Ігор й собі придбав жмут свіжих газет – якими увихалися продавці газет із свіжими новинового, здебільшого повторялося на всякі лади все те, що бачив або що було йому знане, а те що робило вражіння новости було видумкою. Старий як світ звичай ґазетчиків. Коли нема нічого нового, тоді пускаються в рух телеграми на власнім шнурку.
– Ось глянь, Степане, що пише твій "колега" – звернувся Ігор до Артименка, підсуваючи йому ще мокрі від друкарської фарби листки "Степової Зорі", у якій на три стовпці подавалися "найсвіжіші" новини із гетьманського терему, де були приміщені Марсіяни. І читав там Артименко, що вони проснувшися рано зажадали їсти, що прислуга назносила їм всякого добра та на все вони крутили носом, тільки взялися остаточно до ахтирської ковбаси (найкраща продається у д. Просюченка у власному кіоску на великому базарі по 85 шагів за хунт, перед Різдвом із скидкою) і т.д. і т.д. тому ж подібні новинки.
– Ну й не заікнетьея! – сміявся Ігор, – креше на три стовпці!
– І тобі не ікалосьби Ігоре – сказав Степан, колиб ти мав вимотати із себе що дня по три таких стовпці дрібного друку. Ще й не те вшкваривби ти. Не тільки годувавби Марсіян ахтирською ковбасою а поївби їх хочби миргородським квасом й казавби їм закусувати пирятинськими квашеними огірками!… Це в нашої братії щоденна річ! Пожди, ще не такого дочитаєшся, як що тільки наші Марсіяни заговорять. Бачиш, для київської преси ледви що почався сезон.
Минаючи розкинені по обох боках шоссе дачі все ще стрічали цілі процесії людей йдучих в сторону летунського майдану або вертаючих з нього. Що хвилини приходилося їм виминати всякого рода вози та повозки, наколесників та піхотинців, що займали шоссе у цілу ширину. Незабаром замаячів летунський майдан і вказалися обриси міжпланетного судна, що знімалося серед него.
Ще хвилина і ціла валка повозок, везучих учену комісію спинилася біля судна, застаючи все так, як перед годинами було тут залишено. Тілько сторожа ґазометчиків змінилася за цей час двічі чи тричі. Поволі вискакували із повозок члени комісії, знімаючи порохівники та скла із очей, й простуючи ноги.
Молодий старшина, командант сторожі, зголосив, що "все в порядку" й незабаром комісія приступила до свого діла. Попереду йшов проф. Карачевський з американськими інженірами та двома секретарями, які записували все те, що диктував Карачевський доповнюючи поясненнями інженірів, які будували колись "Queen of Virgini'io". Показалося, що прибуле з Марса судно було збудоване дійсно не з арґініту а з якогось іншого металю, подібного мабуть до арґініту, коли судно видержало таку далеку дорогу. При розгляданню охоронних каптурів показалося, що горішний каптур вжитий із "Queen of Virginia", бо на листовці, якою був каптур обведений достерегло око американського інженіра дрібосеньке made in U.S.A. та на пів затерте…. Nebraska ave..
– Значиться "viribus unitis! – засміявся Американець,
– Земля і Марс будували цей модерний Ноєвий ковчег!… А що цікавого, так спосіб монтування, цього судна. Гляньте, ніде ні сліду споєнь, а прецінь годі припустити, щоб ціла куля зроблена була з однопільного кусня металю. Це вже мабуть лежить в области висшої штуки споювання металів – додав інженір.
Артименко йшов з Ігорем услід за ними нотуючи свої вражіння в записнику. Оглянувши суддо із вні ціле товариство підійшло до входу у судно, що сутенів понад ґалєрійкою. Тут також запримітили американські інженіри, які будували "Queen of Virgini'io" й знали кожну дрібничку у ній, деякі ріжниці в системі сталевих плит, що герметично замикали вхід у судио. Тут не було, як на "Queen of Virgini'i'" пружин, що випростовуючись попихали плити, які також добре могли зломитися чи втратити свою розпряжність а проста система підойм, яку стрічалося по старинних будівлях, де при помочи неї замикалися таємні ходи чи розступалися стіни.
На драбинку, що лучила зовнішні входові двері із коридором по середині судна, вступив проф. Карачевський з представником льондонського королівського научного товариства й директором астрономічної обсерваторії із "Mount Wilson" та одним із інженірів й Артименком, що не покидався їх ні кроку. Решта товариства лишилася на галєрійці.
Ігор Харитоненко опершися плечами о галєрійку вдивлявся в гладку поверхню металевої кулі, що мінилася якоюсь зеленкувато-сірою краскою.
– Коли це не питома краска металю, – думалось йому
– так певно буде можна відчитати із тієї сірої зеленини про те, що находиться по дорозі між Землею і Марсом, крізь які верстви і яких газів продиралося наше судно. Та це вже робота хіміків, вони скажуть тут своє слово.
А між тим проф. Карачевський із своїм товариством схиляючи трохи свою високу стать і пройшовши кілька Щаблів дістався на коридор, що розділяв судно на дві частини. Праворуч находилися навіть розхилені двері, що вели до першої кабіни й туди звернув він свою ходу. Поступивши кілька кроків станув на порозі й торкнувся дверей. Тихо, без найменшого шелесту розсунулись вони у сторону, розкриваючи невеличку кабіну з малим округлим віконцем, пропускаючи доволі соняшного світла у середину. На середині стелі находилася мала, блакитна куля, звисаюча над округлим столом, що займав середину кабіни.
– Ага – це тут джерело того блакитного світла, яке ми бачили крізь віконце – кликнув американський інженір стоячи на порозі біля проф. Карачевського.
Праворуч ціла стіна була вкрита колісцятами, трубами й підоймами, що вели у долішну частину судна, у галю машин.
– Це капітанська каюта, а заразом кабіна керманича
– кликнув Американець підбігаючи до стіни. – Звідціль кермується цілою машинерією судна, тут саме і поводи цього міжпланетного верхівця – говорив він дальше, вказуючи на колесо, яке нагадувало керівницю в автомобільних возах. – А оця підойма веде до енергетичного мотора, що вправляє в рух цілу машинерію. – Ні, що це? – кликнув здивовано. – Цього не було на "Queen of Virgini'i'" – додав він розглядаючи цілу систему колісцят та металевих штабок, що півколесом видніли на одному місці стіни.
– Даймо покищо спокій по дрібному розгляданню
машинерії, цим займуться опісля механіки, ми маємо оглянути, так сказатиб здебільшого, судно й зложити зборові академії, який збереться під вечір, звідомлення із наших оглядин.
Говорючи це, проф. Карачевський окинувши ще раз оком кабіну, вийшов на коридор прямуючи до других дверей, що находилися по другому боці коридоря. І тут за дотиком руки розсунулися двері впускаючи учену комісію до середини. Ця друга кабіна була дещо більша від першої. Було в ній три віконця та затягнені на них занавіски не пропускали світла й тому панував у ній сутінок. Директор астрономічної обсерваторії підійшов до одного з них й відгорнув занавіску.
Золотистий жмут соняшного проміння розсипався по кабіні. Біля двох протилежних стін находилися в ній звисаючі із стелі лежанки, як це буває у корабельних кабінах. Кілька скриньок стояло на долівці біля стін та кілька подушок, що народам півдня заступають фотелі й крісла. Довгий стіл, закиданий всячиною находився по середині кабіни. І над ним також звисала блакитна куля на трьох металевих ланцюшках. Більш нічого не було в кабіні.
– Це мабуть спальня! – відозвався президент лондонського научного товариства.
– Здається так, а в "Queen of Virgini'ї" у такій же кабіні находився, щось гейби музей чи магазин подарунків для Марсіян.
І чого там не було! Навіть була там касета із милом, що "само пере" виробу містера Аткізона з Бофало. Не хотів вступитися цей містер Аткізон – сказав сміючися інженір, доки не обіцяно йому, що його мило поїде на Марса. Хотів, бачите, перший зареклямувати своє мило серед марсіянських господинь… Ну щож, зложив пятьдесять тисяч долярів на фонд будови "Queen of Virgini'ї" і його мило поїхало на Марса!…
– А може й нас дожидають якісь подарунки з Марса – сказав сміючись проф. Карачевський підступаючи до стола. Серед всяких дрібниць, як дивної форми щітки й гребені, коробочки та фляконики, находилася на середині його невеличка подовгаста касета а на її верху лежав лист. Не лист а у формі листа металева дощечка із виритими на ній знаками.
– Ось і є! – кликнув проф. Карачевський голосно й піднімаючи дощечку поніс її до світла.
– Ще й як! – говорив старий професор пробігаючи очима по дощечці. – Це по англійськи!
Очі всіх із натугою вдивилися в височенну стать професора й здавалося проникали цю металеву дощинку, яку він держав біля своїх очей.
Читайте вже раз! – не витерпівши гукнув Артименко.
– Як можна так гратися з людськими нервами!
– А ви, голубчику, заспокійтеся – повагом відозвався проф. Карачевський. Буде нам, буде й вам! Ваші читачі нічого не втратять на тому, якщо п'ять хвилин пізніше прочитають те, що їм зволите ласкаво подати на добраніч!..
І якби нічого, старий професор почав поволи витягати хустинку до носа, почав повагом протирати своє пенсне а потім чистити свій ніс, як це він звичайно робив у своїй авдиторії перед докладом.
– Ну й бісова ж математика! – забурмотів про себе Артименко.
Та проф. Карачевський взявся вже читати.
– Слухайте панове! – почав.
"Кому попаде в руки цей листок і ця касета нехай негайно передасть їх до найблищого уряду, чи якої научної установи або хоч якій образованій, тямучій людині. Касети не відчиняти. В ній нема ніяких скарбів а листи до наших друзів і наші записки. Прохаємо заопікуватись нашими червоношкірими приятелями, якщо удасться їм здоровими прибути на землю. Здоровимо наших братів на нашій далекій, дорогій Землі. Пишемо це на планеті Марс, куди прибули ми рік тому судном "Queen of Virginia" P.M.Дудлєй, Т.Р.Ґрегем і О.Геріксон.
Такий був зміст цього листа, що його читав в кабіні міжпланетного судна проф. Карачевський.
III
Добру хвилину царила мовчанка у кабіні, так були всі захоплені вражінням, яке вирізьбили у їх душах слова читаного проф. Карачевським листа.
– Слава Богу, що живуть – промовив перший інженір. – Це найкращий подарунок, якого й могли ми надіятися з Марса.
Всі підійшли до віконця й почали оглядати металевий лист, що його держав у руках проф. Карачевський.
– Що це за металь? – спитав директор обсерваторії доторкаючись рукою дощечки.