Зі злості замахнувся глечиком — хотів у воду пожбурнути. Та Рибка вихопив у нього глечик: "Дай мені, якщо вони тобі не потрібні!" Забрав глечик, а Птасі дав на дорогу хліба, кухлик меду і шмат сушеної оленини. І переповів Птасі слова дівки-перевізниці. Птаха аж затрусився від злості і сказав: "Сучі людолови! Ну, я їм ще відплачу!" І таки Птаха помстився варягам. Тільки то було вже потім. Попрощались вони. І Птаха щез у верболозі. Рибка вже поночі подався вгору проти течії. Ішов по мілкій воді під лівим берегом, де не так воду несе. Вночі дістався до заборол. І на світанку таки добув кілька великих рибин. Та ще павуком натягав всякої риби. Хоч важкий став човен, та Рибка знов його перетяг у Почайну. Вартових при лодіях не було. Так Рибка збудив їх у наметі і віддав їм найбільшу білизну і купку всякої дрібної риби. Так Рибка забезпечився свідками, що дійсно він ходив на нічну риболовлю. Він щосили погнав до гирла Глибочиці, а там вже дівка-перевізниця його чекає. Все їй віддав, і глек з намистинами. Вона як зазирнула у глек, то тихо заплакала. Рибка не став її утішати, а пов'язав докупи свій нічний полов і потягнув до своїх людей варити юшку. Та не встиг він попатрати окунців, як ззаду його за плечі схопили варяги. Рибка ножем, яким патрав окуня, ударом назад всадив ножа в руку варягу. По-звіриному викрутився і щосили вдарив другою ногою у пахвину. Поки перший затис рану лівицею, а другий скоцюрбився від болю в пахвині, Рибка відстрибнув від них. Мов дикий кіт, перелетів через казан з окропом. Ніхто й оком не встиг моргнути, як він напнув лука і прицілився у першого варяга. Поранений варяг перший оговтався. Хоч була рука в нього пробита ножем, вихопив меч і пішов на Рибку. А Рибка впустив лук і стрілу. Схопив голими руками казан. Розмахнувся ним, немов цеберком, та облив варяга з ніг до голови! Хоч варяг встиг рукою захистити очі та пику, пальці, шию і груди змило окропом. Всі тільки охнули, а Рибка знов нап'яв лука. Наче це не він хапався голими руками за розпечене залізо. Другий варяг таки розігнувся і потяг пораненого і обпеченого товариша. Все кричав: "Троль! Троль!" А Рибка запхав лук у палуччя, стрілу в тул. Взяв порожній казан і подався до джерела під Юрковицею. Зібралась велика юрба. Всі гомоніли про те, як Рибка голими руками вхопив розпечений казан. Дивувались страшенно. А те, що серед біла дня, серед людей варяги хотіли схопити людину, нікого не здивувало. Повернувся Рибка. Поставив казан на кабицю і заходився патрати недочищену рибу. Цього разу, перш ніж за ним прибули, встиг Рибка дочистити рибу і закласти в казан, кинути петрушки й цибулі і засипати солі. Цього разу приїхало чотирі вершники при повній уборі. Один спитав: "Ти чародій Рибка?" "Ніякий я не чародій! — одказує Рибка. — Я найкращий стрілець!" "Розбазікався! Пішли на Гору!" Рибка нахилився, щоб взяти свій козуб. Та один варяг штринув його злегка списом у спину. Рибка на те ні слова, а пішов межи вершниками. Коні тупотять собі бадьорим кроком. А Рибку вояки ще й підганяють словами та в спину штрикають. Не так щоб до крові, але щоб він відчував залізо. На горі, як на Олегове подвір'я заходили, наказав старший вершник Рибці віддати лук і стріли. Палац вони проминули, і за ним була довга і велика гридниця. На сінях під опасанням при широкім столі сиділо двоє багато вбраних мужів. Інші вояки стояли обабіч. Серед них і два варяги, що напали на Рибку. Один був перевитий льняними бинтами по руках і по лицю. Дебелий, чорновусий муж зиркнув на Рибку з-під важких повік і як гаркнув: "То це ти чародій Рибка?! Ти поранив мого найкращого стража ножем і окропом облив?!!" Рибка тоді до нього ступає крок, другий. Чорновусий відсахнувся від несподіванки. Та старший із вершників упер списа Рибці в горло. І каже: "Стій, де стояв!" Другий муж, сухенький із борідкою клинцем каже йому: "Ми тебе добре чуємо. Відповідай — чи ти справді Чародій?… Чи волхвин?" Рибка ще крок назад відступив і каже їм: "Ні! Я не волхвин, ні, не чародій. Я просто найкращий стрілець!" Одні засміялись, інші невдоволено загули. Вусатий як гахне кулаком по столу. "То як ти не чародій — чому в мого охоронця пика і руки попечені, а в тебе на руках ні пухирця?!!" Рибка одказує: "Та хіба я знаю? Може то в мене від злості руки не попеклись. Бо як я дуже лютий — болю не відчуваю…" Бородатенький зауважив: "Нехай так. Хоча незрозуміло. Ти скажи — ти соколятника Птаху знаєш?" Рибка змикитив, що брехати небезпечно — їх із Птахою багато людей бачило. "Звісно знаю. Ми з ним товаришуємо вже давно". Чорновусий як вгатить по столу і просто кричить: "Як це давно?! Відколи?!!!" "А як я біля Притисків лящів ловив. Він підійшов до мене і каже: "Я багато стрільців бачив, але такого шаленого стрільця бачу вперше". "А в що ти там біля Притисків стріляв, шалений стрілець?" — сміється бородатенький муж. "Я й кажу, — відповідає Рибка, — там здоровенні лящі плавають. Бо із дубасів збіжжя у воду просипається. Ну я їх стрілами бив. У мене найкращі стріли і на рибу". Чорновусий реве: "Ну це ми ще перевіремо!" Бородатенький лагідно питає: "Як ти із Птахою потоваришував, то що ви з ним робили?" "А Птаха скрізь водив — по місту Подолу, по горах, на Либідь, до печер. Я його рибою пригощав, а він мене птицею". "Як він добув їх в лісах?" "Та ні, Птаха ставив сільця. Чи добував яструбом". Чорновусий натерпився і сказав бородатенькому: "Друже-господине! Що ми ходимо все навколо? Давайте до діла". Бородатенький каже: "Як хочеш…" Тоді чорновусий знов як вгатить кулаком об стільницю: "Де зараз твій сучий раб Птаха?!! Кажи!!!" "Скажу, — каже Рибка. — Птаха не мій челядин. Він сам казав, що він челядин великого нашого Правителя Олега". Бородатенький єхидно всміхається і каже: "Тебе, хлопче, спитали, чи знаєш ти де зараз челядин Птаха? Відповідай докладно". "То так би ти, господине, і сказав… Отож десь днів три тому здибав я з ним, із Птахою, біля Притисків. Він мені й каже: "Пішли до заїзду на Ручаї. Там добра музика грає". Пішли ми туди. Зазираємо ми у заїзд. Раптом Птаха як схопить мене за руку і каже: "Тікаймо геть!" Я питаю: "Чого. Кого ти так злякався?" Він мені: "Бачиш у кутку під посвітом сидить із молодицею здоровило чудин? Він мене заб'є, якщо здибає". Дивлюсь, а Птаха аж білий зробився від страху. Ну, думаю, треба тікати, бо з тим чудином і я не впораюсь. Ну і ми чкурнули звідтілля. Він сказав, що йому щось треба розвідати і подався у городок на Щекавицю. А я пішов до своїх людей. А позавчора я іду по Оболоні, неподалік Ситомлі. Коли з-під старого човна кличе мене Птаха. Я його питаю — чого він заліз під човен? Він мені каже, що приятель чудина-кривич теж об'явився на Подолі. І тепер вони удвох шукають його, Птаху, щоб погубити…" Бородатенький питає далі: "А не казав тобі Птаха, як і куди він тікатиме?" "Та як не казав? — здивувався Рибка. — Говорив, що родом він із Сіверщини. Казав, що ніби в нього є далекі родичі по матері, у Чернігові". "Він казав, що подасться до Чернігова?" "Звичайно казав. Там багато попсованих човнів. Він казав, що візьме одне таке корито і попливе до устя Десни. Ну, якщо те корито не потоне…" "А тебе він підмовляв тікати разом із ним?" "Чого мені тікати? За мною ніхто не полює… А от якби оці за мною полювали, я б їх повбивав." І Рибка показав на того, кого він у пахвину вдарив. "Та хіба його подужаєш?!" — визвірився вусатий. "І подужаю і поб'ю, якщо ти дозволиш". Чорновусий каже: "Ти спочатку мусиш його руку покласти! Гей, принесіть лаву і поставте до столу!" Варяг сів на лаву, де сиділи мужі, а Рибка сів на приставну лаву. Як Рибка сів до столу, то подивився варягу в очі. Той не витримав його погляду і відвів очі. Вхопились вони руками і тиснуть одне на одного. Варяг змагався не по честі. Вхопився однією рукою за стільницю, підвівся і всім тулубом натис на Рибку. Рибка тоді добре вдихнув із одного поруху припечатав руку варяга до стільниці. Варяг опустив очі і прошамрав: "У нього урічливі очі". А Рибка йому каже: "Так ти ж вернув пику, щоб не дивитись мені в лице. Як же я тебе міг наврочити?" Всі мовчали. Рибка тоді каже: "Віддайте лук і стріли. Та я піду, бо певно вже моя юшка давно вичахала." Вусатий наказав: "Принесіть його цяцьки!" Принесли. Бородатенький взяв тул і висипав стріли на стіл. Дебелий чорновусий миттю вхопив три стріли: "А це що таке?" "Це Перунові стріли". Бородатенький лагідно запитує: "Де ти їх взяв?" "Як був малим, коло мене вдарила блискавка. Грім і блискавка оголомшили мене. Як прийшов до тями — там, де вдарила блискавка, в землі застряли Перунова стріла. Забрав її. А коли став дорослим, розколов її уздовж. З однієї великої зробив чотирі звичайні стріли". "Де четверта стріла?" — лізе йому в душу бородатенький. "Четверту випробував на лосеві. Зі ста кроків тією стрілою пробив його наскрізь". "Щось ти брешеш! Не йму тобі віри. Тут якась потаємна сила тобі пособляє". "Ніхто мені не допомагає. Давайте я вам краще покажу!" Бородатенький каже: "Нехай стріляє. Може щось і цікавого побачимо". Але раптом чорновусий мовчки показав рукою — всім відійти від столу. Нахилився до бородатенького і тихо заговорив: "Друже-господине! Треба починати погоню за Птахою! Негайно! Наздогнати раба, катувати і втопити!" — І гахнув знов кулаком по стільниці. А Рибка все чув, бо вмів наладнати вуха і почути те, чого інші не чули. Бородатенький каже: "Тобі добре відомо, що Птаха по княжих лісах і на Лівому березі шукав гнізда соколів і яструбів. Тобто він там усі проходи проходив і добре їх знає. Хто з моїх або твоїх людей знає краще за нього? Скажу — ніхто. От тепер подумай — скільки він за два дні пройшов? І де пройшов?… Дай краще розважимось із цим деревлянином. Ніяк не второплю — чи чаклун він, чи просто навіжений?" Чорновусий на згоду кивнув мовчки головою, і всі спустились із сіней на подвір'я. Поставили під стіною стайні жердину, а згори примостили цибулинку. Рибка каже: "Це нецікаво. Ти, господине, постав свій перстень, і я надягну його на стрілу з першого пострілу". Чорновусий скомандував одному своєму воякові: "Іди постав перстень!" І підморгнув йому. Той і поставив свій мідний перстень навкіс — коли б і попав у перстень, то стріла б не пройшла в отвір.