А, головне, що діють не одразу, а через тривалий період, бо хвороба постає завжди різна, сказати б, така, до якої генетично схильний, – тут він почав підшукувати слово, аби не сказати "пацієнт", – наш з вами піддослідний.
Тося мимоволі озирнулася.
– Ні, ні, хвоста за вами не було.
Тося добре знала "піддослідного" – свого хазяїна, він не був янголом, однак це вона списувала на те, що цілодобово вкалує то з паперами, то в поїздках.
– Про що я хотів сказати – я ж не пропоную вам вантажити мішки з цементом, – чула вона мовби крізь не свої вуха.
На підтвердження він дбайливо розгорнув пакетика – там лежали пігулки, звичайнісінькі, геть як аспірин.
Тося не повірила власним очам і підсунула пакетик ближче, пігулки заворушилися, бо пальці в дівчини помітно трусилися.
Потім вона вклякла.
Весь цей час він ходив навколо дівчини зі столиком і говорив про громадянський обов'язок, про необхідність, аби прості люди допомагали загальній державній справі, чим могли.
Коли збагнув, що Тося не виходить зі ступору, обрав інші слова:
– Ну, дивіться, чи справедливо, що ви, людина з хорошою вищою науковою освітою, а змушені працювати якоюсь кухаркою, через що змушені ще й винаймати іншу няньку для своєї дитини? Я ж не кажу про різницю в оплаті, я кажу про принцип – чи по‑людському це? І відповідаю: ні, не по‑людському, бо кожна матір мусить мати нормальну можливість самій доглядати власну дитину.
На цім слові він поклав перед Тосею кілька фотографій з її сином Ігорчиком, і жінка зачудувалася, бо цих ніколи не бачила:
ось він в дитячому садку,
ось у містечку розваг, ось на каруселі –
усі зроблено впритул, аж Тося почала міркувати:
коли?
Ось цю шапочку вона подарувала малому на день народження, а рукавички купила із зарплати, отже, це фото зроблено...
– Ви не подумайте, що хтось когось залякує, – елегантно згорнув він фотки. – Просто я хотів перевести нашу розмову у конкретнішу площину.
Знову запала павза, під час якої він склав білого пакетика з пігулками і всунув його у пенальчик, а потім підняв його урочисто, як це робить з цукеркою Дід Мороз на дитячому святі.
Вона не помітила навіть, що тремтить вся, бо руки її весь час бігали столиком, кінчиками пальців торкаючись дивовижних азійських предметів, ну, ложечки, ну, черпачки, це зрозуміло, а от для чого тут щіточка? Так, зроблена з густо розщепленого шматочка бамбука, для якого ж вона біса?
Втупившись у неї, Тося несподівано побачила на столику якісь зміни у візерунку – око риби чи то дракона чомусь побіліло.
Ну, так, до цього воно було іншого кольору. Дівчина торсала бамбукову щіточку, доки не збагнула, що те біле око – таки одна з пігулок, що чудом випала з паперового пакетика.
Що мимохіть легко притиснула щіточкою злощасне біле око й воно встрибнуло між бамбукову щетину.
Чоловік жестом штукаря взяв у неї ту причандалину, а натомість вручив пенальчик, і вона якомога швидше заховала, дрібно киваючи головою на знак згоди.
Бос нарешті розслабився, сів за столик і бамбуковою щіточкою почав збивати піну в своєму кухлику, жінка дивилася на це заворожено, вона й гадки не мала, що бувають такі сорти чаю, що піняться.
– Іще, – нарешті вперше почула свій голос. – А я можу... ну, спершу випробувати дію препарату?
– Що? – радісно здивувався він.
– Ну, на собаці?
– На собаці можете.
18
Тося перебувала в жаху, чи то жах перебував у ній: продала квартиру, сина перевезла до матері, а вже потім прийшла до свого хазяїна й повідомила про звільнення.
Той непідробно отетерів:
– Як? Та ми ж душа в душу, – нарешті зізнався він. – Яка причина? Я згоден підняти зарплату, якщо ви про це. Зізнаюся, ви чудово готуєте, де нам знайти такого кулінара?
Знав би він, яку приправу вона мусила йому всипати, то ота її мізерна зарплатня його б насмішила; власне, йшлося про ціну життя, а вона в нього виявилася захмарною.
– Ні, не в тому річ... – тягла вона, не могла ж зізнатися, що її наймали саме по його душу.
Тут невідомо, які будуть наслідки тої пігулки в того "китайця", так чи інак її би взяли за зябра секретні служби, й біда в тім, що не лише державні, а й набагато гірші.
А найстрашніше – доля її синочка, він би теж потрапив між молотом і ковадлом, власне, це й була причина жаху.
– Ну, а чому?
Їй було соромно, що не вміє брехати, й тому вона несподівано випалила:
– Я їду на АТО.
Такого подиву на чоловічому обличчі вона не бачила ніколи.
Неймовірно, але ідея про АТО розкрила їй небесну твердь, себто це насправді було вірне рішення – ну де б іще вона могла краще заховатися? Від служб, спецслужб, контрслужб?
А часу в неї лишалося небагато, бозна‑коли та біла пігулка почне діяти і який переполох зчиниться в місті?
Дружина хазяїна надарувала їй сумку речей на прощання.
Свердлила одна думочка: а де на те АТО записатися?
Дивно, ця проблема вирішилася швидше, аніж вона сподівалася, тобто все тут складалося блискавично – вона підійшла під волонтерський пункт збирання допомоги бійцям.
Там вивантажила всю даровану сумку, аж раптом тут усе й забігало – прибула вантажівка з фронту, звідти вискочили озброєні чоловіки й почали хутко носити коробки й мішки.
Тося автоматично оцінила їхню кількість і перед очима постала велетенська кількість уже приготованих харчових порцій для бійців.
Вона зловила за рукав найстаршого:
– А вам там, – показала в бік, де, на її думку, точилися бойові дії, – вам кулінар не потрібен?
Чоловік на війні забув такі складні слова, й тому Тося швидко виправилася:
– Ну, кухарка. Я хороша кухарка.
Те, що хороша, вояк зазначив ще перед цим, а от що кухарка, то жінка по цім слові видалася ще привабливішою.
19
Зруйнована школа ще дотлівала горищем, а лейтенант Мічурін просунувся під перекинутою покрівлею до входу, і як він не намагався виявити камери спостереження, так жодної й не побачив.
"Майстри маскуватися", – скривився.
За пропускником у підвалі рясно натикано екранів, і кожен оператор і вухом не повів на прибульця; хіба що один, теж явно нетутешній, примостився скраю на ящиках; між ними походжала дівчина Галя, вона ж Чупакабра, і щоб надати собі вагомості, мала причеплений збоку довгий плаский "герлах"; коли в неї питали, звідкіля таке чудо, вона, ховаючи оченята, відповідала:
– Один колекціонер подарував.
Знав би хто, коли і як, то сахнувся б тих оченят.
Замість привітатися вона кивнула Мічурінові на стільця, той підсів на краєчок.
– Значить так: будеш контратакувати усім фронтом, – почув він несподіване і аж підскочив: як це так, щоб есбеушниця розкидалася бойовими наказами?
Чи вона, блін, здуріла – атакувати переважаючі сили супротивника, блін, та там же суцільні кадировці, мать їхню, а ми вже оно скільки перепочинку не мали, недоспані, немиті – і на тобі, контратакувати!
Уся симпатія до неї вмить зникла; чого гріха таїти, він колись сердився, що таку вродливу дівку називали Чупакаброю.
"Піранья!" – мало не просичав він, а вголос вимовив:
– Пані, ви могли б знати, що для атаки треба мати втричі більше солдатів, аніж в атакованих, бо вони прикриті укріпленнями, а бігти на них по відкритому полю...
Зловив на собі втішний погляд і вмовк, бо їй приємно було спостерігати, як прихований подив його змінюється на неприховану лють.
– Ми вам дамо підмогу, – усміхнулася.
"Ви? Підмогу? Кількох стукачів під прикриттям?" – мало не бовкнув.
– І велику? – видавив.
Вона багатозначним жестом обвела апаратуру на стелажах.
– Як би це пояснити... Бачте, вороги перемовляються, змінюючи частоти, міняючи коди. Та ми прослуховуємо всі одразу, розумієте?
"Мені до сраки таке розуміти", – знову не вимовив він.
– Ну і...? – сказав.
– Ну і от: голос одного з федеральних командирів надзвичайно чомусь нагадує ваш, пане добродію.
Він знову підскочив, але побачив на екранах себе, в яких він теж підскочив, і заспокоївся.
Чупакабра підійшла до того хлопця, що німо сидів на ящиках, щось шепнула, той підвівся й подався до виходу, за мить з'явившись на екранах, де він на розбитому горищі підкидав до прихованого мангала подертий руберойд, щоб краще курілося – маскування, блін.
Мічурін насилу відірвався від картинок і намагався пригадати, чим же допекла його ця курва. Треба сказати, що після контузії з ним часто траплялися такі випадання в моменти перезбудження.
– Мічуріне, – продовжувала м'яко вона, – а чому ви перейменувалися на Мічуріна, адже ви були Мустангом?
– Із зоологічних міркувань, – куцо пожартував він.
– Та ну?
– Не "та ну", а якого дідька ви мені шиєте якогось педерального ватажка? – відповів він так, як це завжди роблять юдеї: запитанням на запитання.
– Цього ватажка звуть Карабасом, і ніхто вам його не шиє, – пом'якшила й без того м'який голосок.
Сказано: курва.
– Ну і...?
– Бачте, осцилограми показали, що ваші з ним голоси дуже подібні і за акустичними, і за фазовими модуляціями, і за гармоніями...
– ...і по стакато, й піццікато, – не втримався Мічурін.
– І за домінантою, і за складовими шумових обертонами, – не вгавала вона. – А от у цього хлопця, – кивнула вона на того, хто щойно спустився з горища й знову тулився на ящиках, – голосок на диво схожий на верховоду казачків Буяна. Доганяєте?
Мічурін доганяв швидко, щоправда, не встигав розуміти, тобто відчував, яку гру затіває Чупакабра.
– Ні, не доганяю, – відрубав. – Поясніть.
– Ми з ефіру перехопили деякі новації федерастів, – скривила вона свої гарні губи, – вони вирішили застосувати на своїх позиціях заградотряди імені Дзєржинського, й чутка ця вже поширилися серед лугандонів.
"Через твоїх підсадних", – здогадався Мічурін.
– Ну, для кацапів заградотряди – звична справа, а от для кадировців ці фокуси огидні. Кумекаєте?
"Хай би тебе чорти кумекали".
– Так от: нерідко частоти радіохвиль їхніх перетинаються, лугандонів з федерастами, федерастів з кадировцями, й тут немає нічого дивного, усі вже до цього звикли. То чому б не скористатися?
Він би охоче посперечався з красунею про військову честь і недопустимість підлих заходів, але пригадав, як часто федерасти переодягаються в наші мундири і провокують мирне населення; однак тут вона кивком підкликала хлопчину й тицьнула аркуш із текстом, де згори написано "Буян", а Мічурінові вручила папірця з позначкою "Карабас".
Чесно кажучи, його й раніше мучила ідея проповзти у ворожий тил, переодягтися на кадировця, зробити показовий наскок на лугандонів, підкинути якийсь речовий доказ, наприклад, чалму, а тоді змотатися та дивитися, як ті мстяться мусульманам за свою місцеву покривджену честь.
А чого? Була б непогана бойова провокація.