ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тихон Дмитрович Кирпа, купець з крепаків.
Меланія Григорівна, його жінка.
Трохим, парубок
Я ш к а, хлопець-школяр їх діти.
X р о с я, дівчинка-школярка
Василь Харлампович Музиченко, селянин.
Попадя.
Сохвія Станиславівна, вчителька.
Ольга Данилівна, її помічниця.
Климиха, баба-шептуха.
Сторож при школі.
Андрій Чабаненко, селянин
Василь Шаповал, селянин
Волосний старшина.
Максим, наймит у Кирпи.
Урядник, стражники і народ.
ДІЯ ПЕРША
Середина багатої хати з закидом на пиху; багато образів олеографій і дешевих малюнків. Потріпані крісла, стільці і інша мебель. Видко, що колись це все було панське.
ЯВА 1
Біля столу сидять Кирпа і Музиченко, перед ними графинчик, дві чарки і шматочок хліба.
Кирпа (лебезуючи). Дуже, дуже вдячний вам і он який радий, що завітали до мого дому.
Музиченко. Думка жити в сусідстві, то треба і людьми по-людськи.
Кирпа. А звісно... так, так... Так ви... стало бить, по мірошницькій часті давно вже?
Музиченко. Та мало не з дитячих літ при цьому ділі.
Дивіться також
- Марко Кропивницький — Доки сонце зійде — роса очі виїсть
- Марко Кропивницький — Дай серцю волю, заведе у неволю
- Марко Кропивницький — Зерно і полова
- Ще 12 творів →
Кирпа. Раніш, кажете, держали в оренді водяні?
Музиченко. Еге ж, держав годів з вісім...
Кирпа. Викушаєте ще по рюмочці?
Музиченко. Ні, дякую. Чоловік я мало питущий; а окрім того, мушу ще де об чім перебалакать з сватом, щоб вже вщерть довести розмову... Знаєте, діло комерчеське, так воно вимага, щоб про все як слід...
Кирпа. Аякже: десять раз одмір, а раз уріж... Ну да... Так, как... Єжелі визволите Тимохвія Петрошіча з оказії, то... Треба по правді сказать, ускочив, сердега, з тією паровою, по самісенькі уха вскочив...
Музиченко. Я чув, що діло його було плоховато.
К и р п а. А хіба можна в такім ділі без копиталів? Копиталів у його бракувало, а через те і заотосилось діло. В ділі кумерчеському треба частіш лапатись за кишеню... Грошей на зерно треба, а грошей в калитці нема. Кинешся позичать, а щоб позичить — треба процент заплатить, та ще й неабиякий процент... У такім гарячім ділі не оддаси в строк — зараз лізе вже про-цент на процент... Ну, й дійшло його діло до зав'язки... А ви чоловік копитальний, це ми чули... Дуже, дуже радий з вами поприятелювати.
Музиченко. Про вас я тільки уперше прочув од тутешнього старшини.
К и р п а. О, то знаменитий чоловік...
Музиченко. Знаменитий, кажете?.. Чим же?..
Кирпа. Як чим?.. Чоловік благообразний і... ми з ним великі приятелі... Я певен, що ми і з вами поприятелюємо...
Музиченко. Як з'їмо в спілці хоч три пуди солі, то, може, й поприятелюємо...
Кирпа. Три пуди?.. Ого-го!.. Я вам скажу, що то дурниця, що кажуть: "Треба сім пудів солі з'їсти, щоб чоловіка зрозуміть..." На мою думку, іншого чоловіка зразу видко, а найпаче того, з котрим наважишся поприятелювати!.. Та от, наприклад, ви. Мені так вбачається, що я вас наскрізь вже зрозумів.
Музиченко. Невже? Цебто я такий просвітлий, що й рентгеновських променів не треба? (Усміхається).
Кирпа. А що то таке за рен... ренгес... Отже я й не вимовлю!
Музиченко. Такі приспособи... Невже не читали, що вчені люди вишукали такий промінь, котрий все просвічує наскрізь?..
Кирпа. От штука! Ні, щось не доводилось... Бачите, я читаю інколи "Пархальні відомості" — у нашого священика беру — там про це не писано... У священика вже були?
Музиченко. Ні. До його я піду вже тоді, як прийдеться сповідатись...
Кирпа. А я радив би... Він вам теж даватиме читать "Пархальні відомості"...
Музиченко. Я сам виписую газету та й ту ледві похоплюсь за ділом перечитувать, то вже на "Єпархіальні відомості" і нестачить часу.
Кирпа. Невже самі виписуєте газету? Ну, я на такий пустяк не согласен втрачатись...
Музиченко. Одначе засидівся я у вас, прощайте до якого часу. (Встає).
Кирпа. А признайтесь по приятельству, скільки вже надавали Тимохвійові за парову?
Музиченко. Ми вже зовсім скінчили торг, завтра думка до нотаріуса купчу совершать.
Кирпа (ледві здержує себе). Що? Завтра!.. Он як!.. Ловко!.. А я думав... Хутко діло оборудовали!.. Штука!.. Завтра... Ф'ю-ф'ю!.. (Насильно сміється).
Музиченко. Чого ж зволікатись? Діло це видиме, воно не за пазухою заховане і не в скрині. А времена тепер не такі, щоб зволікатись...
Кирпа. Бремена не такі... Так, так... Наші времена одне, а ваші — друге... Не ті времена — велика оддаль...
Музиченко. Либонь ви не такі ще й старі?..
Кирпа. Що волос не сивий та зморшків нема на лиці?.. Волос — то пусте... Вже на шостий десяток повернуло мені.
Музиченко. Я ніколи цього не подумав би; то ви чи не одноліток моєму батькові? Йому п'ятдесят третій.
Кирпа. На год молодший од мене... Інший літами опережає, а інший хитрим розумом... (Не зна, що сказать). То вже скінчили і газету виписуєте?.. Мій син теж виписує газету, тільки йому однії мало, він ще й по людях роздобува газети та книжки...
Музиченко. Чув я про вашого сина, цікаво б з ним познайомитись.
Кирпа. Як почує, що виписуєте газету, сам прибіжить до вас.
Музиченко. То прощавайте ж. (Чоломкається).
ЯВА 2
Меланія Григорівна (входить).
Кирпа. Вже вони йдуть од нас. А де ж ваша шапка?
Музиченко. Та осьдечки, у мене в руці. Ви ніби стривожились чогось?
Меланін Григорівна. Хіба не зостанетесь закусить?
Кирпа. А як чоловікові ніколи? Кажете: стривожився?.. Байдуже!..
Меланія Григорівна. А я очистила асельодочків пару... Ми понеділкуємо... А ви понеділкуєте?
Музиченко. Траплялося і вівторкувать, як нестачить м'яса чи сала...
Меланія Григорівна. Не цурайтесь наших горниців...
Кирпа. Хіба вони самі не понімають честі?..
Музиченко почоломкався і пішов. Кирпа проводить його.
Меланія Григорівна. І краще, що не схотів асельодків кушать, нам більш буде. Щось він мені не до душі, цей новий знайомий.
Кирпа (вернувся і став проти жінки). Га? Ні, ти скажи мені, яка його чортяка сюди приперла? А ти хотіла ще й оселедцем його погодувать? Хто його сюди кликав? Цілком Тимохвій Петрович був в моїх руках, парова вже зовсім була моя, а він немов з рук її у мене вихопив!.. А щоб тебе лиха година побила!.. Ач, вискіпався приятель!.. Ще й зазнайомитись прийшов!.. Три-чотири сотняги ще накинув би, і парова за півціни дісталася б мені, а тепер...
Меланія Григорівна. Мені вже аж двічі снилося, що парова наша: над самісеньким мені ухом гуде та й гуде... А раз димом у сні так обвіяло мене, що я ніби аж ковтнула його, та так закашлялась, що й прокинулась...
Кирпа. Тепер вже не ковтнеш...
Меланія Григорівна. І що б було швидш добивать торгу, і була б наша парова; щодня кушали б собі булочки з крупичатої муки...
Кирпа. Думалося так, а вчинилось інак. Виходило так, що ось-ось капут Тимохвійові і що він згодиться на мою ціну, аж приперла нечиста мати кенкарента!.. І де він взявся, звідки?..
Меланія Григорівна. А може, ще діло й не пропаще? Може, ще тільки торгуються?
Кирпа. Де там торгуються? Вже й до нотаруса збираються... А може, справді ще не той, га?.. Як ти думаєш?..
Меланія Григорівна. Пішов би та розвідав гарненько.
Кирпа. Ба, таки й піду... Може, цей приятель хвалько? Чи не морочить він часом? Щось він мені дуже на хвалька скидається... Чуєш — газету виписує!.. Якраз під шерсть нашому Трошці. Думав —повік я один тут усім миром орудуватиму, аж ні, знайшовся кенкарент!..
Меланія Григорівна. Певно, і гроші даватиме у позику?
Кирпа. Вже ж не без того.
Меланія Григорівна. Може, й за меншого процента, як ми?
Кирпа. Може... Тепер усякі люди трапляються. (Бере картуза). Чи не надіть інотову шубу?
Меланія Григорівна. Жарота ж... Може, закусив би асельодочки?
Кирпа. Як вернусь, тоді... (Пішов).
Меланія Григорівна. От і дав зівка старий! Зовсім парова мельниця була наша, а тепер не наша... Поскупивсь.
ЯВА З
Трохим (входе). Куди це батько пішов?
Меланія Григорівна. Знов пішов, а чому ж не пішли?
Трохим. В вічі — пішли, а заочі — пішов.
Меланія Григорівна. Цебто повченому гак? А на мою думку, та навука дурна,— ось що.
-Батько й маги ї в вічі, і позаочі мусять бути завжди однаковими.
Трохи м. Однакові ж і є.
Меланія Григорівна. То-то, що однакові. А там в сінях хто ще зостався?
Трохим. Андрій Чабаненко.
Меланія Григорівна. Приніс позику, чи як?
Трохим. Хоче прохать, щоб поборгали.
Меланія Григорівна (іде до дверей). Не сподівайся, чоловіче, на борг, краще принеси гроші.
Андрій (на порозі). Легко вимовить: принеси. Здрастуйте!.. А де їх тепер взять? Хліб змолотю, продам, тоді й принесу.
Меланія Григорівна. Де хочеш, розстарайся, а на борг, кажу тобі, не сподівайся. (Зачиня двері. Помовчала). Завтрукать будеш?
Трохим. Які ще завтруки вигадали? Сніданок нехай би сніданком і зоставався.
Меланія Григорівна. Мені так приятніш. І попадя на сніданок каже завтрук.
Трохим. Як собі хочете. Що ж там є па сніданок?
Меланія Григорівна. Асельодочки. Сьогодні ж понеділок.
Трохим. Так що ж?
Меланія Григорівна. Ми ж понеділкуємо.
Трохим. А мені яке діло до того?
Меланія Григорівна. А спасення душі, хіба не хочеш його заробить?
Трохим. Мені ні од чого спасатись.
Меланія Григорівна. Як то ні од чого? А про те забув, що понеділкуємо ми ще й за душечку твого старшого братіка, котрий приставився якраз у понеділок, оце скоро піде третій рік... Царство небесне, вічний спокій його душечці. Хай йому на тім світі одверзуться врата раю.
Трохим. Одверзуться чи ні, а як я ні вччім не согрішив, то й не маю рації пеститись.
Меланія Григорівна. Тобто ти вважаєш себе безгрішним? А скільки разів чернички, що заходили до нас з монастирів, та всякі богомоли казали, що кожен з нас грішен за весь мир хрещений?..
Трохим. А вони звідки знають це?
Меланія Григорівна. Вони чують од затворників та од схимників.
Трохим. Вони так балакали з затворниками та схимниками, як я з китайським царем. Що я по совісті роблю, те не гріх, а що проти совісті — гріх. Проти совісті я ніколи нічого не вдіяв, то й не грішний.
Меланія Григорівна. Це так повченому?
Трохим. Коли б оце яєшня або ковбаса з капустою, то я їв би!..
Меланія Григорівна. Та борони боже! Батько як почує про це, то підніме таку бучу!..
Трохим. Щоб батька не гнівить, то можна й не казать йому про це.
Меланія Григорівна. Ні, не хочу, бо боюсь гріха!.. Може, ти лагодишся і в петрівку скоромне їсти?
Трохим.