Стирчав тільки віадук, на якому мешкали колись Непрості. Позносили усі наріжні порохівниці, які де були. Поскладали на мості. Повідкривали вікна у всіх будинках, і Себастян вистрілив у порох запальною кулею.
Міст підскочив, підлетів, брили перемішалися в повітрі і покришилися, на місто впав лише пісок — весь одночасно.
(Кілька російських патронів — гострі кулі, на гільзі кирилична літера — Себастянові залишили лемки-дезертири, вимінявши на них трохи етеру).
4. Все в світі пов'язане через не більше, ніж чотири ходи. Так казав Франциск.
Всі в світі знаються через не більше, ніж чотирьох людей. Себастян знав Анну, Себастян знав Лоці. Лоці знав Анну, Лоці знав Себастяна. Лоці знав Перфецького. Художник Леонід Перфецький знав Анну. Перфецький рисував Анну в леґіоні УСС. Лоці зустрічався з Перфецьким у січні 1919 у тимчасовій столиці ЗУНР Станиславові. Перфецький показував рисунки — Лоці впізнав Анну. Він розказував Перфецькому про ту, що була на малюнку, а Перфецький — як колись у фільмах Франциска — що було перед малюнком.
5. Анна була вродженою звідункою. Уміла всюди пройти, все побачити, все запам'ятати і, що найрідкісніше, докладно описати. Часто переодягалася у різні строї і переходила лінію фронту. Так було і під Болеховом. Одного разу вона пішла за фронт, коли почався російський протинаступ. Австрійські відділи відступили, відкриваючи наших стрільців. На нас пішли три фінляндські полки з трьох боків. Почався бій на багнети і приклади. Багато наших згинуло, у полон взяли сотника Букшованого, хорунжу Степанівну, хорунжого Свідерського, четаря Кравса, десятника Фрея. Решту трималися і відбили москалів. І раптом з того боку показалася у лісі Анна. Була перебрана на старого мужчину, обдерта, підпиралася довгим патиком. Йшла просто попри них. То не була необачність. Щось вело її таке, про що ніхто не довідався. За нею побігли троє. Анна взяла костур в обидві руки. Він був затесаний і гострий, як багнет. І станула проти трьох. Орудувала, як справжнім карабіном без набоїв — ніби багнетом і прикладом. Одному проколола горло, другому розбила голову над вухом, від третього дістала штиком у груди. Солдат ніяк не міг витягнути штика з-поміж ребер, і Анна наче помагала йому, обхопивши пальцями лезо. Москаль настрашився, випустив карабін, він звісився і вперся прикладом просто в землю, Анна почала валитися вперед, але її підпирав карабін. Штик вже цілий вийшов ззаду. В одній руці Анна ще тримала свій костур. Ледве підняла його і вдарила по рушниці, яка не давала їй лягти. Приклад посунувся вперед, і Анна так і впала — наперед, зі штиком у грудях, який розвертався всередині. Підбігли ще солдати і докололи її на землі так, як вчать.
6. Перфецький віддав рисунок Лоці. Лоці приніс його Себас-тянові, попросивши — розпакуй конверт, як я уже піду.
На рисунку Анна не виглядала на мертву.
Голова лежить на якомусь горбику, лице погідне, губи не стиснеш, ноги ледь підігнуті в колінах догори, одна рука — плавно вздовж тіла, друга — закинена у лікті до голови. Не було властивих мертвим рис — ні твердості, ні в'ялості, ні запалості, ні набряклості, ні навіть гострих зафіксованих кутів. Якби зняти одежу, виглядало би як класична натура у художній академії.
7. Він не міг сприйняти цю Анну за свою. Себастян взагалі не вірив у все існування Анни, якого сам не бачив — таку вона мала здатність і за життя.
Але, дивлячись на малюнок, відчув себе так само, як на Юра 1914.
На Ринку аж до ночі грали дванадцять циганських трубачів з Суботиці. Джин лився з пожежних гідрантів. П'яний Лукач втикав у землю якісь пагони, які росли, аж бачило око. В каналах плавалося і танцювалося. Літали на всіх гойданках і трапеціях. Коли вже всі поснули надворі, Лукач повів циганів, Себастяна, Анну до себе. Цигани ледве встигали пити. Себастян не встигав обнімати Анну, і вона тулилася до музикантів. Потім замовкли труби і почалися співи. Всі співали, як перед шибеницею. Аж враз протверезіли і згадали все, що знали, і сп'яніли знов — тепер надовго. Вони з Анною хотіли покохатися десь у куті, але не вдавалося, бо вона щоразу верталася ближче до столу, як починалася нова пісня.
На світанку верталися додому і не мали що говорити. За спиною ще галасували солов'ї, а попереду будилися жайворонки. Вони думали, що пролежать до дня з відкритими очима, але заснули, лиш стулилися. Останнє, що здалося Себастянові — відзавтра почнеться інше життя.
Він прокинувся через дві години і хотів води. Побіг до хати Лукача. Цигани вже повставали і варили кашу на вогні. Були хіба що привітні. Себастян не міг зрозуміти, від чого так близько був уночі. І цілий день чекав ночі.
8. Оглянувши рисунок, Себастян почав думати про те, як штик заходить в тіло.
З того часу він безперервно відчував щось таке. Його колять. Він коле. Шабля розтинає шкіру. Гоїться рана. Іде по полі серед ще живих, але вже вбитих. Повільно вмирає від кулі в живіт.
Болото під черевиками. Переходи в колоні. Переправи в холодній воді. Гнійні рани прочищаються брудними пальцями. Обдерті вояки. Дощівка і багно в окопах. Колеса возів треба підпихати. Рубаються дерева на дорогу. Вибухи поряд. Треба лежати. Дерева тріскаються. Колони втікачів. Повішені в садах. Повзти у снігах. Вертаються білими горбами чорні постаті. Випалені поля. Запалені очі. Від спання у холоді болять м'язи. Попечені руки. Біль, неспання, холод. Постійні зусилля і напруження, без яких навіть здобування їжі стає нецікавим. Все це відчувала і Анна. Перший раз у світі — точно так само відчувають двоє.
9. У 1921 році Себастян перестав говорити про війну, хоч його уява була там завжди. Думаючи про щось, він завжди думав про щось інше, як думав.
Але дитині почав розповідати про звірів. Найбільше йому стало бракувати Франциска.
10. Того ж року помер французький інженер. Як і сподівався — від куріння.
Було вже холоднаво, тому всі вікна були закритими. Комини теж трималося позакриваними шубрами. Французький інженер докурив останню сиґарету вже у ліжку, але не загасив недопалок у попільничці, а встав, не вдягаючи кальсонів, перейшовся через кімнату і кинув сиґарету в піч. Ще попив води просто з відра. Аж тоді влігся спокійненько спати. А в печі було повно паперового непотребу — переважно старі чернетки і записи цілком вже банальних історій (дивно, але після війни таких побільшало, і їх доводилося відкидати — і це при тому, що люди стали значно менше приходити до нотаріальної контори французького інженера: одні історії були не до вимовлення, а інші хотілося переповідати один одному і цілим товариствам). Папір'я зайнялося від недопалка, вигоріло при зачиненому комині, французький інженер солодко помер від чадного газу.
Непрості
1. Сказали, що на похорон прийдуть Непрості. Чому вони не з'являлися всі ті роки, коли були по-справжньому потрібні, ніхто не знав. Видно, це не було потрібно їм. Значить, смерть французького інженера їх цікавить більше, ніж Ялівець під час війни. А може, справжня війна поза Ялівцем була їм цікавішою. Тут, зрештою, не діялося нічого такого, за чим не вслідкував би французький інженер. Якщо вони ще справді прив'язані до Ялівця, то прийдуть для того, щоб зробити дві дії: по-перше, отримати щось, що залишилося від французького інженера, по-друге, залишити когось на його місці. Франциск казав, що вони зацікавлені у деяких людях. Себастянові яскраво згадалося, як Франциск оберігав від них Анну, як говорив про переслідування Непростими їхньої родини. Страх, що хтось може забрати в нього дочку (ще й дочку його Анни), з'являвся — хоча б на кілька секунд — кожної години. Тепер він став розпростертим і відтискав Себастяна до меж. Треба кудись втікати.
Анна спала, а Себастян тер картоплю і смажив пляцки, щоби взяти у втечу щось доречне. Тер, смажив і думав щось зовсім інше.
2. непрості — земляні боги, люди, які за допомогою вроджених або набутих знань можуть приносити користь або шкодити комусь, важливо, що є цей пункт — вроджені і набуті, вони щось знають, притому це можна дізнатися, набути, в такому разі непростим можна стати, дізнавшись щось.
а вроджене. їх цікавили Аннині сни. це вроджене чи набуте, сталося від морфію — набуте, але сталося лише у Анни. морфій щось відкрив, значить, вроджене. Анна дещо мені пояснила, я дечого навчився — набуте. Анна казала, що не кожен засвоїв би її науку, мусять бути якісь риси, риси — це головні сюжети, це інтонації, інтонації роблять голос, щось властиве і незмінне — піддається хіба що імітації, щоб імітувати, потрібно знати, імітація є знанням, тому що знання є імітацією. їх цікавило, що знає Анна про щось, чого вони не дізналися, значить, їх знання не безмежні. їх потрібно їм набувати, нанизувати на риси, непрості різні, набути всіх знань комусь одному неможливо, але кожен чомусь вибирає якісь певні галузі знань, залежно від рис. вони усєкі — корові, кінцькі, коточі, песії, курічі, гусії, жабії, рибії, мишині. до усєкої живини, що из кожної живини уживає ґуст. ще є гадєр, вовкун, градівник, хмарник, верхоблюд. ще є віжлун і віжлунка. але найголовніший — баїльник, примівник. найсильніше діє примова, говорення, бай. бай — це не слово, бай — багато впорядкованих слів, бай — вже історія, на різні причини є інший бай. баї є сюжетами, баянь — оповідь, оповідання історії, сюжету, причини теж мусять бути сюжетами, а щоби знайти на них бай, треба їх оповісти, в такому разі оповідь впливає на вибір оповіді і тоді вибрана оповідь оповідається, оповідається бай, який впливає, діє на попередню оповідь-причину і допасовує то, куда вона попростує після оповіді-баю до оповіді-наслідку. виходить, що самі оповіді, оповідь є всіма діями, а всі дії — оповідями, серед непростих баїльник на першому місці, його вроджені знання-риси — як оповідати (слух, артикуляція, голос, інтонація, ритм і темп) нанизують на себе набуті — що оповідати, непрості мусять знати, що оповідати, їм потрібні чиїсь оповіді — Анни, французького інженера, Беди, посла Стефаника, генерала Тарнавського. то, що знають, вони оповідають комусь іншому, але кому. Францискові, Анні, Лоці. після того Франциск робить такі-то фільми, Анна будує такі-то будинки, які бають щось ще комусь, і ці хтось мають що перебаювати далі, мають, непрості роблять то, що хочуть, хотіння теж треба звідкись знати, знати — почути оповідь, хотіння — оповідання, бай.