Шо це так смердить?.. То, мабуть, від того дяді, шо порпається в смітнику... Він хто, мам?
– Бомж він, доцю… Бомж!
//--//
Льоня Зубченко поповнив багатотисячну армію радянських бомжів. В цьому слові-абревіатурі навіть не було вказівки на людину. Просто хтось, чи щось… "Без опрєдєльонного мєста житєльства".
П'яниці, нероби, закоренілі ледацюги – напевно їх було найбільше. Однак серед них і інваліди, позбавлені з різних причин житла, викинуті з роботи, психологічно неурівноважені й хворі, ті, що повернулися з місць ув'язнення та багато інших, яких вишвирнуло на смітник радянське суспільство, яке так любило хвалитися своєю досконалістю й гуманізмом.
Вони проживали здебільшого в великих містах. Частина з них кочувала влітку на Північ та на курорти, де легше було прогодуватися.
Багатьма тисячами їх вивозили з Москви та окремих столиць республік перед Олімпіадою-80. За сотні кілометрів, у спеціальні табори.
Тільки в Радянському Союзі була кримінальна стаття, що передбачала тюремний строк за "бродяжнічество і попрошайнічество".