попа? Чи ти ж не здурів?
Антон. Я ж ще не ходив, а тільки наважився! Як я знаю, що піп має вас за чоловіка богомільного і богобоязливого…
Кукса. Так, так… Я такий, такий справді! Ти не ходи до попа, а я краще сам йому признаюся на духу!
Антон. Нехай би та Оксана до мене липла, це не диво б було, бо я парубок і молодий чоловік; а що ж їй на вас уподобалось?
Кукса. Скушеніє, диявольське скушеніє!
Антон. Вже ж не лисина ваша?
Кукса. Що таке?
Антон. Я той… я помилився! — Я хотів спитать, чи не гроші ваші її скушають?
Кукса. Які гроші?
Антон. А ті, що ви на тім тижяеві переносили уночі на леваду у полив'яному глечику...
Кукса. Не переносив!..
Антон. Шкода тільки, що я не бачив, куди ви переховали той глечик!
Кукса. Не бачив?
Антон. Якби я бачив, то зараз би взяв їх…
Кукса. Взяв би?
Антон. Чого ви так злякались? Я ж кажу, взяв би їх, приніс би до вас та й сказав би: ховайте краще ваші копятали!
Кукса. Справді?
Антон. Я зроду не брехав.
Кукса (дивиться на нього). Отже я не розберу тебе, що ти за людина…
Антон. Я? Сама правда!
Кукса. Може, може!.. Ну, та й бовтун ти на словах!
Антон. О, я на словах, як на органах!
Кукса. Бачу, бачу! Музикант! Хе-хе-хе! Ану, подивись мені в вічі!
Антон дивиться.
Здається, що ти ж брешеш. Ну, то я ж оце піду, ти тут доглядай за дівчатами.
Антон. Та вже не бійтесь, і ока не заплющу! Може, й радий був би заплющить хоч одне око, та коли ж мені так баби починили, що сон у мене навік одняли!
Кукса. Ну, прощай до якого часу!
Антон (доганя ззаду і кричить). Слухайте, хазяїн!
Кукса. А що там ще таке?
Антон. Ви вже, пожалуста, не зачіпайте отієї Оксани, нехай вона скисне!
Кукса. Скушеніє, чисте навожденіє! Та нехай вона… Нав'язалася… а люди і почнуть пащекувать… (Пішов).
Антон. Ну, коли б мені удалось ще тебе піймати хоч на одній провині, тоді б ми з тобою потягались!
ЯВА 2
Ті ж і Василь (виходить з кузні).
Антон. Ну?
Василь. Ні ну, ні тпру!
Антон. Погано пан пише! Ну, а я свого огаря трохи гнуздаю! Ось-ось скоро й цурку надіну на губу!
Василь. А знаєш, братухо, що я дещо придумав?
Антон. Кажи що!
Василь. Коли вже діло доходить до нікуди, то треба на хитрощі пускатись!
Антон. Я це давно знав і так і роблю! Бо в світі на гроші та на господарські достатки більш бідних людей, ніж багатих, а що на розум бідних, то ще більш. І ті люди, що живуть в достатках, здебільшого мають дивну натуру: вони не можуть ступить і одного ступеня без поводиря, а інші то ще й гніваються, чом їх за ніс не водять!..
Василь. Як же це так? Я й не розберу!..
Антон. А ось розміркуй! Наприклад, от скажу про мого хазяїна: коли б я не запевнив його у тім, що ненавидю бабського роду, чи він дав би мені під пригляд своїх дочок?
Василь. Ай справді!
Антон. Перш він боявся вийти за подвір'я, мучився, сердешний, не спав спокійно, не їв, не пив… Все йому здавалось, що його дочки за хлопцями бігають… А тепер він пішов собі до людей безпечно. Стало бить, я водю його за ніс йому ж на користь!
Василь. Ну, та й хитрий же ти!
Антон. Та й ти ж на хитрощі пускаєшся?
Василь. Моїми хитрощами я тільки себе дурю! Скажу тобі, братухо, що без Горпини мені краще в ополонку головою!..
Антон. От ще що вигадав! Нехай накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати; а наш брат, бідолаха, загине не своєю смертію, то скажуть: "Туди йому й дорога, ледацюзі!" Я теж кохаю Оришку, а що ж ти вдієш? Треба хитрувати: не можна через тин — лізь попід тин!..
Василь. Ти мені щодня одне й те ж кажеш. Кажу тобі, що мені не ждеться!.. Ні, я рішив! Оце я зараз несу роботу в містечко та забіжу до писаря, він мені родак, і щось-то вже він мені та порадить! Я чув, що мій хазяїн не сьогодні-завтра дожида жениха з города, хтось-то має приїхати сватати Горпину!..
Антон. І мій натяка частенько про якогось жениха, теж з города.
Василь. Піду упаду прямо писареві в ноги, нехай визволя обох нас!..
Антон. Яким побитом?
Василь. Про те вже він знає. (Пішов).
Антон. А може, й справді писар що-небудь придума? Чув я, що писарі на ці штуки великі майстри. Що ж це Оришка й досі не виходить? Сказала ж: "Як тільки батько з двору, то зараз і вибіжу!" (Побачив Оришку). Іди, Оришко, не бійся! Батько ондечки, вже ледве манячить. Пішов по людях гроші правити за переміл, то, може, там і геть-то загостюється…
ЯВА З
Оришка і Антон.
Оришка. Ох, я так вся і тремтю!
Антон. Бог зна, чого ти лякаєшся!
Оришка. Де ж пак! Нещаслива наша доленька, що й побалакати не доведеться до ладу…
Антон. Що ж, коли батько твій, бач, все гне на те, щоб до його дочок сватались дукарі або купці.
Оришка. Ох, горенько тяжке! "Віддам,— кажуть,— тебе хоч за старого та беззубого, аби б за грошовитого!"
Антон. То-то ж бо й є! Що не кажи, а велике діло гроші! А ти послухай батька, покорись йому та йди хоч за чорта лисого!
Оришка. Бог з тобою, Антоне, як це ти говориш? Ти гніваєшся за щось на мене? І через те так кривдиш мене? Чи я ж тобі у чім зрадила?
Антон. А то ж і ні? На глум я тобі здався, чи як? Он і вчора цілісіньку ніч виходив по леваді, а ти й не прийшла!.. А я ходю, як дурний… Мало не до світа блукав та виспівував! (Помовчав). Ну, Оришко, що ж, на думалась ти про те, що я тобі казав?
Оришка. Скажу прямо батькові: віддайте мене за Антона!
Антон. Коли ж то буде?
Оришка. Як тільки спобіжу таку годину, що вони не будуть сердиті...
Антон. Це буде якраз на маненького Юрія, як рак свисне!
Оришка. Вони інколи бувають таки дуже добрі!
Антон. На Миколи та й ніколи!
Оришка. Я скажу їм прямо, що не переживу розлучення з тобою!
Антон. Переживеш!
Оришка.
Ох, яка твоя мова уразлива!
За що ж, милий, ти вражаєш
Украй моє серце?
Чи вже ж справді ти думаєш,
Кохання минеться?
Антон.
Хоч думаю не думаю,
Серця я не змушу:
Воно ниє, воно рветься,
Гадиною в'ється!
Не приспить його й не споє
Сон-трава ні рута,
Одна смерть його загоє
Та зілля-отрута.
Оришка.
Нащо ж смерть, нехай надія
Обгортає душу,
Бо без неї, як без сонця,
Загинути мушу.
Антон.
Занехаяв я надію
І думки залишив,
Тільки серце пориває,
То квилить, то умліває…
Не приспить його й не споє
Сон-трава ні рута,
Одна смерть його загоє
Та зілля-отрута.
Оришка.
Годі, милий, орле сизий,
Годі ж сумувати;
Станем щиро у господа
Доленьки благати!
Оришка і Антон.
Боже милий, милостивий,
Згляньсь на нашу долю,
Спаруй серця наші й душі,
Вчини святу волю!
Хоч благаю — не вблагаю,
Горя я не змушу,
Бо немає йому краю:
Воно палить душу.
Антон. Одначе я все-таки боюсь вірити тобі! Бо не можу я свого серця заспокоїти!
Оришка (глянула убік). Ой лишенько, батько вже вертаються!
Антон.