До всіх, до всіх, хто йшов за його труною, хто читав, хто читатиме...
Перед ним преклониться не стыдно,
Вспомни, сколькие пали в борьбе...
А теперь его слава прочна...
Так. Його не забудуть. Він житиме серед молоді теперішньої і прийдешньої.
Але ж лишилася вона, його дружина, його друг, жінка, яку він любив. І це вже до неї, тільки до неї лунають гірко останні рядки:
У счастливого недруги мрут,
У несчастного друг умирает...
Як же жити їй тепер? Марії?
А жити треба було...
1963 — 1983
Київ — Конча-Озерна