Його слова видалися генералові інфаркту натягнутими, такими, що невповні відповідають дійсності, якоюсь ніби хитрою грою на випередження, але не знати з ким, для кого і навіщо. Андрій Парубій казав, що сьогодні, за всіма даними, була запланована операція у восьми областях України. Планувалось о 12 годині провести так звані мітинги, проголошення так званих народних губернаторів, захоплення обласних адміністрацій. А вже на 21 число вони планували так звану хрестову ходу мирним походом на Київ. "І станом на сьогодні ми можемо говорити, – бадьоро рапортував Андрій Парубій, – що цей їхній план не був здійснений і був провалений. І, очевидно, та заява, яку вони сьогодні зробили про так зване перемир'я, є свідченням того, що групи в Кремлі, які розробляють технології щодо України, є достатньо розгубленими і не знають, які далі дії приймати".
Це вже було занадто! Генерал інфаркту у відчаї вимкнув телевізор. Коли Кремль хотів щось зробити в Криму, то він це зробив і ні в кого ні про що не питав. Якби хотів це зробити і у восьми областях України, про які казав Андрій Парубій, то теж би це зробив. Значить, тут щось не так. Або на місцях нема відповідних кадрів, або своїх не вистачає із Росії, або ще не час проводити відповідні акції. Найлегше собі приписати перемогу там, де ворог і не думав програвати. Так думав тоді генерал інфаркту, і не було, мабуть, на планеті Земля людини, яка могла би його переконати в іншому.
Він знову увімкнув телевізор.
Росія звітує, що 93 відсотки кримчан проголосували за входження Криму до складу Росії. Показують черги на дільницях, російські прапори, радісних кримчан.
Глава Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявляє, що 99 відсотків татар не брали участі у псевдо-референдумі.
Генерал інфаркту сумнівається в двох цифрах: 93 і 99 відсотків.
Євросоюз заявляє, що не визнаватиме результатів опитування.
Сенатор США Джон Маккейн називає Росію "бензозаправкою, яка маскується під державу".
Обама розмовляє з Путіним по телефону. Російський президент каже, що референдум у Криму законний.
Ведучий телеканалу "Росія 1" Дмитро Кісєльов заявляє, що Росія може перетворити США на радіоактивний попіл.
"Придурки!" – кричить телевізору генерал інфаркту і вимикає його.
"Придурки" для нього зараз і Маккейн, і Обама, і Путін, і Кісєльов. А все тому, що Ліля не задала йому питання, яке тепер муляє і його.
57
Аж тепер дядя Вова розуміє, що не можна придурків на кшталт цього Кісєльова з його радіоактивним попелом для США змушувати служити ні Богу, ні Путіну. Вони не лише лоба собі розіб'ють, намагаючись бути святішими за Папу Римського, а й постійно виставлятимуть Росію у сміховинному світлі. Для них головне – прокукурікати, думаючи, що цим страшать усю планету, а чи буде світанок – уже не має значення. Після подібних заяв катастрофічно збільшується відсоток людей розумних, які рано чи пізно знесуть до дідька цю Російську імперію. Люмпену все одно, хто тут при владі, – Путін чи дядя Вова. Якби вони розуміли сутність справ, то й за Російську імперію сліпо би голову не клали. Все це дядя Вова розуміє, але більше ненавидить не Путіна, народ чи Російську імперію, а цих людей розумних, які заради своїх нездійсненних ідей готові зруйнувати все навколо і, зрештою, знищити самих себе.
Здається, він би мав бути задоволеним собою. Дядя Вова у тіні, але зараз чи не головний по Криму. Це міг би належним чином оцінити особисто Путін, але навряд чи навіть зірка Героя Росії задовольнить дядю Вову. Все йде за планом, збоїв бути не може, якщо за справу взявся він. Щоправда, кругом є чимало придурків, з пузами і більшими зірками на погонах, ніж у нього. Але він має особливі права, які в нього може відібрати лише сам Путін, – так що проблем з придурками не повинно існувати.
І все ж дядя Вова не може зі всією насолодою сприймати життя таким, яким воно є, коли перед очима стоїть Ліля. Йому не вистачило якихось п'ятнадцяти хвилин, щоби задовольнити свої найсокровенніші бажання. Висмикнули її з-під самого його носа заради якихось стратегічних ідей. Він цього не розуміє, та йому й ніхто не зобов'язаний був цього пояснювати. Мабуть, грають придурки в свою гру, а прикриваються грішним тілом Лілі.
Тоді він був злий, здається, на весь світ. А тут підвернулась ота журналісточка Маша. Він мав її і в хвіст, і в гриву, і у всі дірки, які тільки в неї були, але перед очима все одно стояла Ліля. Якби в той момент хтось сказав дяді Вові, що він закохався в неї, то скрутив би паскуднику голову. В жодне кохання дядя Вова більше не вірив – після того, як в юності його зрадила одна блондиночка. Секс, секс і тільки секс – ось що було другим у його житті після військової служби.
Дядя Вова дав собі слово, що зробить з Лілею все-таки те, що мав зробити. Ось візьмуть вони Київ – і нікуди вона не дінеться.
58
Карл, здається, знайшов те, що шукав. Вірніше, тих, кого шукав.
Це була сімейна пара із України. Чоловік з дивним іменем Зенон працював на місцевій фабриці. Він набагато краще за дружину розмовляв німецькою, хоча Христина була німкенею по батьку, а він українцем. В Україні Зенон працював в одній німецькій фірмі, яка теж виготовляла меблі. Там майже досконало вивчив мову, а коли трапилася нагода виїхати до Німеччини, використав свій шанс, бо в Україні тоді керував Янукович, і підприємці не мали жодної змоги на виживання. Христина, хоча й була німкенею за національністю, але її батьки на побутовому рівні майже не спілкувалися німецькою, хіба що тато згадував рідну мову, коли напивався. В Німеччині для Христини поки що не знайшлося роботи, але, здається, Зенон найбільше цього не хотів. Українське подружжя виховувало п'ятирічну Русланку, а в лоні у Христини знаходився вже хлопчик.
Цю коротеньку історію української сім'ї Карл почув вихідного дня, коли прогулювався у місцевому парку і присів на лавочку до подружжя. Як завжди, він посварився зі своєю Ангелою через німецьку канцлерку і тепер поза будинком перебував здебільшого сам, віджартовуючись, коли запитували, де його половинка, що дружина дивиться по телевізору черговий любовний серіал. Усі знали, що Карл не переносить будь-які серіали, ще півтора-двогодинний фільм витримати може, тому ніхто не сумнівався в правдивості його слів.
Найбільше в цій розповіді Карла вразила щирість українців. Складалося враження, що вони знали його давно і готові розкрити будь-які свої таємниці. Звісно, це було не так, і він це розумів, але упіймав себе на думці, що навряд чи зміг би розповісти про себе і свою сім'ю так, як це зробили українці. А ще його підкупила Русланка, яка вмостилася йому на коліна, а потім узагалі обійняла за шию. І хоча Христина сказала, що Карл нагадує маленькій дідуся, який залишився в Україні і за яким вона скучає, все ж непрохані сльози заблистіли на його очах. Син з дружиною і внуками жили в сусідньому містечку, але Карл не пам'ятав, коли востаннє бачив їх. Та й ці зустрічі радше нагадували якісь офіційні зібрання, а не милі бесіди в сімейному колі.
Звісно, улюбленою темою Карла в розмові з українцями стала Ангела Меркель і її позиція в оцінці захоплення Криму Росією. На диво, Зенон не поділяв його радості з цього приводу й не віддавав належної пошани канцлерці. Звісно, це було зроблено ним дипломатично, що комар і носу не підточить. Українець не мовив на адресу Ангели Меркель жодного кривого слова, але ж Карл мав багатий життєвий досвід, щоби відчути інтонацію, з якою це все було сказано.
З'ясувалося, що Зенон непогано розбирається в політиці й постійно стежить за свіжими новинами, особливо тими, які стосуються його рідної України. Карл зрозумів, що Зенон не поділяє його погляду, ніби Ангела Меркель зайняла активну позицію на користь України в її стосунках з Росією загалом і в питанні Криму зокрема. Карл намагався звести все до жарту, показавши на животик Христини: мовляв, не можна бути вагітним більше або менше. Молода жінка мало що могла зрозуміти з їхньої розмови, але ввічливо усміхалась. А Зенон виявився затятим чоловіком. Він сказав, що 23 березня 2014 року відбулася телефонна розмова Ангели Меркель з Володимиром Путіним. Карл узагалі не чув про це і не читав повідомлень у пресі. Зенон активно почав розмахувати руками і кивати головою, що мало би підтвердити його версію про те, що німецька канцлерка займає не надто активну позицію у відстоюванні українських інтересів перед Росією, якщо німецька преса не повідомила про це.
Це вже взагалі виглядало смішним з боку українця. Карл заперечив, що взагалі-то Україна сама повинна відстоювати свої інтереси і дякувати тим, хто їй допомагає. На диво, Зенон дуже швидко погодився з цим і помітно збавив оберти. Коли Карл запитав, про що ж говорили Путін і Меркель, українець відповів, що про ескалацію війни. І якщо Німеччина не дає коментарів з приводу цієї розмови, то значить щось пішло не так, чи Меркель не вдалося переконати Путіна, або вона змушена була погодитися з його позицією.
Карл задумався. Він не сумнівався у правильності стратегії і тактики улюбленої канцлерки, а тому навіть не хотів сперечатися з українцем. Його тривожило інше. Він уже перейнявся симпатією до цієї сім'ї. Затятість Зенона в даному питанні могла зіграти з ним злий жарт. Існує неписаний закон: не виступати проти політики країни, в якій живеш. А українець, здається, нехтує цим.
Карл здригнувся, бо йому здалося, що українець відгадав його думки, коли сказав, що довірився лише цьому німцеві, якому симпатизує. Вони довго дивилися одне одному в очі, ніби переконуючись у взаємній щирості, а Христина ніяк не могла зрозуміти, в чому справа. Нарешті Карл потиснув Зенону руку і сказав, що так думає багато німців, але все ж українцеві слід бути обачнішим, бо, на відміну від них, він може постраждати.
59
Звісно, вона знала, де її Решат. Він уже там, звідки не повертаються. Звідти ніхто ще не повернувся. Значить, їм там дуже добре, якщо вони не хочуть повертатися.
Вона розуміє, що Решат не такий. Якщо він покинув її й трьох їхніх дітей – значить, на це мали бути дуже вагомі причини. Їй не хочеться думати, що його насильно тримають там, звідки не повертаються. Вона розуміє, що лише смерть може назавжди розлучити їх.
Думка про смерть Решата і раніше приходила їй до голови, але довго там не затримувалася.