дифузія, вбирати один одного, вбиратися один одним (Себастянові відкривається теорія зворотного всмоктування —
він експериментує з корінням — переносить висновки на людей
— доказує, що чоловік всередині жінки не тільки випускає рідину, яка всмоктується жінкою, але й сам вбирає трохи жіночої вологи
— за законами порожніх капілярів і сполучених посудин — Себастян вірить, що таким чином відбувається всесвітнє перемішування субстанцій, яке видається йому страшенно важливим — в кожному разі сам він прагне прийняти максимум такого екстракту)
11. коньяк з цибулевою зупою; сік з лози винограду; портер з диким медом; джин з червоними мурахами;
(один араб ще в Африці каже Себастянові — передовсім вчи своїх синів робити їсти, вони будуть мудрими і радісними — у Себастяна нема синів, але є дочка Анна — він вчить її робити їди: розказує, що їх треба не боятися придумувати, як найкращі пригоди для себе — робити їсти для когось завжди сенсовно, як виховувати дитину чи плекати рослини — заняття, яке вертає до безпосередності звірів і птахів, коли питання що і для чого робити ще не виникає — цікавість, яку можна дарувати — протистояння різних стихій і сутностей, які можна навчити жити разом — початок всіх смаків у рослинах — тому, що їм нема кінця, нема кінця робленню їжі — Анна почала з бару — варила портер разом з щільниками дупляних бджіл — подавала гарячу цибулеву зупу відразу після коньяку, і знову запивати коньяком по ошпареному піднебінні — кидала в шклянку джину кількадесят крилатих червоних мурашок (вірячи, що убивати у їді не гріх), які додавали спиртові пекучості своєю кислотою — голодною весною обтинала виноград на зарослих балконах і збирала сік лози, потому розчиняючи ним ялівцівку в пропорції один до пів
— і так зі всім)
12. дощовий пансіонат
(під час одного з виїздів у долину Прута Себастян з Анною зупиняються в маленькій віллі у закопанському стилі — поки вони кохаються, починається дощ — якщо такі дощі починаються, то тривають у Карпатах цілими літніми тижнями — чому я тебе сьогодні так багато хочу — питає Анна — коли вона щось питає Себастяна, то завжди робить це за звичкою по-дитячому
— як донька, а не жінка — Себастян теж забуває, що Анна не дитина — відповідає просто, правдиво, старанно, образно і мудро — щоб це було зрозуміло ціле життя — людині вкрай необхідні тертя і тиск людських площин — кількість цього є наперед заданою, як кількість ударів серця — а ми так довго не — Анна підставляє різні ділянки тіла — тіло — брама душі — брама відкрита — душа відживає від доторків — слідкувати за зміною сили млаки за відкритим вікном — інакше можна не вернутися з лету — вони виходять з пансіонату — виходять з лісу — несподівано закінчується дощ — йдуть полониною — Анна хоче ще — вони кохаються у перегрітій траві під розрідженим повітрям, яке погано стримує сонячне світло — Анні так добре, що міняються площини, так, що хочеться про це завтра говорити — якщо є завтра, якщо є говорити, якщо є площини — бо вона кількаразово відсутня навіть тут і тепер — Себастяна вона забирає з собою — він так далеко у ній, що вони думають, що його взагалі не видно — птахи сідають на землю і дивляться зблизька — вони дивляться без сорому на птахів і бачать відкритість великої Анни, яка ледве вміщається в оці — вони більше не можуть віддаватися сонцю, але хочуть ще глибше — збираються (тепер Анна стає голою маленькою дівчинкою з широким ротом) туди, де може бути мокро — вони біжать у лісову віллу — може треба якось рухатися, але дай полежати нерухомо, бо закочуюся за очима — за вікном паде дощ — я можу давати багато мокрості
— лежать нерухомо і туляться — Себастян уявляє, як Анна перший раз годує таку саму дівчинку — Анна мріє, як перший раз дивиться на такого самого хлопчика — добре не тобі, не мені, не нам, а світові — ти зробив мене такою)
13. історія погляду вздовж щоки повість губ
ціле есе в сірниковій коробці
(останній Анні кілька років — це найважчі дні 1938 — все, що Себастян розказує малій на ніч, або погано закінчується, або втрачає сенс, бо він викидує з оповідей недитячі місця — дітям треба читати вголос, переконаний Себастян — діти мусять розглядати книжку, тата з книжкою, літери, папір з літерами
— діти мусять хотіти дочекатися самому зрозуміти книжки — бо кажуть: бо так є написано — побачити багато давніших голосів, щоб краще вирізнити власний — наші Ляруси вже давно скінчилися — Себастян робить дивацькі книжки — розтинає поштівки й опалітурює фраґменти, маленькі шматочки паперу складає пронумерованими купками у сірникові коробки, обписує стіни, стіл, ліжко, двері — він сам пише написане — пише різними голосами — вечорами лягає біля Анни і читає вголос історію погляду вздовж щоки, повість губ, есе в сірниковій коробці, хроніку відсутності хроніста, епос колійових станцій, казки пташиних страв, філософський трактат плюща — Анна слухає різні голоси і намагається почути свій — і справді, щось зрушилося)
14. цілувати часто поцілунок через светр (впродовж дня Себастян десятки разів щільно притуляється відкритими губами до вдягненої Анни і сильно і довго видихає все повітря з легенів — через светр іде тепло, і вже десь на середині видиху шкірі у місці такого поцілунку стає гарячо — якщо це робити часто, то власним теплом можна відчутно підтримувати цілованого навіть у сильні холоди — відчуття посилюються магічним значенням віддавання зсередини себе у тіло іншого чогось, що є самим життям)
15. ця недоступна структура — як мозок, як горіх, як затис-нена долоня, як насіння
(один час Себастян відчуває, що в нього розвивається певний психоз — між Аннами він не має і не хоче мати, дійсно не хоче, ніяких інших жінок — але в якийсь з таких часів розуміє, що сенсом еротики є не об'єкт, а шлях — спілкування тілесних ландшафтів — входження, проходження, перебування, повернення
— диво кожного проходу —— шлях, який сам провадить — всеохоп-ність одноманітності — місце, в якому можна зустрітися з всесвітом
— його психоз полягає у перебільшеній через недоступність ностальгії — навіть нейтральні ситуації він оцінює як такі, що в або поза — іноді йому аж здається, що здійснює мандрівки цим шляхом у повний зріст — просуваючись, протискуючись, перебуваючи, завмираючи, провалюючись, сковзуючи, впадаючи — лише тому, що мандрівки уявні, він думає, що живе неправильно, безбожно марнуючи подароване життя)
16. бачити Середньовіччя
(1949 рік — у горах великий голод — Анна їсть сирі зерна жита, заражені ріжками — бачить Середньовіччя, в якому відбуваються теперішні речі — відрубані голови, тортури, валки втікачів, приходи чужих, понищені лиця, широкі пояси, уроки граматики, бестіарії, музики на пирах, обмаль їди, порубані ліси, засмічені ріки, мішання мов, сушені фрукти, виразкові хвороби, божевільні вистави, втрачені хроніки, рукописні апокрифи, смердючий одяг, брудне начиння, поламані руки, знищені ноги, розтягнуті сухожилля)
17. шість
{останній Анні шість років — Себастян купає її — зауважує, що чотири темніші від шкіри крапочки під ребрами і на животі є насправді недорозвиненими сосками — згадує найбільшу мрію Франциска — чи той відважився б хоч припустити — три пари грудей у його правнучки)
18. (Одну пачку карток старий Беда чомусь не забрав з-під каменя. її знайшли аж в кінці п'ятдесятих, коли демонтовували австрійські військові дороги у карпатській субальпіці. Всі до одної поштівки були фотографіями із знаменитої у тридцятих роках чорногірської серії. Совіти ще не мали жодних карпатських видів власного друку, і ці, зняті об'єктивом риб'яче око, забрали до краєзнавчого музею у Ворохті. Написи олівцем на звороті важко було зрозуміти).
відчуття дискомфорту — це сліди попереднього смаку на слизовій, які змушують до пошуку наступного
у кожному періоді — новий сленґ; як нове буття; мови минають повільніше, ніж періоди. Вони накопичуються, займають все більше території, витісняючи мову канонічну — нам вони більше означають. Скоро ми з А. доживемо до того, що зможемо розмовляти лише своїми фразами
літо білого вина; звикнути до австрійського зеленого вина
зустрічався з Полковником і Ярим
всі періоди проходять (бачу те вже на другій дитині і третій жінці)
добре знати, що ти є, завжди десь є
віра в те, що було у дитинстві
думати про те, як нога потрапляє між ноги і стає потертою
вона заснула коло печі з атласами рослин на колінах
коли пісяєш на мох, прибиваєш метеликів, які там сидять і вдають розгорнені листки
тепер я вже нікому не заздрю, бо бачив сльози добрості
їй можна було більше, ніж (чому деяким жінкам усе можна, може, тому, що можуть усе)
землекопи їдять руками
анімація на сонці, на хмарах, на місяці
деформація скручування
така повнота буття, що можна розчинитися всередині
(Якби можна було знати, що ці нерозшифровані послання означали — що вони означають (мої Анни не були, не будуть, а є, завжди є, так добре знати, що вони завжди десь тільки є). Якби ми знали більше людських доль, казав Себастян. Часто в цьому головна терапія баю).
Тепер підбірка листівок з Чорногорою зберігається у музеї Карпатського національного природного парку в Яремчому.
Май красний бай (наприклад)
1. Себастян розказував лише те, що могло бути, і тому було так, як розказував Себастян.
Всі роки перед тим, як почати говорити, Себастян по-справжньому тільки те і робив, що дивився і думав, як розповідати історії.
2. Себастян розказував, що може розказувати людям про їхнє життя так, що вони захочуть жити вічно, нічого не змінюючи. І люди дійсно хотіли жити вічно і нічого не змінювали.
Себастян розказував, що навіть на допиті не розкаже всього про свою любов, свої любові з Аннами. І дійсно — на допиті Себастян розказав не все, бо переборов себе і говорив зовсім не так, як би хотів, як не дозволяв собі оповідати ні разу в житті.
3. Потому він розказував, що нічого дивнішого ніколи не чув. Його забрали прямо з вулиці у Кьонініґсфельді.
Вони вже жили у Мокрій. Себастян йшов додому, вертався з бутини з-під Темпи. Там одного лісоруба притиснула втята ялиця. Не вбило відразу, але він перестав жити — лежав собі ні в тих, ні в сих. Лісоруб був нетутешній — прийшов десь з Березова, тому його не було куди забрати.