Дід похропує. Отже, стопроцентна гарантія безпеки. Старе спить глибоким і здоровим сном. Лікар йому в цьому випадку – зайвий живий об'єкт. Хай спить на здоров'я і не прокидається до ранку. Це, між: іншим, одна з найяскравіших клінічних картин, за якою можна безпомилково визначити, що в людини (будь вона хоч богом, хоч дідьком) нервова система працює на рівні американсько-японської електроніки. Непогано для нашого часу. Майже на рівні сучасних вимог.
Коли ж всевишній дрімає, тут чекай біди. Саме там, у райському саду, й трапляється ота вселюдська трагедія. Ким тоді доводилися йому Адам і Єва, дітьми чи внуками, я точно не знаю. Про це не повідомляє жоден з найдавніших документів. Навіть шумерський. А якщо і є деякі відомості, то дуже суперечливі. Очевидно, що якраз потягло на кисле. Яблука були ще незрілі, але ті все ж спокусились. Коли ж надкусили, виявилось, що то апельсин. Адже крали вперше. Досвіду, можна сказати, ніякого. Шкірка – гірка до неймовірності. Тепер ви вже знаєте, звідки пішло оте дружнє "гірко", що його кричать у нас на весіллях, – від апельсина!
Дехто це, правда, сприймає як побажання. Мовляв, сімейне життя гіркіше, ніж солодка редька. Тут певна доля істини є, але дуже мала. "Гірко" пішло не від редьки, а саме від апельсина, який надкусили на світанку (я маю на увазі світанок людського життя на землі) Адам і Єва.
Тоді в організм людини диявол заклав і дуже підлувату рису характеру, якої ми досі не можемо вивести із арсеналу своїх настроїв – мені погано, хай буде ще гірше тобі, може, мені раптом полегшає...
Треба дивитися в корінь Адамового дерева. Там ми цю рису знайшли і тепер приписуємо з гордістю собі, хоча гордитися (будемо відверті) тут нічим.
Адам надкусив (хай, тепер мені хтось доведе, що все було інакше!) і мусив би чесно сказати:
– Єво, воно гірке. Не кусай його, бо матимеш гріх! Тут не тільки шкірка гірка, але й дуже неприємні ефірні масла. Від них можна осліпнути...
Він цього, як би належало справжньому джентльменові, не сказав і, в душі радіючи, запропонував:
– На, Єво, вкуси й ти!
І Єва, як усі довірливі дівчата в такому віці, надкусила. І це був перший випадок, коли парубок піддурив дівку.
З того часу піддурювання ввійшло в моду. Мушу зауважити, що ця мода ще й досі парубкам не остогидла. Хоча Єва тоді чесно призналася:
– Адаме, гірко. Мені в роті гірко, – і заплакала. Та було вже пізно. Треба завжди плакати завбачливо, заздалегідь, тоді, може, щось і виплачеш.
Адам удав, що пожалів Єву. Обійняв її задля годиться за плечі, хоч йому ті обійми раптом стали зовсім байдужими, і від чого в ньому несподівано та байдужість поселилась, він не знав. І гірко їй тепер чи солодко йому – однаковісінько.
Після тієї своєї заяви Єва тихо схлипувала. Вона чекала, що Адам їй щось конкретне скаже. А він мовчав, нічого не обіцяючи. Все зволікав. "А може, десь є краща?" – подумав уже тоді.
Це ще одна парубоча риса від Адама. Явно лихий усі карти поплутав і підказав йому:
– Нічого не обіцяй. А якщо обіцяєш, то виконуй. Пошукай. Може, десь є краща. Бач, он який великий сад.
Поза всяким сумнівом, біс уже тоді знав, що кращої від Єви нема. Що вона єдина. То вже значно пізніше, після відкриття Америки, Єв почали запускати у серійне виробництво. Їх і сьогодні в Нью-Йорку повно. Де тільки не зустрінете, Єва на Єві! І на парадах, і в мюзік "Рокфеллер-центрі", і в рекламі по кабельному каналу, і в техаських публічних будинках, і в клубах по всьому Бродвею і 42-й стріт, і, звичайно, на 8-й авеню, де поліція примушує їх щось накидати собі на плечі (шубу, пальто, халат, плащ), аби не простудилися.
Але я відчуваю, що вам кортить дізнатися, що ж з Адамом і Євою трапилося далі. Тим більше що на 8-му авеню мені того дня не порадили йти, і сучасних Єв у натуральному вигляді я так і не бачив. Тож слухайте про правічні часи.
Єва крадькома поглянула на Адама, потім на райський сад і глибоко усвідомила, що Адам ні кує, ні меле (тоді ні кузні, ні жорен людство ще не винайшло). І ще дужче заридала.
– Перестань. Дід прокинеться, – застеріг її Адам.
Чули, молодята бога називали дідом. Отже, вони були боговими онуками.
– Хай тепер прокидається і сам диявол, – крикнула на весь сад Єва, але я не певний, що вона тоді правильно вчинила. Бог справді прокинувся. Але ж прокинувся і нечистий. Саваоф страшенно розгнівався. Він якраз у сні дивився кольорову телевізійну передачу (у нього вже тоді була машина часу), що демонструвалася по кабельному каналу на Манхеттен. Ту передачу бог (єдиний у світі) міг бачити крізь сон на далекій відстані й безкоштовно. Всі затрати на трансляцію фірма брала на себе і використовувала це для бізнесу, мовляв, їхні телефільми навіть сам бог дивиться.
Сатана тим часом також не дрімав. Він сидів у кущах, за спиною бога, й собі тихцем потираючи руки, на дурняк дивився ті передачі. Дід, спочатку не порахувавши апельсинів, хотів було заплющити очі й додивитися оте кіно. Але передачу перервали на найцікавішому місці, рекламуючи якийсь товар.
Адам саме зняв із Єви фіговий листок і тільки прихилив її до дерева, як вона:
– Ні, я так не хочу. Спочатку пообіцяй, що одружишся зі мною.
Адам тоді ще не міг дати їй на руки гарантійного листа, щоб вона при першій же нагоді звернулася з ним до суду й примусила його одружитися на собі чи добитися хоча б права на сплату аліментів. Такого документа як виконавчого листа, тоді просто не існувало, бо відчувався дуже гострий (без перебільшення) дефіцит на папір. Гостріший, ніж тепер, хоча грамотних на планеті було значно менше.
– Ах, ви сучі діти! – дід зірвався з пенька. І нічого більше не міг вимовити. Так йому стало шкода того золотого яблука.
Твердження, що бог нібито звернувся до них, як до дітей, дещо суперечливе. Якщо Адам і Єва бога називали дідом, то бог їх, як бачимо, називав дітьми. Оця суперечність і досі збиває з пантелику багатьох вчених, котрі б'ються над питанням: "Ким все-таки доводилися Адам і Єва богові? Хто для них бог? Бог-отець? Бог-син? (Це вже взагалі ні в які рамки не вкладається. – О. Ч.). Чи бог – дух святий?"
Версія про те, що бог був їхнім сином, тепер повністю відпадає, і, на моє переконання, до цієї теми вченим взагалі не варто повертатися. Це тільки даремне гаяння часу й марнування державних коштів. Я б радив науковцям, що працюють у цій галузі, знайти корисніше заняття, аби хоча б чимось прислужитися народові, хліб якого вони так енергійно пережовують.
Одним словом, бог їх тоді обох вигнав з райського саду й сказав:
– Тепер ви йдіть знаєте куди?
– Куди? – перепитав Адам.
– Під три чорти! – Але де саме ця забігайлівка знаходиться, адреси не назвав. І одразу ж заснув. Хотілося йому дуже передачу додивитися по кабельному каналу, що демонструвалася на Манхеттен. Бог знав, що на небі такого не побачиш. Боги до цього не доросли й не додумались. Але дід ту передачу проморгав. Найцікавіше уже скінчилось, після того до ранку передавали оголошення такого змісту:
"Якщо ви теж бажаєте отак порозважитися, то дзвоніть нам по телефону: 406-54-27.
Якщо ви гарантуєте у своєму саду повну безпеку нашій найкращій леді, то ми вам її негайно доставимо літаком, вертольотом, автомашиною, поїздом.
Якщо ж ви такої гарантії дати не можете, тоді скажіть, куди за вами прислати автомашину, вертоліт, літак.
Вас зустріне найкраща дівчина в світі і проведе до тієї міс, яку ви замовили.
Якщо ж по дорозі до вашого номера вам сподобається та, що вас супроводжує, ви можете її завести в резервний будуар. Вона вміє все те, що й інші леді.
Дзвоніть нам по телефону: 406-54-27 в будь-який час доби й пори року. Єдина у світі фірма, яка працює без вихідних. Наш телефон: 406-54-27".
"Збожеволіти можна! – мовив сам до себе бог і почухав потилицю. Все в них там є: літаки, вертольоти, леді, а от ракет, щоб тих леді сюди доставляти, – немає. "Першінги", чи що, попереобладнували. І так тих ракет там хоч відбавляй. Нема щоб одну чи дві в небо спрямувати. Все на Європу та в Азію".
Бог лаявся, аж небо розколювалося навпіл.
– Я б і божу ціну за тих божественних леді дав!
Але фірма безкабельних не обслуговувала. Прямого зв'язку з райським садом вона ще не налагодила.
Бог про всяк випадок номер телефону запам'ятав з першого разу. Можна його було не повторювати чотири рази підряд і не сліпити й так уже немолоді очі всевишнього, але фірма працювала безперебійно. У неї були клієнтки, їй потрібні були клієнти, щоб не збанкрутувати.
Бог прокинувся і виявив бажання подзвонити, але телефону тоді ні бог, ні чорт ще не придумали. Телефон мали тільки американці.
Бог ще раз почухався і подумав:
– Чорт з ними, з тими американцями.
І пройшовся по саду. Жодного сліду ніде не було видно. Невже й справді всі чорти клюнули на ту передачу й дременули на Бродвей. Очевидно, так воно і є. Бог залишився на небі сам. Відтоді живе одинцем, самітником. Проклинає все на світі, у своєму райському одязі соромиться на люди показуватись. Боїться, що запідозрять його у всіляких гріхах, а він цього не переживе. А між іншим, в тому сам винен. Порадив би Адамові і Єві, куди йти, як поводитися надалі, і все було б так, як він з самого початку задумав. Нині ж молодим доводиться йти в житті наосліп, без всякого плану й перспективи. Ніхто не знає, що його чекає завтра. Бо йому, богові, бач, кабельних передач на старість літ захотілося. Тепер дивується, звідки така невдячна молодь пішла. Лають того бога, криють у сто й більше поверхів. Кожен намагається, щоб аж до неба дійшло. До самого господа, можна сказати. А тоді ще й додають:
– Коли вже тебе чорти візьмуть.
Саме з того часу й пішла така невдячна молодь. Зовсім не поважає старших. А хто – якщо розібратися – винен, хто?
Адам тим часом удав, що збайдужів до Єви, і це буквально за якусь мить після палкої любові. Як тільки вони вийшли за райські ворота, він заявив:
– Я тебе ненавиджу!
– Але за що, Адаме! Я тобі віддала все, що мала. – Вона натякала на фіговий листок. – Я хотіла, щоб тобі було якнайкраще.
– Аби хотіла, то не зчиняла б галасу на весь сад. Бач, нюні розпустила. Аж бог прокинувся.
– Адаме, куди ти?
– Я пішов шукати собі іншу. Таку, щоб мені не було соромно за неї. – І справді пішов.