По той бік світу

Вона мало спала вночі, пома­гала тебе доглядати, — відповіла мати.

Петро помітив синяки під її очима, — Вона, мабуть, і зовсім не спала ці ночі, — подумав він.

— Скільки турботи я вам наробив! — пе­реповнений вдячністю, він взяв материну ру­ку і поцілував.

Не призвичаєна до синових пестощів, вона зніяковіла і заметушилась:

— Лежи, лежи тихенько, щоб не зсунулась перев'язка з голови. Ми краще підемо.

— Ні, ні, їй-богу, я вже зовсім видужав. Відчиніть віконниці, щоб було світло у хаті.

Мати нерішуче подивилась на Василя Ми­хайловича.

— Розумне бажання, — відповів той. — Буде вже в присмерку марудитись.

Він відчинив вікно, і світло залило кімнату. Соняшні промені задирливо розбіглись по у­сіх кутках і веселими цятками застрибали по стінах.

У вікні було видко блакитне небо і мережи­во білих легких хмарок.

Разом з пітьмою остаточно розвіявся жаль. Як не намагався Петро викликати трагічні по­чуття, що так недавно володіли його душею — їх не було. На місце їх прийшла втіха, що його не вбито, не покалічено, що він живий.

Він дивився у вікно і вбачав за ним великий шлях, що широкою смугою йшов через усю землю кудись далеко, далеко.

Безмірна спрага життя наповнила усю його істоту. Ніхто і ніщо не забороняє йому іти тим шляхом, куди він схоче. Нехай мета не­виразна і туман застилає далечінь, вона при­тягає і вабить.

Хіба не від нього залежить здобути усе те, що вона таємниче обіцяє?

Кінець.

_______________

Замість передмови

І. Качуровський.

Літературні твори про чужі, екзотичні краї, незалежно від жанрових особливостей, розпа­даються на дві своєрідні групи. До першої групи зараховуємо ми ті твори, що їх автори навмисно підкреслюють екзотичність, зверта­ючи увагу на все особливе, незвичайне, що характерне чи ніби характерне для тих країв. Часом автор не переступаючи порогу своєї кімнати, пише про небачену землю і незнаних людей і надолужує брак фактичних відомо­стей яскравими декораціями. Це здебільшого дає красивість, але не красу.

Другу групу складають твори, де оповіда­ється невимушено і просто, без накопичення декоративних подробиць. Речі, про які гово­рить автор, є для нього звичайними, повсяк­денними, добре знаними. І, треба сказати, що лише з цих творів може винести читач якісь позитивні знання про побут далеких йому лю­дей і специфіку незнаної йому країни.

Саме до цієї другої групи належить повість Оксани Драгоманової "По той бік світу". Це повість пpo життя українців в Аргентині — бо ж Південна Америка відносно нашої батьків­щини лежить дійсно "по той бік світу". Ціл­ком реалістична повість про справжніх, реаль­них людей. Повість потрібна, бо при нашій прозовій бідності ми майже не маємо ні рома­нів, ні повістей, ні новель, ані навіть оповідань з життя української еміграції, а з життя на­шої еміграції в Аргентині не маємо в українсь­кій літературі взагалі нічого. А це ж цілий без­межний світ.

Але не тому, що художніх творів про укра­їнську еміграцію у нас обмаль, ми охоче ви­бачаємо авторці деяку зайву описовість і пев­ну "не модерність" вислову — все це відсту­пає, переможене позитивними сторонами повісти: вдалими характеристиками, м'яким гумо­ром, легкістю і прозорістю викладу.

Повільно і спокійно розгортається дія пові­сти. І для нас, що пройшли крізь 33-й і 37-й роки і другу світову війну, для нас, що, хоч і опинилися в затишних містах "по той бік сві­ту", але лише назовні сприйняли дооколішню тишу, а в душі у нас досі перегукуються грюкіт танків і завивання сирен, — так необхідно, крім безбуряности матеріяльного світу, внес­ти в себе якийсь чинник спокою духового. Та­ким чинником може бути лише мистецтво вза­галі і література зокрема.

Повість О. Драгоманової знайомить мас, на тлі життя Аргентинців (Чічіта, Ельвіра і т. д.), з життям обох галузок — старої (Петро) і но­вої (Катря) — української еміграції.

Проте не будемо ані переповідати змісту, а­ні робити критичної аналізи твору. Вважаємо бо, що переповісти зміст якоїсь книжки потрібно лише тоді, коли читач не має змоги сам прочитати тієї книжки, а критичну аналізу варто робити лише для того читача, який вже прочитав книжку.

Натомість скажемо кілька слів про авторку.

Оксана Олександрівна Драгоманова більше відома українському читачеві як перекладач­ка західньо-европейських письменників (французьких, еспанських, англійських і т. д.). Її пе­ру належать переклади з Мопассана, Ш. де Костера, Ж. Берна і т. д. О. Драгоманова похо­дить з відомої родини Драгоманових. Батько її, лікар-психіятр Олександер Драгоманів — рідний брат Михайла Драгоманова і Ольги Косач (Олена Пчілка, матір Лесі Українки). Пані О. Драгоманова скінчила Юридичний Факуль­тет Петроградського Університету. Пізніше продовжувала студії у Віденському Університеті і в Сорбоні в Парижі. Має також стаж громадської діяльности. Працювала в юридич­ному відділі Міністерства Закорд. Справ УНР. В складі української дипломатичної місії виї­хала на мирову конференцію у Версалі. Працювала в Посольстві УНР у Відні, Берліні, Парижі. Була головою української секції Міжнародньої Жіночої Ліґи Миру й Свободи і бра­ла участь в міжнародніх конгресах Ліги у Від­ні, Гаазі і США.

Увійшла до складу міжнародньої жіночої комісії і читала — на запрошення Джен Адамс (голова Ліґи, що дістала за свою діяльність премію Нобеля) — доповіді в США і Канаді.

Від року 1928 перебуває в Буенос-Айресі (Аргентина). Повість "По той бік світу" — перший великий оригінальний твір пані Драгоманової. І хоч різні категорії сучасного нашого чи­тача мають літературні смаки неподібні і взаємозаперечливі, проте, сподіваємося, що в цій повісті кожен читач знайде щось для себе. Як знаходимо ми.

______________________

[1] У поле, на село.

[2] Відпочинок.

[3] Внутрішнє подвір'я.

[4] Національний напій в Арґентіні.

[5] Величезний парк у Б. Айресі.

[6] Більше не йде!

[7] Смажене м'ясо.

[8] Пагориста місцевість у 300 кілометрах від Буенос-Айресу.