Не то жах, не то здивування малювалося в її очах та й вона огортаючи старика рукою пригорнулась до нього заходючись у риданні.
Так плачуть із великого горя, або радости великої!…
Все те сталося так швидко, що ніхто із присутніх, що гляділи на цю сцену не здавав собі справи, що саме сталося. Перший проф. Карачевський стрепенувся й з його уст упало слово:
– Марсіяни?!
І в томуж моменті лискавкою понеслось воно по летунському майдані, здається скоріше ніж моглиб його облетіти короткі филі телевізійного апарату.
– Марсіяни!….
Так описували цю сцену ранішні "Вісти" в свойому звідомленні.
А Артименко аж ахнув з надмірного хвилювання стоючи за проф. Карачевським й чужоземними гістьми.
– Так! Це отже й ота загадка, що сповивала міжпланетне
судно, що неясним здогадом доторкалася струн його душі. Ця недовідома тайна, одвічна, як сама природа, розгортається перед його очами. Світ мрій недосягнених, біля яких віки цілі проходили, перековується в дійсність, таку тверезу, доторкаєму дійсність….
Ах!….
І захвилювали його груди а в очах засріблилися вії з неменшого може хвилювання, як в того старика, що припавши до землі ридав, доторкаючись чолом до неї.
А біля нього й дівчини заходилися вже лікарі й сестриці із поготівля Червоного Хреста, що розкрив свою станицю на летунському майдані. Наказом хвилі було подати як найскорше поміч дожиданим та разом з тим таким нежданим гостям, для яких труди далекої дороги, втома, ділання земної атмосфери й те хвилювання, якого свідками були присутні, могли мати як найгірші наслідки а то й не виключали катастрофи. Через те на приказ старшого лікаря, прислуга й сестриці обережно підняли старика та дівчину й примістили в повозці Червоного Хреста, що саме під'їхала до того місця. Вони без спротиву дали робити із собою, що запорядив лікар, без спротиву піддалися його оглядинам й конечному в таких обставинах вприсненню зміцнюючої сироватки. За хвилину везла їх вже повозка до Київа – до гетьманського терему, де були приладжені прийомні кімнати для дожиданих гостей. Вправді не тих, що їх везла повозка та і вони були гістьми, може ще більш дорогими як ті, на яких появу робилися всі оті заходи.
Все те сталося так швидко й так нечайно, що як сказано на Артименка робило воно вражіння якоїсь казкової фільми, що саме розгорнулася на отому широкому екрані, який уявляв із себе летунський майдан й розвіялась у ранній заграві. В якомусь нез'ясованому захопленні стояли всі, і панове з витального комітету, чужі гості та й видці на трибунах й німо дивилися один на одного. Видко було, що нечайна розвязка загадки міжпланетного судна так поділала на всіх, що кожен здержувався ще із власним коментарем до ледви що розіграної драми.
Перші американські інженіри перервали мовчанку підходючи до судна. Худощавий, якого впевнювання викликували перед хвилиною тільки іронічну усмішку в його товстелезного товариша, тріюмфував.
– Я-ж говорив – понісся його пискливий голос, що це як "Queen of Virginia" хоч збудоване оте судно як її посестра! Ось хочби тому, що цей металь, з якого збудоване оте судно – говорив він вказуючи пальцем на сторчаче у землі судно – не є арґінітом, а спосіб монтування поодиноких частин судна, от хочби взяти стіни, є зовсім інший, як на "Queen of Virginia" О! В мене добре око! – хвалився худощавий.
– Та ще кращий язик! – процідив крізь зуби його недовірчивий товариш.
– І язик несогірший! – відрубав власник того язика підходючи до степениці.
Артименко пішов за ними. Між тим знов озвалися мегафони по усіх закутках майдану. Сповіщували коротко, що міжпланетним судном прибули не сподівані дослідники, які тому рік вибралися в подорож до Марса, а двоє Марсіян. Ізза втоми та небезпеки, що земний воздух може пошкодити їхнім організмам треба було їх полишити лікарській опіці
– й переслати у Київ, де змоглиб відпочати й набрати сил. Коли це станеться, буде можна почати спробу порозумітися із ними. Про це й про евентуальний вислід цього порозуміння буде повідомлений широкий загал пресою та офіціяльними комунікатами. Міжпланетне судно розслідить завтра покликана до цього научна комісія, до цього-ж часу не можна наближатися до нього. З огляду на пізну пору проситься публику розійтися спокійно домів.
Стільки сказали мегафони.
І дійсно в туж хвилину підійшов до судна відділ
ґазометчиків і уставившися рядами окружив його, спиняючи публику, що почала товпитися довкола судна. Голосні розмови, суперечки, здогади, всякого рода коментарі неслися з усіх усюдів майдану.
Це все, що перед хвилиною розігралося на очах зібраної публики – здавалось таким якимсь далеким, химерним, твором уяви, що з трудом відтворювалося у розмовах, у з'ясуванню подробиць л едвищо огляданої драми Поволі, неохоче розходилася публика, звільна пустошіли трибуни – тільки біля судна остала сторожа та декілька урядовців із виділу безпеки городської сторожі, що має берегти його перед цікавістю непокликаних.
Майже з жалем покидав майдан Степан Артименко, що стрінувшися по дорозі з Ігорем живо запустився із ним у балачку на тему Марсіян, їхньої подорожі й виглядів на порозуміння з ними.
А сонце підійшло вже високо й сипало своїм розсміяним промінням, огортаючи ним летунський майдан і міжпланетне судно на ньому і київські дахи, що вилискувались в долині.
Ставав день горячий, ясний день, хоч було це що лиш під кінець травня а в садках розцвітались вишні.
II
Марсіяни!….
Це, здається немов магічне, слово рознесла вертаюча із майдану публика по всім усюдам скорше, ніж вспілиби це зробити хоч які телеграфні та телевізійні апарати.
Ще із летунського майдану понеслася в світ перша коротка вістка, надана офіціяльво в телевізійній централі, яка голосила, що "в годині 2-ій хвилин 16 на київському летунському майдані причалило міжпланетне судно привозячи замість сподіваних трьох подорожників двоє червоноскірих Марсіян, яких передано з уваги на небезпеку для їхнього здоровля лікарському доглядові. Подробиці будуть подані пізніше".
Вже перших вертаючих із летунського майдану видців стрінули на київських вулицях рознощики ранішного видання "Вістей", де в барвистому, широкому описі подавалося подробиці причалення міжпланетного судна та поява Марсіян на летунському майдані. А де далі зявлялися, щораз то нові вістки, подробиці й таки так видумані описи всяких київських Газет, а в городській телєґрафічнійі і телевізійній централі урядовці аж падали із знесилення, не могучи упоратись із розсиланням депеш на всі сторони світа подаваних чужими кореспондентами.
Переславшись не цілих дві години і взявши холодну купіль, Артименко поїхав в Академію Наук, звідкіля в передполудневих годинах мала вибратись комісія для оглянення й розслідження міжпланетного судна, що все ще сторчіло на летунському майдані. У вестібюлю стрінувся з Ігорем, який розмовляв там з американськими інженірами, що також ждали на виїзд комісії.
– Здоров Ігоре, виспався? – спитав Артимеико простягаючи до приятеля руку й здоровлячися з чужинцями. – Я бачиш, як той заяць все на сторожі. А що там наші Марсіяни?
– Мабуть відпочивають ще, та про них не журись
– ними піклуються добре. Цікаво буде побалакати з ними, якщо виспляться – відповів Ігор.
– Одно мене цікавить – звернувся Артименко до Американців, – якщо оте судно, що до нас прибуло не є "Queen of Virginia" то що з нею сталося і хто будував його на зразок тамтого? Що сталося із нашими трьома подорожніми? Чейже мусить бути якийсь звязок між "Queen of Virginia" і прибуттям Марсіян на землю.
– Це ми саме й розважуємо – відізвався один із американських інженірів. – Одно певне, що техніка Марсіян мусить стояти принайменше на рівні
нашої, якщо їм вдалось збудувати судно, в якому відважились перелетіти такий простір. Хоч я давби свою голову, що до тієї будови прикладав свою руку й містер Ґрегем! – додав Американець.
– Так значить думаєте, що наші подорожні живуть й що "Queen of Virginia" не стрінула ніяка катастрофа? – почав знов Артименко. – Так чомуж вони не вернули разом з Марсіянами? Тут загадка виринає за загадкою, а всьому тому винен мій приятель Харитоненко – сказав Артименко сміючись. – Колиб він був не знадив Марсіян сюди до Київа – то хто знає чи людство булоб собі коли нагадало про "Queen of Virginia".
– Ти мабуть лихий на те – відповів Ігор. – Певно тепер спавби собі вигідно, перевертаючись на два боки а так мусиш вганяти по Київі, Степане! Що? Але пожди, поки та Марсіянка проспиться! А в неї оченятка!…. І Ігор підморгнув до Степана значущо та цей процідив тільки:
– Не розглядав ще! – й почав дальшу балачку з Американцями.
– А знаєте, пане редактор, – почав один американський інженір, – ще одно трівожить мене за долю наших дослідників. А саме: якщо вони живуть і їх не постигла ніяка катастрофа, то повинні були подати яку вістку про себе, хочби через отих Марсіян, що прибули до нас в судні, скопійованім з їхнього. Отаку маленьку вістку – "не лякайтесь за нас, ми живемо" – й тільки.
– Вони може й подали – сказав Артименко, та там на майдані ніхто про це не тямив, так були всі оголомшені нечайною появою Марсіян. Ну, нехай, та як тут порозумітися з тими Марсіянами? Знаєте, панове, їх мову? – звернувся Артименко до Американців. Треба буде доволі великого труду, заки потрафимо розуміти їх а вони нас.
Вправді минулої зими десь там у Гватемалі на якомусь університеті один з професорів оголосив був курс викладів з марсіянської фільольогії, але його скоро замкнули в домі для божевільних докинув Артименко підсміхаючись. – Та пождімо!
Хто знає, що скриває ще у собі міжпланетне судно, яке відпочиває собі покищо на летунському майдані. Ось тут скривається розвязка! – кликнув, вказуючи на проф. Карачевського, який вказався на сходах в товаристві чужоземних членів Академії та експертів, готових до виїзду на летунський майдан.
Привитавшися, Артименко й Ігор прилучилися разом з Американцями до ученої комісії й за хвилину їхали вже київськими вулицями в сторону летунського майдану.
Дорогою оглядали город потапаючий в золоті весняного передполудневого сонця.
Київ святкував.
Вулиці були повні прохожих, що хвилини стрічалося громадки людей стоячих на розмові, між якими увихалися продавці Газет із свіжими новинами.