Після вечері тридцятеро партизанів закурили буркун, а посеред ночі виявилося, що від диму померло немовля, що спало у тій хаті за заслоною).
Спочатку вона трохи настрашилася — їй було так добре, аж здавалося, що так залишиться назавжди.
23. Згодом Анна курила часто, але тільки у присутності тата — той не хотів, щоб їхні конопляні досвіди надто різнилися.
Одного разу, покуривши гашишу, вона відчула, як Бог показав з-поміж хмар палець, підняла свій до неба, і так вони кілька хвилин помовчали у безконечності, торкаючись пучками пальців.
Однак через якийсь час часи змінилися і час гашишу відійшов.
Цікаво, але значно пізніше, коли вона підросла і Себастян розказував, що він відчуває, кохаючись з нею, Анні завжди пригадувалися її конопляні сприйняття цілого світу.
24. Тоді, коли до бару зайшов сліпий з дитиною, вона не курила, лиш грала з растаманами у слова і дримбала реґі.
Сліпий був убраний у звичайний європейський костюм — лише Себастян автоматично зауважив кілька химерних кольорових латок у різних місцях маринарки, —— а на шиї сиділа кількарічна дитина у поплямленому светрі. Сліпий не мав очей, а про дитину неможливо було сказати — хлопчик то чи дівчинка. Вони простували до бару, маля руками якось керувало чоловіком. Тричі воно мусило сильно нахилитися до голови сліпого, заки дійшли
до ляди. Нагиналося, обминаючи спинки крісел, прикручених ніжками до стелі — Себастян зробив так, що все умебльовання бару, як у дзеркалі точно, повторювалося на стелі.
25. Недавно було інакше — вся стеля була нашпигована різними ножами — лезами донизу, які давали дивні відблиски, тіні, лезовий ліс створював неповторну акустику і додавав приємного неспокою. Ножі Себастян зняв після того, як кілька бойків, які крали коней на закарпатських полонинах і відводили на Галичину, напилися, посварилися, вхопили одного свого колеґу за руки і ноги, розмахнулися і підкинули до стелі.
26. Сліпий сперся руками на ляду й замовив міцний чай з ваніллю, спиртом і кількома будь-якими червоними ягодами. Дитина оглядала зал. Себастян відміряв спирт, коли занепокоївся. Дивлячись на руки чоловіка і якийсь невловимий рух малюка, він чомусь пригадав собі одну забаву з Анною.
27. В неї вони почали грати після того, як придумали собі нову стратегію — більше театральності у поводженні (тоді вони дозволяли собі таку міміку, яка часом перевершувала паяцьку).
Він ставав при ляді; руки закладав за спину і так сильно зводив разом лопатки, що спереду було видно самі рамена; Анна ставала ззаду, її зовсім не було видно, і виставляла свої руки наперед Себастяна; виглядало, ніби у великого чоловіка — маленькі дитячі руки, так вдало вони синхронізували Аннині маніпуляції і жести з мімікою та штонаціями Себастяна. Гра називалася "Два бармени — дві руки". Саме ця алюзія — двоє, але дві руки, так насторожила Себастяна. Руки чоловіка далі лежали на ляді.
28. Себастян відвернувся і ступив пару кроків до креденса, щоб взяти з полумиска вишні. Дорогою навіть встиг пригубити чай (він завжди пробував готові складні напої перед тим, як подати шкло клієнтові), і йому посмакувало. Раптом його обпекло те ж відчуття, що виникало завжди, коли хтось несподівано швидко і тихо підбігав ззаду. Він страшенно цього не любив і був у такі моменти найнебезпечнішим.
Себастян випустив з рук чай, розвернувся, вхопив пістолет (рука дитини була під светром) і двічі вистрілив. Так скоро, що дитину не скинуло з шиї, а вони впали разом — як стояли, лиш перевернули кілька кошиків з яблуками-паперівками і різними сухими фруктами, що прикрашали бар. Себастян перескочив через ляду і нахилився до дитини, витягаючи її руку з-під светра — аж тепер він додивився, що плями були зроблені якісними малярськими фарбами й укладалися в цікаву абстрактну композицію). Маленька рука стискала руків'я великого пістолета.
29. З того часу все, що робили растамани, присвячувалося Себастянові. Вони пили лише за його здоров'я, бавилися з Анною, навчили її довго лежати на дні ріки, дивлячись догори через воду (хтось зробив навіть таку знимку; коли Анна померла і Себастян шукав її фотографії, то пошкодував, що растамани не фотографували Анну — вони би обов'язково прислали все, що мали), з кожного скрута залишали кілька затяжок.
30. Вдячна сеґедська Нанашка передала Себастянові цілий звіринець, зроблений із сиру. Коня, барана, оленя, цапа, вола, тура і єдинорога натуральної величини привезли рожевощокі і блискучі, але трохи вайлуваті моцурі з грубезними кістками, котрі служили у Нанашки гайдуками, сердюками, збуями, побій-цями і мусили щодня куштувати всі сири і бриндзи на містечкових базарах.
Спеціально для Анни Нанашка додала коралі із задубілого сиру і кілька ескізів Франциска, на яких було видно, як той намагався осягнути символіку сирних коників.
31. Коли ж почали пропадати лещатарі і прислана поліційна комісія зацікавилася Себастяном (надто часто зниклих лещатарів востаннє бачили якраз у "Шо йо то йо"), то растамани самі вислідили банду розбійників, які скидали лещатарів в урвище, а їхні дорогі лижі, черевики, годинники і фотоапарати перепродували у туристичних поїздах на станціях з польського боку.
32. Того дня растамани влаштували у барі забаву лише для Себастяна, Анни і кількох їхніх друзів, винайнявши весь бар на цілий вечір.
Один з них виконував обов'язки бармена, інший приготував пишну вечерю, додавши в кожну страву інакшого гашишу (зацукровані квіти коноплі і солене насіння були на десерт (так Себастян навчився харчуватися насінням, не важливо — конопляним чи ні, він просто збирав насіння різних рослин, носив його у кишенях череса і підживлявся ним у голодні дні)). Два інші керували винайнятою гуцульською капелою, яка мусила грати реґі (колись я тебе під цю музику візьму — подумала Анна про тата).
Наприкінці растамани хотіли помінятися з Себастяном кульчи-ками. Оскільки Себастян не мав кульчиків, то — хоча би з Анною. Для цього довелося проколоти Анні ще дві дірки стрілою від арбалета (растамани у своїй роботі не визнавали вогнепальної зброї), а кожен Аннин кульчик поділити між двома растаманами.
33. Чомусь усі забули, що стріла змащена речовиною, яка не дає згорнутися крові. Мочки кровили і кровили. Не допомагали ні зела, ні баї. Анна навіть знепритомніла від втрати крові (було так, розповідала вона потім, що раптом почали мерехтіти і змінюватися кольори, лише кольори усіх предметів — не виходячи за свої межі на самих предметах, а слабість була приємнішою від будь-якої сили), поки дія речовини минула. Себастян зацікавився цим препаратом і растамани подарували йому цілу пляшку такого плину.
34. Себастян передав плин Непростим для аналізу. Вони ж використали його, мабуть, інакше.
У Ворохті бував один варшавський етнограф, який вже майже розгадав таємницю Непростих і планував написати статтю про те, як неграмотні гуцульські псевдочарівники-хитруни маніпулюють Європою і світом за допомогою сюжетів. Якраз тоді він і помер у найрозкішнішому готельному ресторані Ворохти, куди колись ще молодий Франциск ходив після промальованих ночей пити ранішню каву з яєчним лікером (той лікер насправді був спиртовим ґоґолем-моґолем, але яйця для нього можна було вибирати самому: вони лежали у великій касетці — різних розмірів і забарвлень, крапчасті, однотонні, майже прозорі — позбирані у хащах жерепа яйця всіх видів гірських птахів), яка іноді закінчувалася пізньою вечерею з грибової зупи, печеної кукурудзи з пастою із пстругів, бобом у терновому сосі, замороженим філе мідянки з тертими ґоґодзами і калганівки, двох— трьох кварт калганівки.
35. Етнограф обідав у товаристві начальника вокзалу, латинського священика, директора тартака і санаторійного лікаря. Раптом почав потіти. Дуже скоро замість поту на шкірі повиступали краплини крові. Кров'ю засльозилися очі. Він витерся рукою і лише розмащував акуратні червоні цятки. Кров сочилася невпинно. На бездоганному білому вбранні з'явилися червоні плями, які швидко збільшувалися, прямували одна до одної і зливалися у суцільне мокре червоне. Ніхто не знав, чим зарадити. На тілі не було жодної рани, а кров текла з усіх пор.
36. Коли забава з растаманами майже закінчувалася, Себастян подумав про всю ту безліч чудесних дрібничок, речей, музики, способів, спецій, вин і фільмів, які — усвідомлюєш це дуже чітко — ніколи не будуть у твоїм житті, яке вміщається у межі між студінню і спекою, чимось нормальним.
37. Растамани подарували їм дуже гарний екземпляр індійської коноплі у кам'яному горщику і ще довго оповідали, як радісно було б жити Анні, якби з цієї рослини почати маленьку планта-ційку на безлюдних і максимально освітлених схилах і полонинах. Бо всяку рослину садиться передовсім для того, щоб отримувати радість від садження рослини.
Наступного ранку Себастян згадав, що треба не забути спитати растаманів, як все ж таки доглядати за цією коноплею, але виявилося, що вони нарешті пішли з Ялівця.
38. Сліпий убивця ще раз пригодився у 1938 році. Себастян не знав, як перенести на Карпатську Україну два
пістолети. Довго думав, аж подумав про дитину сліпого. Взяв чотирирічну Анну (вже не ту, що була тоді в барі) на шию, пістолети заховав на ній і пішов попри пости. Боявся лиш, щоб мала — у нападі дитячого бажання перестріляти все — не витягнула зброї зі сховку.
39. Себастян чомусь страшенно вірив у перемогу Карпатської України, бо сюжет видавався дуже вдалим.
Йому залежало, щоби українська справа починалася саме у Центральній Європі. Хоча відомо, як представник польової розвідки штабу Карпатської Січі, який їздив тоді у автобусі-барі Транскарпатією, чистий націоналіст, доповідав командуючому Климпушеві про своє переконання, що Себастян керується скорше ідеєю ландшафтів, ніж ідеєю нації.
Може, і так, бо Себастян трохи охолов, коли ознайомився з планами уряду про лісову політику і побачив, як громадяни використовують автономію передовсім для нищення лісу, води і каміння.
Зрештою, питання лісу і деревини завжди було у цих краях визначальним.
40. Незважаючи на певне розчарування (все ж таки його основною властивістю була споглядальність — бачити все і знати, що бачиш, — яка приводить не до байдужості, але до згідності зі всім, що відбувається), Себастян спішив закінчити визначення всіх снайперських позицій для перетворення гір у велику фортецю.
41.