Зрештою, спитав: "Де стріли?" Стерновий залоги і відповідає йому: "Всі стріли були надламані. Вони заважали нести. Ми їх висмикнули, які могли, і викинули". "Пам'ятаєш, які були стріли?" "Аякже. Важкі, широкі і пласкі. Хозарські стріли". "Добре! — Сказав Олег. — Зброю і золото на твою залогу. А це падло віднесіть подалі і киньте собакам". Отак вовкулака Олег розпорядився із Рибчиною здобиччю. Сам же Рибка цілий день гибів під тим містком у трубі. Зрештою, зайшло сонце і зразу впала ніч. Та Рибка ще сидів у схованці. Чекав — а раптом ще щось трапиться? Тоді він обережно почав вилазити із схованки. А перед тим він обережно засунув у трубу тул із ворожими стрілами. Свій же тул він і не відкривав. Як заповз Рибка до табора, то крикнув у вухо вартовому: "Це я — Рибка!" Ті вартові його ледь не зарубали. Аж тут з'явився ватажок Олегової охорони з двома бугаями-варягами. "Пішли до Правителя!" "Дайте я хоч води нап'юсь!" "Потім! Правитель тебе чекає!" Привели Рибку у шатро до Олега. Олег не питає ні про що Рибку. А каже охоронцеві: "Відкрий тул. Висип всі стріли і порахуй!" Рибка мовчить. Варяг порахував стріли і каже: "Три десятки і ще три стріли". "Добре, — каже Олег. — Подавай мені по одній". Олег взяв, всі стріли оглянув. "Гаразд. Всі твої стріли на місці. Жодна з них не схожа на хозарську. Тепер скажи мені — де ти взяв хозарські стріли, щоб усіх трьох порішити? Говори!" Рибка йому одказує: "Мені був урок розвідати про греків на мурах. І нікого я не вбивав. Ну як я міг у темряві когось на смерть поцілити?" "Хіба це не ти хвалився, що ти найкращий стрілець?" Рибка йому знов: "Я найкращий стрілець, коли бачу ціль. На слух не стріляв, бо не було потреби. Вночі я ніколи не полював". Олег далі веде: "Добре. Тоді розкажи, як все було. Це ж сталось поруч із твоєю схованкою". Рибка й говорить: "Я доповз і заліз. Сиджу. І лазять по мені чи павуки чи оті земні раки з жалом. Сиджу і боюсь повернутись, щоб мене не вкусили і не вжалили." Олег як визвіриться: "Що ти теревені розводиш?!! Говори діло!" А Рибка знов своє: "Ну я й кажу — лазить по мені вся ота гидота, а я навіть поворухнути боюсь. Аж тут наче хтось обережно йде. Стане, постоїть, потім знов іде. Коли вони заговорили, тоді я зрозумів — їх двоє. Говорять тихо-тихо. Потім пішли. Чую — ближче, ближче. Але чогось через місток вони не пішли. А спустились у рівчак. Потім далі від мене, далі. Тут один із них сичиком закричав. Йому хтось здаля відповів". Олег питає: "Від наших човнів?" "Я не второпав, бо їхні мухи дзижчали, що мені аж голова гула! Потім тихо. А тоді враз наче стріли просвистіли. Один зойкнув і впав. Потім друга стріла. Другий упав. Третя стріла просвистіла і почав третій страшно верещати. Далі наче ще дві чи три стріли пролетіло. Як розвиднілось, я на мить визирнув. Бачу — троє якихось лежать, і з них стирчать стріли". "Це ти їх порішив. Признавайся!" — гримає на нього Олег. "Нехай той признається, хто вночі краще стріляє, ніж я вдень". Олег каже: "Дивись, правда рано чи пізно об'явиться. Говори про греків!" І Рибка йому докладно розповів коли на мурах стоять найманці, хозари, угри чи печеніги, коли варяги, коли греки, в якому місці з'являються стратіг і його почет. Олег уважно вислухав і відіслав. І не загадав ніякого уроку. Рибка добре наївся і напився і ліг спати. Вранці взяв круглу грецьку сітку, хтось її притяг у табір, і пішов до моря по рибу. Стерновий його зупинив: "Чого ледацюєш? Чому колеса не рихтуєш?" Рибка йому: "Бо я не тесля, а найкращий стрілець." Далі стерновий не став чіпати Рибку, бо бачив, як Рибка вночі ходив до намету Правителя… Кілька днів Рибку ніхто не чіпав. Але коли закінчили готувати вісі та човни, знов прийшли по Рибку. Найважчий урок Олег загадав Рибці. Сховатись під містком і коли покотять човни до фортеці, поцілити стратіга. Бо він з мурів керуватиме військом. Рибка тоді говорить. "Дай мені три дні — щоб я повправлявся. І дай мені одяг того вбитого хозарина". Олег йому: "Один день на вправи! Хозарські лахи сам шукай". Та вийшло так, як задумав Рибка. Тільки на четвертий день повіяв потрібний вітер. Хоч греки з мурів бачили весь той гармидер і метушню в таборі Олега, та думали, що то Русь готує пороки і драбини для приступу. Посилали вивідувачів. Але жоден не зрозумів, що вісі і колеса готують під човни. Тому вирішили греки першими напасти і знищити все те начиння. І ось відкрились брами і поперли на київське військо і піхотинці і залізні вершники і кіннота з Дикого поля. Як пройшло грецьке військо половину відстані, дав наказ Олег рушати. Спочатку, для розгону, попхали човни. А тоді зразу ж підняти вітрила. Рибка ще з ночі засів під містком. Отак він опинився за спиною грецького війська. Лише на одну мить, для одного пострілу, вискочив Рибка із схованки. І послав стрілу у грецького стратіга. Бо той стояв на звичному місці. Точнісінько в горло летіла стріла. Та саме в ту мить стратіг підняв правицю. Стріла пробила долоню наскрізь і подряпала щоку. Але ніхто не помітив шаленого стрільця Рибку. Більше Рибка не висовувався і чекав, коли скінчиться та запекла січа. Як не боронились, як не бились греки і їхні найминці, човни на колесах їх трощили і плющили! Коли відступили греки за мури, почали вояки Олега ходити полем бою і добивати поранених. Тут і скотився в рівчаг скривавлений хозарин і поповз до Рибчиної схованки. Рибка висмикнув ножа, щоб заколоти хозарина. І нараз почув тихе: "Це ти, Рибко?" Отетерів Рибка. Бо той хозарин був Птаха. Рибка аж крикнув: "Як ти так швидко тут опинився?!" Птаха йому: "Т-с-с! Не кричи! Як почують, то обох нас порішать!…" І залазить ще й Птаха у туту тісну схованку. Просить Птаха: "Може в тебе вода є? Дай хоч ковток!" Дав йому Рибка із міха напитись. Питає він у Птахи: "Куди тебе поранили?" "Срамота, друже Рибко! Списом у сідницю. Булавою по голові. Мечем зачепили по стегну. А в спині стирчить наконечник стріли. От, якби ти поцілив, був би мені гаплик". Далі Птаха роздягся і Рибка виколупав ножем наконечник із спини. Порвали сорочку і перев'язали стегно. З сідницею нічого не могли зробити. Хоч, на щастя, рана ледь кровила. Нараз засурмили роги в Олеговім війську. То значило, що Русь починає відходити від мурів. Це щоб їх грецькі стріли не дістали. Рибка і каже Птасі: "До вечора звідси не висунутись. Давай розповідай". "Гаразд, — каже Птаха. — Тільки дай ще ковточок води. Пече мені, не можу втерпіти…" Дав йому Рибка тільки три ковтки зробити. Бо до вечора було далеко. "Отож слухай, друже Рибко. Як привіз ти мені листи, скочив я на кобилку і погнав до Десни…" "Де ти, Птахо, кобилу взяв? Украв?" "Та ні, купив у старого човняра-перевізника за дві ногати. Переплатив, але старий хрін затявся і все!" "Так я ж усі твої гроші жидовину Шломові віддав…", — дивується Рибка. "Е ні, друже Рибко, — каже хитрий Птаха, — у мене в різних кутках були схованки. Скрізь потроху срібняків. На жаль, не все встиг забрати… Та не про те мова. Чотирі дні і п'ять ночей добувався я до першої хозарської залоги. Там дав їм срібла на вступне і подався до Саркелу. Про похід я нічого не казав, тільки сказав, що маю справу до жидовина Гостяти від мого господаря, того жидовина Гануки. Ну збрехав, бо інакше б не повірили. Про похід — ні слова. Бо тоді почали б вони мене допитувати. А чи не навмисне я підісланий Олегом? Отож хозари дозволили мені піти далі. Навіть запасного коня мені продали. До Саркелу за три дні доскакав. Знайшов там жидовина Гостяту і віддав йому лист Гануки. Гостята хотів, щоб я далі з купцями пішов до Ітіля, а звідти аж у славне місто Кахіру. На батьківщину Гануки. Та в тих сучих хозарів добрі і вправні нишпорки. Прихопили мене хозари. Вони мене не грабували. А заставили з печенігами скакати до Порогів". "Слухай, Птахо, то ти мені помахав?" "Та вже я, — каже Птаха. — Ще бачу. Кажу тобі далі. Як побачили вони Олегове військо, зразу помчали до острова. А там до Корсуня. А в Корсуні десять хозар і їхній тлумач-жидовин сіли на галеру і помчали до Царгороду…" "А ти де подівся?", — питає Рибка. "Як де? Вони мене й на крок не відпускали! Галери на дванадцять днів вас випередила. Мені і хозарам і жидовину вже перестали вірити. Хотіли нас усіх кинути в узилище, навіть жидовина-тлумача. Бо греки з хозарами то дружбу водять, то скубуться. Та, на наше щастя, ви прибули, і подозру з нас зняли. Що далі було — ти, Рибко краще знаєш". "Добре, — каже Рибка. — Чого ти у бій поперся? Який із тебе стрілець?" "Не хотів нікуди пертися! Греки примусили: "Як ти до нас перейшов, то іди до нас битись. Тоді ми тобі повіримо". Ну, я злякався і пішов з усіма… Тепер, якщо мене зловлять кияни — повісять. Ну як мені тепер у місто потрапити? А без лікаря мені гаплик! Якби мене не поранили, я б уночі переплив би через Суд. Я добре плаваю, але рани…" "Слухай, — каже Рибка, — я один раз ходив з тими упирями-варягами на грабунок. Отамо, на північ, бачив я пересохле русло. Бо жорства і стеблини осоки засохли. Здалось мені — той рівчак від ручаю іде просто в дірку в мурі. Здалось мені, хоч я не приглядався, — ти проліз би в ту дірку…" Птаха питає: "Це далеко?" "Дивись — каже йому Рибка — На південь звідсіля біля самого моря Золота брама. Далі йдуть ще три брами. Ми з тобою проти Ратної брами. Далі дві брами. Коло другої, за нею, отой рівчак…" "Е ні, друже Рибко! Я туди не доповзу до світанку". Тоді Рибка йому таке сказав: "Якби ти був правдивим ратником чи вільною людиною, я б тебе зараз заколов, яко свиню і зрадника. Але ти раб і подався на волю. Маю тобі допомогти…" Як упала ніч, виліз Рибка із схованки, завалив собі на спину Птаху і потяг його до тієї дірки. Вони її навпомацки знайшли. Просунувся в дірку Птаха і поліз. Домовились вони з Рибкою — як пролізе він усю ту трубу, то кине в неї камінець. Дуже довго чекав Рибка. Казав, уже в старості, що ніколи так ні за кого не боявся, як за того пронизу і брехуна Птаху. Як то страшно — застрягнути в тому кам'яному закутку. Нарешті покотився з того боку камінчик. Тоді Рибка попростував до свого табору. Як дістався він до табору, стерновий його за душу вхопив: "Я через тебе не сплю! Все Олегові стражі прибігають — чи повернувся Рибка?" "Не галасуй.