491. Жодної звістки не маємо про те, коли саме Шевченко виїхав з Петербурга... — Документальних даних про це немає. Автори "Біографії" Т. Г. Шевченка (1984, с. 438) вважають, що Шевченко виїхав до Москви в день одержання квитка на проїзд — 25 травня; П. Жур, подаючи роз клад руху поїздів на Москву (о 12-й та о 14 год.), з більшою вірогідністю вказує на 26 травня; в Москві чекав на Шевченка Д. О. Хрущов (Жур П. В. Третя зустріч: Хроніка останньої мандрівки Т. Шевченка на Україну. — К., 1970. — С. 30 — 33).
...Шевченко рушив з Петербурга не пізніш 3/15 червня. — "Судяче з листа Ф. М. Лазаревського до матері, Шевченко й Хрущов прибули в Орел 1 — 2 червня, отже, виїхали з Москви не пізніше 29 — 30 травня, бо при тодішній швидкості руху поштових екіпажів на цей шлях треба було близько півтори доби" (Жур П. В. — Там же. — С. 35).
Чи в самому Лихвині, чи, може, в Лебедині поет наш спізнався з двома братами Заліськими Олексієм і Максимом (попом) та з художником Цеге фон Мантейфелем. — Ці знайомства відбулися в Лебедині: садиба Залєських була на Михайлівській вулиці; художник Отто Максимович Цеге фон Мантейфель служив у одному з розквартированих у Лебедині полків — ймовірно, у Вознесенському уланському принца Гессенського полку (Жур П. В. Третя зустріч, с. 39 — 41).
С. 492. Шевченко лишив нам пам’ятку того "варенухопитія". Перед мене лежить фотографія з малюнка, де він змалював, мабуть, вже фінал варенухопитія. — Йдеться про один з відбитків офорта Шевченка з карти-/636/ни І. І. Соколова "Приятелі" з дарчим написом О. М. Залєському (X. — № 38. — С. 26 — 27).
С. 495. Я певен, що "Сон" Шевченко написав після заслання і не вірно його зареєстровано до творів 1847. — Біограф помилився: у "Малій книжці" автограф поеми вміщено між творами 1847 р.; звідси орієнтовна дата — грудень 1847 р. (Шевченко Т. Г. ПЗТ. У 12 т. — К., 1990. — Т. 2. — С. 462).
С. 497. Я гадаю, що й оте "пиячество а богохульство", що справляв би то Шевченко, перебуваючи на Михайловій горі, — просто вигадка, викликана якимсь не відомим нам незадоволенням Максимовича на Шевченка. — Справді, причина такого "незадоволення" невідома й понині; П. Жур пояснює-міркує так: "Пісному непитущому Максимовичу розмови Шевченка в шинку з селянами здалися пияцтвом. Але його твердження відносно того, що Шевченко "кощунствував", тобто викривав офіційну релігію, перекриваються свідченням М. П. Драгоманова: "Покійний Максимович розказував нам, що Шевченко справді в якомусь шинку коло Канева говорив, що "мати Божа була покриткою". Певно, що Шевченко не раз тоді говорив те, про що він думав і писав. А писав він тоді, як ми бачимо, протицерковні речі, такі, як "Марія" (Драгоманов М. П. Шевченко, українофіли й соціалізм. — Цит. за кн.: Жур П. В. Третя зустріч, с. 69). М. О. Максимович у листі до Шевченка від 6 жовтня 1859 р. висловлює від себе й дружини нічим не захмарені дружні почуття: "От всей души желаем Вам здоровья, светлого духа и художественного, творческого вдохновения на берегах Невских. Не забывайте нас и хоть изредка отзывайтесь к нам сюда, на берега днепровские, где в окрестностях Михайловой Горы оставили Вы о себе живейшие и самые сердечные воспоминания. А на правой стороне Днепра Вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен. ... Прошу Вас прислать оттиски всех до єдиного гравюр Ваших, ибо мне хочется иметь полную коллекцию произведений Вашего резца. А стихотворения Ваши? Чем кончилась судьба их в цензуре и скоро ли мы увидим их в печати?.." (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 166 — 167).
С. 498. В Городищі перебув Шевченко один тільки день і поїхав далі в Кирилівку. — Так було, як доводить П. Жур, лише першого приїзду. За кілька днів Шевченко знову повернувся у Мліїв і пробув там довший час, спинившись у будинку управляючого Хропаля, якому подарував на спомин свій офорт "Приятелі". Цукроварня й механічний завод, що утворили окре ме містечко між Городищем та Мліївом, були на той час не лише найсучаснішим виробництвом, устаткованим імпортною технікою, — але являли зразок раціонального, гуманного впорядкування життя не лише службовців, але й робітників цих заводів. Комплекс містив житлові будинки, лікарню, школу, навіть аматорський драматичний театр, крамниці. Можна думати, що тоді Шевченко заручився обіцянкою П. Симиренка надати фінансову допомогу для видання "Кобзаря". /637/
С. 499. По дорозі заїздив в Моринці ... щось малював. — Такий малюнок не відомий.
С. 501. І дійсно, бачимо, що в Корсуні у Варфоломея Тарас пробув тільки ледві кільки день. — Відомі такі дати кількох приїздів Шевченка до Корсуня: 28 червня (того ж дня виїхав у рідні села), між 5 і 8 липня, 11 — 12 липня 1859 р. (Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 282-284).
С. 503. Не йму я віри, щоб Тарас говорив тоді підкреслені слова; він дійсне писав їх до Варфоломея, але геть пізніш... — Йдеться про лист Шевченка до В. Г. Шевченка від 2 листопада 1859 р., де поет писав про наймичку Варфоломія Харитину Довгополенко, до якої бажав посвататися, а Варфоломій його відмовляв: "Ще ось що: може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки". І 7 грудня 1859 р.: "Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю. Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті! З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку".
Землеміра мусив привезти Вольський. — 10 липня "Шевченко приїхав у контору Межиріцького маєтку, де його чекали управляючий Вольський і землемір Іван Іванович Хілінський — літній, 55 років, чоловік, який недавно оселився в цих місцях. ... Землемір взяв з собою двох ... робітників — Тимофія Григоровича Садового і його сина Романа. Приїхали на берег Дніпра біля Пекарів, на гору Мотовилівщину, де Шевченкові сподобалося десятин зо дві землі.... Хілінський з батьком і сином Садовими почали обміряти ділянку.... Не встиг ще Хілінський закінчити свою роботу, як на гору піднявся молодший брат управляючого Вольського Болеслав, а з ним родич Хілінського Козловський — франт — у фраці і білих рукавичках" (Жур П. В. Третя зустріч, с. 132, 133). Шевченко покепкував а недоречного вбрання, тоді, побачивши, що той образився, перепросив його, а за спільним сніданком зав’язалася богословська суперечка. 26 липня 1859 р. штаб-офіцер корпусу жандармів по Київській губернії Л. В. Грибовський (один з тих, хто дістав розпорядження III відділу наглядати за поетом) доносив начальникові III відділу В. А. Долгорукову: "...Между же завязавшимся разговором беседующих, Шевченко, держа в руках сорванный листок с липового дерева, который, показывая полесовщику (Т. Садовому. — Ред.), спросил его, кто создал этот листок? Полесовщик отвечал: "Бог". На этот ответ Шевченко стал бранить полесовщика, произнося страшное богохульство, утверждая, что нет Бога, а Матерь Божию называл покрыткою, признавая только верование в Иисуса Христа и то не как в Бога, а как в человека, умом своим заслужившим вечное между людьми уважение к нему. От богохульства своего Шевченко отрекается, но он /638/ действительно произносил вышесказанные слова, будучи в то время в нетрезвом виде..." (Тарас Шевченко: Документи..., с. 331).
С. 508. Мені поталанило у д. В. Т(арновського. — Ред.) перечитати то "объяснение"... — Текст Шевченкового свідчення на допиті в Києві див.: Тарас Шевченко: Документи..., с. 334, 335.
С. 510. А тим часом Козловський, роздратований за кепкування з його, щоб помститися, подав донос Табачникову, чи сам, чи через кого іншого. — Це питання досі не з’ясоване: П. Жур доводить, що "нема достатніх підстав вважати Козловського донощиком. Стверджувати це — значить пом’якшувати вину Табачникова, Добржинського і тих, "кому слід" було за завданням земського справника пильно стежити "за діями Шевченка". Поет був заарештований не внаслідок випадкового доносу шляхтича, який по-дурному образився на Шевченка, а в результаті того, що за ним невідступно стежили поліцейські шпики. Саме вони, нацьковані заздалегідь справником і становим, винюхували, випитували про поведінку поета у всіх, хто з ним спілкувався, саме вони й донесли поліції на Шевченка" (Жур П. Третя зустріч, с. 144).
Вже ж і Семеренко, і Хропаль бажали, щоб сю подію простав справив не на очах у їх... — Це припущення біографа суперечить фактам доброзичливого ставлення названих осіб до поета (добрий прийом у Млієві, пізніша допомога з видання "Кобзаря" 1860 р.).
С. 511. А щодо дня арешту, так мені здається, що без помилки можна сказати, що стався він 15 липня... — Сучасні дослдники, простеживши хід подій за відомими нині й не відомими Кониському документами й спогадами, погодились на тому, що арешт стався увечері 13 липня 1859 р., коли поет, як він і писав у своєму свідченні на довиті в Києві, залишивши Межиріч, підходив до саду маєтку Максимовича — Михайлової Гори (Жур П. В. Третя зустріч, с. 139; Т. Г. Шевченко: Біографія — К., 1984, — С. 449).
С. 512. Опит Шевченка в Мошнах справляли Табачников з Кржижицьким 17 липня... — Цей допит, точніше — допити усіх учасників сніданку в Пекарях відбулися не пізніше 15 липня, оскільки в цей день земський справник В. О. Табачников уже склав і відправив свій рапорт київському цивільному губернатору П. І. Гессе {Тарас Шевченко: Документи.... с. 325, 326).
Коли Тараса привезли з Мошен до Черкас... — Це було 18 липня, за свідченням поета М. Андрієвському у Києві.
С. 513. Нарешті 24 липня прийшов з Києва наказ: привезти туди Шевченка. — Це було розпорядження від 20 липня 1859 р. П. Д. Селецького, виконуючого обов’язки київського цивільного губернатора, черкаському земському справникові В. О. Табачникову (Тарас Шевченко: Документи..., с 327).
Того ж дня під вартою соцького повезли його на пароході в Київ. — До Києва Шевченко їхав кіньми у супроводі соцького, вирушивши 26 лип-/639/ня.