О, який я вдячний тобі, моя рідна, моє щастя! У цьому втіленні твоє ім'я Пуджа. Воно дуже пасує дружині волхва", — щасливо і вдячно думав я про юну, несказанно прекрасну, таку несхожу на всіх інших, таку надзвичайну дівчину, яку я обожнював, хоча бачив її та спілкувався з нею в цьому втіленні лише кілька хвилин.
Я чудово знав сотника Суреша, бо навчав його синів. Тож, коли він прийшов до мене разом з Пуджею, ми привітали один одного, як старі знайомі.
— Виявляється, я не так добре знав твою родину, Суреше, як мені здавалося. До сьогодні мені нічого не було відомо про її найкоштовніший діамант. Твоя дочка Пуджа — незрівнянна красуня. Та головне — вона на рідкість допитлива й цікава шукачка знань, — сказав я Сурешу.
— Так, учителю, наша Пуджа така. Не знаю, в кого вона такою народилася, але вона цим не схожа на своїх подруг, сестер і братів. З дитинства вона тільки й знає, що ставить запитання, які всіх спантеличують. Ну що мені відповісти моєму янголяточку на її запитання "Татусю, а яка відстань від Землі до Місяця та Сонця?"?
— Відстань від Землі до Місяця дорівнює 108 діаметрам Місяця, а відстань від Землі до Сонця дорівнює 108 діаметрам Сонця, а сам діаметр Сонця дорівнює 108 діаметрам Землі, — відповів я з задоволенням.
— О! Як чудово!!! Як я вдячна тобі, учителю Ведвіде, за цю інформацію!!! — скликнула дівчина і відразу поставила нове запитання: — А як ці відстані було виміряно?
— Ось бачиш, Ведвіде, що коїться. Навіть якщо вона отримує відповідь на якесь з безлічі своїх запитань, у неї негайно виникають нові, — засміявся сотник.
— Методологія, що дозволяє отримувати будь-які результати, які неможливо отримати звичайними способами, доступними кожному, називається баченням риши. Бачення риши має багато різних визначень, залежно від того, як розуміти природу цього явища. Але для мене найпростішим і найзрозумілішим поясненням бачення риши є таке: це здатність дивитися на те, що досліджується, очима Богині й Бога, — відповів я Пуджі з величезним задоволенням.
— Неймовірно!!! Дивовижно!!! А чи зможеш ти мене навчити баченню риши, учителю? — сказала моя Пуджа.
— Неодмінно навчу, найкоштовніша коштовносте з-поміж учнів, — відповів я з безмежним задоволенням, подумавши: "Кохана, ти, схоже, бажаєш завдавати мені неймовірну насолоду не лише своєю вродою!!!"
— Дякую, Ведвіде! — заплескала в долоні Пуджа і, кинувшися мені на шию, обвила її руками та поцілувала мене в щоку.
— Ай ти моя дівчинко! Що ж ти таке робиш?! Хіба я не розповідав тобі правила етикету?! З учителем не можна так поводитись. Та й взагалі не можна так поводитися ні з ким, крім близьких родичів, — шокований раптовим учинком дочки, сказав Суреш. — Ведвіде, даруй! Вона ніколи ще так не робила ні з ким, крім близьких. Це щось на неї найшло.
— Ой! Перепрошую! Я просто відчула, що так сильно люблю учителя Ведвіда і так вдячна йому, що не змогла стриматися, — схаменулася Пуджа. — Я більше так не буду. Я знаю, що з учителем так поводитися не можна, навіть якщо дуже його любиш. А ще я хотіла в тебе спитати, Ведвіде, чому деякі люди Богиню й Бога називають Рада та Кришень, а деякі по-іншому.
— Рада та Кришень — це Їхні первісні імена. Але справді в Них безліч імен. А зараз від запитань і відповідей перейдімо до обговорення того, як ми організуємо твоє навчання, Пуджо, — сказав я, після чого розмова ввійшла в практичне річище.
Пуджа хотіла дізнатися про все і навчитися всього, що стосується пізнання та розуміння. Її манили таємниці світобудови і двох людських природ (нижчої та вищої). Вона мріяла сягнути просвітлення і здобути чистоту, любов та мудрість. Тож я вчив її йозі, а потім допомагав їй здобувати безпосереднє бачення суті тих явищ, які її цікавили. Все життя було для неї скарбницею чарівних таємниць. І відкриття кожної таємниці приносило їй стільки радості та щастя, скільки я ніколи в житті ні в кого не бачив.
Я обожнюю свою діяльність учителя й радника, але досконалість щастя в цій діяльності я пізнав лише з Пуджею. Вона була живим доказом ефективності всіх моїх методів навчання, бо досягала результатів, яких вона прагнула, дуже швидко і в усій повноті. Справді так і має бути, коли учень так палає бажанням і настільки розумний, як моя коштовна учениця, моє щастя, моя кохана Пуджа.
За два роки занять Пуджа сягнула рівня просвітлення, на здобуття якого волхви зазвичай витрачають десятиліття. Вона стала справжнім мудрецем, при чому таким мудрецем, якого досі ніколи у світі не було: мудрецем-дівчиною сімнадцяти років.
Одного разу Пуджа прийшла до мене на заняття разом зі своїм батьком. Він мав спантеличений вигляд, на що я йому відразу вказав, спитавши, в чому причина його розгубленості.
— Ведвіде, з того дня, коли я став батьком цієї дівчинки, я регулярно маю такий вигляд. Це янголятко вміє спантеличувати, та ще й як. Цього разу воно видало мені таке, що я сам ніяк не можу це розв'язати. Вчора вона сказала мені, що хоче заміж. Я сказав, що тоді потрібно влаштувати сваямвар, на що вона відповіла мені, що, якщо буде сваямвар, вона запросить на нього лише одну людину і відразу покладе на її голову вінець обранця. Я спитав, хто ця людина, на що Пуджа відповіла: "Ведвід". Я кажу: "Донечко, люба, Ведвід — волхв. Волхви ніколи не змагаються на сваямварах. Сваямвари існують лише для кшатріїв". "Так, я про це знаю. Через це сваямвар не потрібен, татусю. Просто видай мене заміж за Ведвіда", — каже моє янголятко. Я їй: "Кшатрії видають своїх дочок лише за кшатріїв". А вона: "Це зазвичай. Але бувають виключення. Ніщо не забороняє тобі віддати мене заміж за Ведвіда". Я кажу: "Доню, ти його кохаєш?" Каже: "Так". Я: "А він тебе?" "Він мене обожнює, татусю", — відповідає Пуджа. "Він тобі про це сказав?" "Ні. Та й не потрібно казати про те, що і так видно. Я ж розвинула в собі бачення риши", — каже мені моя донечка. Вона мене геть заплутала, тож я не знаю, що мені робити. Ось прийшов до тебе за порадою, — розповів про свою проблему Суреш.
Під час цієї промови її батька Пуджа, чарівливо усміхаючися, дивилася на нас з ним поглядом мудреця, який знає все минуле, теперішнє та майбутнє і через це ні про що не хвилюється, а залишається цікавим спостерігачем того, як неминуче здійснюється доля.
— Суреше, твоя дочка має рацію. Ти можеш без вагань робити все, що вона каже. Я як її вчитель, підтверджую, що Пуджа здобула мудрість, яка дозволяє їй не тільки самостійно вирішувати свою долю, а й давати слушні поради всім, хто їх потребує, — відповів я своєму майбутньому тестю.
— От як! Ну гаразд. Тож як мені тепер діяти, щоб усе було у згоді з правилами та законами нашого народу? — спитав він.
— Останній місяць Пуджа розпитувала мене саме про всі нюанси арійських правил і законів, які стосуються того випадку, коли дівчину з кшатрійського роду видають заміж за чоловіка з роду волхвів. Я навчив її всього, що потрібно знати для влаштування такого шлюбу. Просто слухай її та роби так, як вона скаже, — відповів я Сурешу, який уже вийшов зі своєї розгубленості та починав тверезо оцінювати ситуацію.
— Ну звісно! А як же інакше?! За кого ж ще мені віддати оцю мою донечку-мудреця?! Лише за мудреця! Дійсно! Все правильно! Як я сам раніше про це не подумав, — озвучував сотник свої думки, коли Пуджа підійшла до нього, обняла його за шию, цьомнула в щоку і сказала:
— Татусю, ти найкращий тато у світі. Я тебе дуже-дуже сильно люблю. Я все тобі розповім, як правильно влаштувати мій шлюб з моїм коханим мудрецем, з моїм коханим учителем, з моїм щастям, з моїм життям.
Коли Пуджа муркотіла цю низку епітетів на мою адресу у вухо свого батька, вона дивилася на мене таким солодким поглядом, що я відразу побачив, скільки щастя чекає на мене в моєму подружньому житті з моєю неймовірною коханою, яку я так неймовірно обожнював. Я побачив маленьких мудреців, які в нас народяться та ростимуть, ставлячи нам щодня безліч запитань, на які ми даватимемо їм досконалі відповіді, як вони радітимуть постійним відкриттям таємниць життя і ділитимуться ними одне з одним. Їх в нас буде троє: два хлопчики та дівчинка.
Така специфіка життя волхвів: ми все про нього знаємо, нема непередбаченості, інтриги, ризику, гострих вражень. Все визначено, стабільно та зрозуміло. Але наше щастя від цього не стає меншим.
Написано Ведвідом і додано до Книги Роду Поліських Волхвів
РАЙ
Пекло та рай
Певну кількість днів я живу в окопі в ста метрах від бойових позицій кацапів, воюючи з ними, а потім нас міняють — і кілька днів я відпочиваю в "тилу", який повсякчасно зазнає обстрілів. Тож під час відпочинку не можна гуляти, а потрібно постійно ховатися від прильотів та дронів, нема ні зв'язку, ні інтернету, можна лише один раз на день сходити до КСП, на якому є Старлінк, щоб за п'ять хвилин завантажити новини, повідомити тобі, кохана, що я живий-здоровий, залишити на зарядку або забрати з зарядки павербанк, бо на КСП є також генератор, і все. Після такого відпочинку я знову повертаюся назад на передок до свого окопу.Добре, що цього літа я придумав собі таку чудову розвагу в вільний час, як написання оповіданнячок, які я вигадую для власного задоволення (за винятком одного-двох, де я описав реальні історії, яким я був свідком у минулому і які мені було цікаво тепер згадати). Вони виходять коротенькими, бо я не люблю серіали. Мені хочеться якнайчастіше міняти епоху, міняти атмосферу, міняти героїв, бо на цій клятій війні вже так давно все однаково. Напевно, саме через те що сюжет, в якому я тут знаходжуся, настільки безвихідно одноманітний, мені тут так легко приходить стільки різноманітних сюжетів.
Життя людини в одному тілі дуже-дуже коротке. Відповідно, дуже коротким є і її перебування в одному середовищі, в одному історичному проміжку часу, на одній ділянці всесвітнього простору. Зміна тіла відбувається регулярно, систематично і дуже часто. Проходить, а точніше сказати, пролітає якихось кілька десятків років, ну максимум сто, з народження в черговому тілі, як доводиться його залишати. Тож короткі історії — це жанр самого життя. Наше вічне життя складається саме з коротких історій, які відбуваються в найрізноманітніших обставинах, епохах та оточенні.
В наступному втіленні ми з тобою житимемо не в індустріальній цивілізації — пеклі, де нема чистого повітря, чистої води, чистої їжі, де нема краси, бо вся вона знищена разом з природою, що є її носієм, де люди втратили зв'язок з Життям і з Богом та понавигадували собі релігій та філософій, які утримують їхній розум у невігластві, а серце в лабетах егоїзму.