Але що соціаліст з нього дуже непевний, це — ясно. Сам він власноручно в цьому розписався своїм виступом. "Бур'яни",— каже. Це він так називає ту історичну подію, про яку ми, робітничий клас, біднота сільська, усе життя мріяли: соціалістичну революцію в нашій країні.
Рух в залі.
— То — не в нашій! Бог милував!
— Буде і в нашій!
— Казала Настя: як удасться!— вигукнув Діденко. Шум в залі.
Бондаренко виждав, поки стихло, і продовжував:
— Еге ж, саме так завжди і говорили нам, більшовикам, що нічого не вдасться. А тим часом удається ж: робітничо-селянський уряд Народних Комісарів у Петрограді — це
акт! (Оплески.) Але до цього питання ми ще повернемось, зараз про інше. Дві години тому полуботківці заарештували депутата Ради солдатських депутатів, рядового саперного батальйону товариша Кузнецова. Перехватили його по дорозі на це засідання. (Рух у залі. Як видно, не всі присутні знали про це, і новина ця багатьох прикро вразила, а то й обурила.) За дорученням фракції соціал-демократів більшовиків я заявляю рішучий протест проти цього зухвалого порушення самих основ свободи і демократії. І закликаю всіх депутатів приєднатися до нашого протесту і до нашої вимоги командуванню полуботківців: звільнити товариша Кузнецова. Негайно. (Схвальні оплески в залі.)
Гудзій звівся з місця і чекав, поскубуючи вус, поки в залі залягла тиша. Тоді заговорив:
— Фракція більшовиків ломиться в відчинені двері. Від Ради вояцьких депутатів ми вже зверталися до командування куреня імені гетьмана Полуботка з запитом про причини арешту Кузнецова. І вже одержали відповідь, цілком вичерпну. Перше: в зв'язку з вибуттям саперного батальйону з міста Славгорода депутатський мандат Кузнецова механічно втратив силу. І друге: у Кузнецова не виявилось ніяких документів, що дозволяли б йому відлучку з місця розташування його частини, станції Ромодан. За це його і затримано. Інакше кажучи, затримано як дезертира. І передано в розпорядження етапного коменданта. Далі вже від нього буде залежати, чи направить він Кузнецова в його частину, чи, може, в чергову маршову роту. Як це звичайно робиться. Отже, як бачите, протестувати тут нема проти чого.
Але пояснення голови не всіх у залі задовольнило. Довелось ставити на голосування: хто за те, щоб пояснення полуботківців вважати за задовільне.
— Явна більшість!— оголосив Гудзій.
— Не факт,— не погодився з ним Бондаренко. Довелось підрахувати голоси. А потім голосувати — і хто
"проти". Голоси поділилися майже нарівно: на сім голосів тільки й переважили ті, що були "за".
Діденко навіть засовався на стільці й тихенько чортихнувся. Саранчук мимоволі глянув на нього.
— Чого ти? Ваша ж бере!
— Якщо й далі отак танутимуть наші голоси,— відповів Діденко і, не відриваючи очей, напружено дивився на Гуд-зія. Аж поки не спіймав його погляд на собі. Запитливо ворухнув бровами. Гудзій ледве помітно хитнув головою. І оголосив:
— Слово для доповіді "Про роззброєння саперного батальйону полуботківцями" надається депутатці Супрун.
Але не встигла Мирослава Супрун, зійшовши на трибуну, сказати першу фразу, як Гудзій зупинив її.
— Пробачте, переб'ю на хвилинку.— Г звернувся, невдо-волений ніби, в залу:— Що ви хотіли, добродію Діденко?
— Прошу слово для позачергової заяви. В залі зашуміли.
— Що там за спішка?! Скільки можна?!
Але Діденко простував уже до помосту, швидко збіг по східцях під обурені крики, вийняв з кишені і замахав у повітрі папірцем.
— Телеграма! Виключної ваги!— А коли в залі притихло, додав:— Цю телеграму щойно передали мені з редакції. І оскільки зміст її якнайближче торкається питання нашої повістки денної, я не можу не оголосити її зборам.
— Ну, ну, давайте. Ближче до діла!— все також, удаючи з себе невдоволеного, наглив його голова. Але Діденко не поспішав.
— Зараз, зараз.— Йому ще до оголошення тексту треба було хоч трохи напустити туману. І він став говорити:— Ознайомити збори з цим повідомленням тим більш доречно, що в світлі його саме питання про роззброєння саперів набуває зовсім іншого характеру Ми його одразу ж поставимо, всупереч намаганню наших політичних супротивників, з голови на ноги. Не осуду, а безумовного схвалення заслуговує в світлі останніх подій акція полуботківців, як така, що спрямована цілковито на захист і оборону нашої державності, проти замислів наших ворогів. З вашого дозволу, я оголошу текст телеграми. "Харків. Сьогодні сюди з Києва прибули більшовицькі екс-делегати крайового з'їзду Рад. їхні наміри ясні. Спіймавши облизня в Києві, вони хочуть взяти реванш у Харкові, де саме в ці дні відбувається з'їзд Совєтів Донецько-
Криворізького басейну. За наказом з Петрограда, це зборище випадкових людей, очевидячки, спробує захопити владу у Харкові в свої руки. Про це красномовно говорять і шалена агітація їхня серед місцевого робітництва та гарнізону, і концентрація так званої Червоної гвардії Сіверса з московських та петроградських..."
Діденко ще не закінчив читати, а в залі вже зчинився галас і не стихав кілька хвилин, поки вдалося голові закликати до порядку. Але й тепер Супрун не довелося говорити. Спершу слова домігся — до порядку ведення зборів — представник фракції меншовиків. З огляду на нові факти, щойно наведені Діденком, вони вимагають перерви для фракційної наради. З такою ж заявою виступив і представник Бунду .
А голові зборів, видно, цього тільки й треба було. Одразу вже хотів ставити на голосування. Але Бондаренко взяв слово.
— Про яку перерву йде мова? Про що радитись? Які це нові факти несподівано відкрились тут? Хіба ви не знали раніш, що лозунг "Вся влада Радам!" визначає лінію більшовиків на Україні. А щодо скупчення Червоної гвардії в Харкові, то й це не така вже новина. Авжеж, знаємо, що проходять через Харків із Росії радянські війська на Дон проти білого генерала Каледіна. То, може, й це лякає декого? Та певно ж! Бо одним миром мазані. Але ж майте сміливість одверто про це заявити. А не обманюйте народ, не торочте йому дурниць про якесь там зазіхання Радянської Росії на Україну. Облудне базікання!.. До речі, можу нагадати, що більшовики не далі як два тижні тому говорили по цьому питанню вустами вождя нашого, Володимира Ілліча Леніна.— Він вийняв^ кишені газету.— Читаю слово в слово із "Известий ЦИК" від 25 листопада: "...Сейчас мы наблюдаем национальное движение на Украине и мы говорим: мы безусловно стоим за полную и неограниченную свободу украинского народа. Мы должны сломить то старое, кровавое и грязное прошлое, когда Россия капиталистов-угнетателей играла роль палача над другими народами. Это прошлое мы сметем, на этом прошлом мы не оставим камня на камне". (Бурхливі оплески.) І далі: "Мы скажем украинцам: как украинцы, вы можете устраивать у себя жизнь, как вы хотите. Но мы протянем братскую руку украинским рабочим и скажем им: вместе с вами мы будем бо-ротьсяпротиввашей и нашей буржуазии. Только социалистический сиюз трудящихся всех стран устранит всякую почву для национальной травли и грызни".
Бурхливі оплески, шум, окремі вигуки обурення знялися в залі:
— Регламент! Куди той Гудзій дивиться!
— Нехай говорить!
Бондаренко зачекав, поки в залі стихло, і закінчив:
— Ні, білими нитками все це у вас шито! І вимога зробити перерву — це тільки маневр, розрахований на те, щоб зірвати засідання. Проти цього більшовицька фракція і застерігає зараз. Ніякої перерви! Продовжуймо роботу!
І все ж таки, хоч незначна, більшість, коли Гудзій поставив питання на голосування, була за те, щоб зробити перерву на півгодини.
— Ну, от і все!— сказав Діденко, зводячись на ноги. Поклавши руку Саранчукові на плече, спитав весело:— А як тобі мій виступ?
— Нічого не розумію!— хмуро мовив Грицько.
— Як це —"не розумію"?— засміявся Діденко.
— Видно, я вже такий дурний! Один виступає, слухаю — правильно наче. А виступить інший — і зовсім же навиворіт, слухаю, і теж — наче правильно.
— Це буває. Чіткої системи поглядів у тебе ще нема. Ось де собака заритий. Та діло це поправиме. Ми вже трохи, і саме з Івгою Семенівною, говорили про це.
Людський потік виніс їх із залу в коридор.
— Ну що ж, Грицьку, ходімо,— застібаючи пальто, озвавсь Діденко. Саранчук машинально застебнув і собі шинелю. А вже потім спитав:
— А куди ж іти?
— Цікавого нічого вже не буде,— упевнено сказав Діденко.— А мені треба зайти на півгодини в редакцію, гранки переглянути. А тоді й додому. У мене й ночуватимеш.
Саранчук одмагався тим, що Бондаренки чекатимуть.
— А я й забув. Родичі ж!— з підкресленою іронією сказав Діденко.— Ну то бувай!— Він подав йому руку, хоч і був певен, що Грицько не відстане від нього. І справді, Саранчук, замість того, щоб потиснути йому руку, сказав похмуро:
— Я теж. Пройдусь трохи. Свіжим повітрям дихну.
Вийшли на вулицю. І тільки виткнулись з дверей, хурделиця, як морська хвиля в шторм, обрушилась на них, мало не збила з ніг, колючими бризками бризнула в обличчя. Щось крикнув Діденко, але за два кроки не розібрати слів.
Саранчук глибше, на самі вуха, насунув свою солдатську плетьонку. І перше, що мимоволі спало йому на думку,— Артем Гармаш увечері сьогодні у Бондаренковій хаті. Де це він зараз? Може, орудує вже. Погода — саме для нього. А їй-бо, молодчина-таки! Знає, чого хоче, і знає, що робить! "Не те що я: тиняюсь цілий день по місту!" Справді-бо, ну куди він зараз бреде? Але ж не заговориш із ним отут, на вулиці. Коли рота не можна розкрити — снігом заб'є. І чого не допитавсь одразу тоді? Знову невдоволення ворухнулось у серці, але на цей раз не так на себе самого, як на Діденка. Де ж пак було йому тоді до цього! У нього ж, бач, справи державної ваги. Фігура! Неприязнь до Павла, що була зародилась іще під час першої зустрічі сьогодні вранці і непомітно наростала в ньому потім увесь оцей вечір,— спершу у Бондаренків увечері, коли Федір Іванович говорив про нього, потім на зборах,— зараз зміцніла, оформилась і тільки ждала нагоди. Поглядаючи на зіщулену постать Діденка, Грицько не без задоволення подумав: "А що ти заспіваєш завтра? (Якби тільки пощастило Артемові з хлопцями!) Та як дізнаєшся. Як тобі буде оцей "фітіль"?"
Діденко раптом обкрутився на місці, спиною до вітру, щоб
передихнути, і крикнув: б?
— Ох, і погодка ж! Вальпургієва ніч!
— Що, не подобається?— аж ступив до нього Грицько, зраділий нагоді.