Людина без серця

Збуджені думкою близького звільнення, вони з безтям­ною люттю відбивалися від охоронців.

Перед Старом розгорнулася картина справжньої баталії. Спочатку вартові намагалися загнати в'язнів назад у приміщення тюрми криками і ударами прикладів.

Але ось пожбурена кимсь каменюка повалила на землю одного з поліцаїв. Одразу ж загриміли постріли. Стогони по­ранених і вмираючих заповнили просторе тюремне дворище.

Кулі засвистіли над головою Стара. Якийсь здоровенний чолов'яга, зірвавши з себе смугасту куртку, з божевільними очима кинувся на поліцая, що стояв неподалік від Петера. Поліцай, майже не цілячись, прошив його короткою чергою. В'язень зробив ще два-три кроки і, розмазуючи по обличчю кров, упав біля ніг Петера. Він корчився в передсмертних судорогах, намагаючись дотягнутися до Петерового черевика.

Блідий, тремтячий, Стар підскочив до начальника тюрми, — той саме безжалісно топтав разом з двома охоронцями вже бездиханне тіло у смугастому вбранні, шарпнув його за плече і розпачливо крикнув йому в обличчя:

— Випустіть мене звідси! Негайно відчиніть двері і ви­ведіть мене геть!

Через кілька хвилин Стар у супроводі двох поліцаїв прой­шов до запасного виходу. Охоронці з напруженою готовністю відчинили маленькі двері, що вели з підвального приміщення тюрми на вулицю і, виструнчившись, запопадливими очима впилися в Петера. Він, не озираючись, шаснув у відчинені двері і зник у глухому завулку.

Частина друга

Голубий Беркут

На заміській віллі Германа Тода зібралась нарада керів­них діячів корпорації "Золотий ангел".

Герман Тод, політичний бос Ганс Шаукель, поліцай-президент Екельгафт і ще кілька високопоставлених осіб сиділи в невеликій затишній вітальні. Глибокі м'які крісла, овальний стіл, вкритий темно-синьою оксамитовою скатертиною, вели­кий екран телевізора, що займав усю стіну праворуч від две­рей — оце й усе, що могло впасти у вічі при побіжному огляді кімнати Тода.

Обговорювались останні тривожні вісті: зникнення Берна і фактичний провал розрахунків на механічне серце.

— Нічого втішного, панове, — порушив мовчанку Герман Тод, злегка похитуючи головою. — Про становище розкаже Шаукель. Прошу, Гансе.

— Єдине, що я можу вам сказати, панове, — почав Шау­кель, — це викласти мої міркування щодо Петера Стара. Ви знаєте, що Стар — перший вдалий експеримент Берна. Його перша людина з "механічним серцем". Результати операції Берна виявилися такими несподіваними й разючими, що пе­ред нами постає можливість пошуків нових шляхів, навіть тепер, після втечі Берна. Мозок Петера Стара активізований до краю. Я не можу пояснити цього науково, але політичні наслідки факту для мене цілком ясні.

— Перший політичний наслідок — скандальна подія в карній тюрмі, — пробуркотів опасистий чоловік у пенсне на довгому золотому ланцюжку.

— Випадок у тюрмі? — Повернувся до нього бос.

— Так, так, пане Шаукель. — Корпоратист кивнув своєю волячою головою, від чого одвислі зморшки на підборідді в нього м'яко заколихались. — Я маю на увазі подію, яка кош­тувала життя восьми поліцейським і яка призвела до божевілля начальника в'язниці. Я вже не кажу про вбивство ста двадця­ти п'яти карних злочинців. Це викликало в країні не дуже схвальну реакцію…

Шаукель рвучко підвівся, промовив з тріумфом:

— Так, ви маєте рацію, але, як то кажуть, нема лиха без добра. Ця подія відкрила нам очі. Ми дізналися, хто такий Стар, дізналися, що він володіє страшенною нелюдською си­лою. Він може спинити загін поліції, полк, дивізію, може вик­ликати заворушення серед населення, може, зрештою, приму­сити кожного з нас стати його вірним слугою. Могутність його мозкових імпульсів жахлива. Але ми вже знаємо й деякі подробиці, котрі проливають світло на його "ахіллесову п'я­ту". Петер Стар мусить бачити свого ворога. Він може діяти на великій відстані, але він не здатен привести до покори людину, яку не бачить…

— Маловтішна новина! — озвався жовчним тоном той самий корпоратист у пенсне.

— Мені здається, — провадив далі несхитно Шаукель, — що людина без серця не така вже й страшна. Всі плітки про її непереможність не варті ламаного гроша.

З місця підхопився поліцай-президент Екельгафт. Досі він сидів мовчки, запобігливо утримуючись від розмови.

— Так, так, панове, — майже прохрипів він надтріснутим од вічного вигукування голосом. — Ми даремно турбуємось… Запевняю вас, панове, що таємна поліція швидко впорається з цим суб'єктом… Агентурні розшуки вже розпочались… Люди­на в такому стані, як Петер Стар, не може не залишити після себе слідів. Зрештою, ми таки запопадемо його в свої руки і одразу ж…

— Що ж ви одразу зробите з ним? — Герман Тод спряму­вав на Екельгафта насмішкуватий погляд.

— Ми одразу ж знищимо його, — скоромовкою випалив поліцай-президент.

Повертаючи на всі боки свою плескату голову з мавпя­чим лобом, Екельгафт обвів присутніх переможним поглядом.

— А чи не занадто поквапливе ваше рішення, пане полі­цай-президент? — прошамкав імперський міністр.

Ганс Шаукель одразу збагнув думку міністра і рішуче втрутився в розмову:

— Мені здається, що такий захід в цьому випадку не виправдає себе. Треба все добре обміркувати. — Він гово­рив неквапом, збираючись з думками. — Знищення… я ро­зумію — це метод таємної поліції. Криміналісти воліють діяти обачніше, але… — І раптом його осяяла думка. — Ми залишимо Петера Стара живим. Обов'язково залишимо його живим.

— Як! — вигукнув корпоратист з важкою волячою голо­вою. — Ви хочете, щоб він зруйнував нашу державу, щоб він викликав страхітливі заворушення серед робітників?

— Я нічого не хочу…

— Пане Шаукель, — шанобливим тоном докинув із свого кутка поліцай-президент, — ви завжди вимагали рішучих дій…

Політичний бос поклав на стіл свої товсті руки. Він уже твердо знав, як діяти, і тому впевненість пройняла кожен його рух і кожне його слово.

— Дозвольте мені, панове, викласти перед вами мої мірку­вання, — заговорив він стриманим, але досить наполегливим тоном. — Перш за все, я хочу нагадати вам, що справа Берна має не тільки військово-стратегічне значення, але й неабияке політичне. Роботи Берна тісно переплітаються з дослідження­ми червоних, які теж прагнуть розв'язати проблему довголіт­тя. Останнім часом преса на Сході високо оцінила його робо­ти над створенням штучного серця. До речі, там ще невідомо про успішний результат цих робіт. Червоні визнають, що їхні відкриття в галузі відновлення клітин дадуть найбільший ефект в разі використання робіт Берна. Загалом справа уявляється досить серйозною. Визнання червоних — це заклик до спілку­вання вчених всіх країн, це підрив наших стратегічних по­зицій. Таким чином, — бос проникливим поглядом обвів учас­ників засідання, — таким чином перший висновок: механічне серце ні в якому разі не повинне потрапити до рук червоних. Другий висновок: необхідно не тільки посилити розшуки Берна, але й використати в наших інтересах людину з механічним серцем. Петер Стар допоможе знайти свого рятівника й друга, і своїм мозковим впливом примусить хірурга діяти на нашу користь. До речі, ви, напевне, знаєте, що вони давні друзі…

— Ваші плани нереальні! — роздратовано вигукнув корпоратист з волячою шиєю. — Тільки знищення!

— Я теж за знищення! — верескливо вигукнув сухорля­вий старик з маленькою бородою-еспаньйолкою, який весь час мовчки прислухався до розмови. Це був Ерік Фіне, влас­ник контрольного пакету акцій кількох найбільших атомних заводів. — Досить ми хвилювалися. Ще чого доброго, Петер Стар примусить нас відписати на його ім'я всі наші акції.

Поважні особи, що сиділи в глибоких, затишних кріслах, стривожились, немов рій ос, до яких вкинули трутня. їхні голоси зазвучали тривожно й вимогливо.

— Тільки вбити…

— Вдатися до зброї. Район перебування Петера Стара по­винен бути знищений і спалений вщент.

І серед того різнобою голосів, хрипких, надривних, верес­кливих, немов брязкотіння бляхи, почувся раптом владний голос імперського міністра:

— Панове, наш шановний друг Ганс Шаукель має рацію. Ви забули, панове, одне: Петер Стар — не тільки загроза, але й дарунок бога. Він зробить нашу армію наймогутнішою і найжорстокішою в світі.

— Але як?

— Що ви говорите, пане імперський міністр?

— Він тільки може розладнати нашу армію.

Герман Тод випрямився і рівним тоном, немов диктуючи наказ, промовив:

— Випадок у тюрмі, панове! Петер Стар примусив охоро­ну тюрми вчинити найбезглуздіші речі. Він зіткнув між со­бою десятки людей, які, не шкодуючи життя, почали знищу­вати одне одного. А коли він дасть наказ дивізії, армії, всім нашим збройним силам, коли він на кілька місяців перетво­рить наших солдатів на слухняні автомати — це ж буде щось неймовірне, щось… я просто не знаходжу слова… це буде на­шим тріумфом!

Виступ Германа Тода приголомшив членів корпорації. Його план, який допіру здавався безглуздим, тепер давав у їхні руки могутню зброю для завоювання світу. Петер Стар — це мільйонна армія автоматів, це розгром комуністичної конфе­дерації, це — всевладдя корпоратистів…

Обличчя політичного боса Шаукеля одразу ж набуло зух­валого виразу. Він збагнув, що його думки цілком збіглися з міркуваннями імперського міністра. Обвівши всіх гордовитим поглядом, він мовив:

— Берн втік від нас, але тепер він непотрібний нам. "Лю­дина без серця" розв'яже всі наші проблеми. Треба діяти, якомога швидше діяти. Пане Екельгафт, — звернувся він до поліцай-президента, — які вжито заходи для виявлення місце­знаходження Петера Стара?

— Перш за все ми стежимо за його квартирою.

— Невже ви гадаєте, що він знову повернеться додому?

— Він обов'язково мусить з'явитися вдома, — впевнено відповів поліцай-президент. — Він тільки й думає про розшу­ки дружини, яка зникла за невідомих обставин.

— Гаразд, стежте за його домівкою. — Ганс Шаукель звер­нувся поштиво до імперського міністра: — Пане імперський міністр, яка ваша думка: візьмемо його силою чи, може, ша­нобливо запросимо до себе, як почесного гостя? Відверто ска­жемо йому, що він нам потрібен не як бранець, а як рівно­правний партнер.

— Так, так, — запопадливо погодився Екельгафт, розумі­ючи, куди віє вітер. — Мої люди зуміють переконати Петера Стара, я в цьому твердо впевнений.

Відповіддю Екельгафту були тільки холодні, неприховано глумливі погляди корпоратистів.