Під парусом на дубі

У капітан­ській каюті з'явилися оселедці і таємнича пляшка з еліксиром сатани, називана в цьому районі малого рибальства — "пульман". Ми взяли участь у закусці, і коли скінчилась Кінбурнська коса і зиб узявся просто перекидати посуду з боку на бік, де в кого з нас почалася морська хвороба.

Морська хвороба, підтримана горілкою, тягне чоловіка стати коло борту і дивитися в море. Одна за одною перекочуються хвилі зибу під одчайним поглядом хворого і в свою чергу посилюють тяжку недугу. Хворий вирішує від­дати в жертву морю все, що є в нього — в шлункові. І віддає.

Але море, сприйнявши жертву вечірню, не вгамовується і чимраз нудніше перекочує хвилі під одчайними очима хворого. Доводиться жертвувати ще й жовчю і всякими іншими сек­реціями, ексудаціями й експургаціями організ­му. Коли хворий почуває, що вже нема для чого жити на світі, бо він віддав усе, що йому було миле, він постановляє умерти і засипає на найближчому місці чардаку, де розіллято нафту і мазут.

Я не дуже сильний на морську хворобу, і на всяк випадок видобув з речей рушницю і почав стріляти норців. Таким способом можна забути про зиб і піддурити морську хворобу.

Коли я забив першого норця, серед екіпажу "пароплава" почалося заворушення. Справа не дійшла до заколоту, що мусив би скінчитися в згоді з піратськими романами, висадкою ка­пітана на пустельний острів Тендру разом з штурманом, корабельним лотом і трьома підмо­клими сухарями. Але звучали сміливі голоси, обстоюючи пропозицію спинити пароплав і піді­брати забитого норця, щоб зварити кашу. До­велося мені встряти в суперечку і доказувати, що норцеве м'ясо не дуже смачне — нам хо­тілося добитися до Одеси сьогодні ж уночі, а не крейсерувати в затоці два дні, полюючи норців.

II

Помалу ми почали звикати до зибу. Можна було ходити чардаком, схопившись за голову обома руками, щоб не ударитися об рубку скронею. Можна було балакати з капітаном, утопляючи очі в ґудзики, на його бортові, щоб не втопити душу в зибкій безодні за бортом.

Уже сів вечір, і перед нами замигтіли вогні Одеського порту. Зиб чимраз більшав у міру того, як ми звикали до нього — адже ж хвилю гнало від Кута, з півночі, і чим далі ми випли­вали в море, тим вищі виростали вали.

Вогні вогкішали, яснішали і мерехтіли чимраз ближче — спасенні вогні Одеси, де можна було солодкого випити чаю і виспатись солодко че­рез усю ніч, аж глибоко в завтрашній день. Коли настала ніч, коли на вантах загорілися червоний і зелений ліхтарі, коли вогні були вже зовсім недалеко, коли вже геть уривався терпець переносити зиб, завмер двигіт дизеля, пароплав ліниво просунувся ще на скілька де­сятків ярдів і став.

Тільки той, що спинився серед моря в зиб, знає, як може його гойдати. Тайфун — це іграшка проти мертвого зибу, коли пароплав не йде, а гойдається як цурка на хвилі. Не вистачило нафти. Капітан не був певний, що ми сьогодні діб'ємось до Одеси. Можливо, що завтра, коли спаде зиб, можна буде відрядити до порту шлюпку, і коли пощастить одразу за два-три дні добути досить нафти, то не виключено можливість, що ми після того невдовзі допли­вемо до Одеси.

Я дуже пожалкував, що не вірю в бога. Тут саме до речі було б молитись, щоб сталося чудо, щоб не чекати до завтра, щоб не чекати два-три дні, поки "буде не виключено можли­вість", щоб ми допливемо до Одеси, молитись, щоб на "пароплаві" був чай з цукром, а голов­не — щоб хоч трохи менше гойдало.

Та виявилося, що чудо може статись, коли того схотять люди. Механік поліз у трюм осо­бисто, і позливавши недопитки з нафтових бідо­нів, утворив рятувальний фонд. Цей фонд пуще­но в резервуар, і пароплав уночі доплив до Одеси.

ІІІ

Одеса-порт. Це ще не Одеса-місто. Треба лізти вгору. По дорозі ми з Сашком надибали якийсь нічний рундучок і купили по кіло цукерок так, що коли ми знайшли нарешті вільну кімнату в готелі, то обидва вже були хворі на шлунок. Так морська хвороба замінилася на сухопутну недугу.

Уранці ми побачили Одесу. Вона архітектурно була як дешевий кондиторський торт, над усяку міру оздоблений горохом з капустою. Така стара купецька, буржуазно-жантильомна Одеса, яку старі ж одесити вважають за найкраще місто на всій земній кулі після Парижу. Але над цією парикмахерською розкішшю, над цими одеколонними фронтонами, над цими бріоліновими мезонінами, над цими шоколядними бу­динками уже домінують суворі, величні і прості будови радянського сторіччя.

IV

Я перекинув у голові свої враження від по­дорожі в райони малого рибальства навколо Лиману. Плян не довиконано, керівництво не­достатнє, добитися до районів трудно і цим користуються опортуністичні прошарки в Рибтрестові. Але парості рибальського ентузіазму видно навіть у такій людській отаві, як деякі діди, не кажучи вже про газетярську молодь, що дні і ночі працює, вирівнюючи лінію лову.

У кіоскові на вулиці Лясаля я купив газету "Известия Центрального Исполнительного Комитета Союза ССР и Всероссийского Централь­ного Исполнительного Комитета Советов" і вирізав з неї таку замітку:

За I пятидневку 625,4 тыс. центн.

За II пятидневку 556,3 тыс. центн.

13 мая.

Из пятидневки в пятидневку рыболов­ные районы значительно не довыполняют план путины. Недостатки не исправляются на ходу, а консервируются. Правление Союзрыбы, например, 24 апреля дало Мурман­ску задание на май в 455 тыс. центн., а че­рез шесть дней увеличило эту цифру до 600 тыс. центн. Вряд ли такое "планирование" свидетельствует о достаточно твёрдом и продуманном руководстве Союзрыбы. Местные тресты по части недостатков идут иногда впереди Союзрыбы. Из Мурманска сообщают, что трест работает плохо, аппарат его неимоверно разбух: на 4.000 рабочих приходится 800 служащих, из последних до 25 процентов из бывших белых офицеров, лишенцев, людей, тормозящих выполнение плана путины.

Мурманский рыбаксоюз в разгар путины оказывается близким к развалу и, разваливаясь сам, тянет вместе с собой и райрыбакколхозсоюзы и срывает путину в рыбацких колхозах. А "мобилизовавшаяся" (на бумаге) мурманская парторганизация проходит мимо этого явно правоопортунистического руководства в местной системе рыбаксоюза.

Администрация Рубасской группы про­мыслов (Дагестан) вывесила объявление "Краденная рыба не отбирается, похитители штрафуются согласно таксы". Таким образом, администрация промыслов поощряет растаскивание рыбы и покровительствует спекуляции.

Наконец, низовка до сих пор в ряде случаев не обеспечена руководящим и организующим партийным влиянием. В Дербентском районе был и такой случай, когда по­сланные на лов коммунисты проспали (!) утренний выход ловцов в море, а дербентский горком, видимо, прошёл мимо этого возмутительного факта, дезорганизующего, а не помогающего путине.

Образцы героической, самоотверженной работы ловцов, их изобретательности и инициативы, образцы большевистской организации дела победивших промыслов (а всего этого немало) остаются изолированными: ни Союзрыба, ни местные организации по ним практически не равняют всю массу ловцов, все промыслы, всю путину.

Партийные организации рыболовных ра­йонов, по-видимому, рассчитывают, сослав­шись на свои хорошие резолюции, свалить ответственность за недолов на "чужого дяденьку" — на Союзрыбу, па колхозную систему, на тресты.

Следует ещё раз предупредить эти организации, что оценка их работы дается итогами путинных пятидневок. Может быть, товарищи астраханцы, дальневосточники, мурманцы, дагестанцы наконец поймут это.

А если по-большевистски поймут и начнут действовать, как надлежит большевикам, то в оставшиеся майские пятидневки вывезут путину и план выполнят, ибо для этого имеются все возможности.

Улов рыбы за вторую пятидневку мая

Історія на цім не закінчується. Відомо, що наступні п'ятиденки травня 31 року сильно підігнали виконання пляну, так що недовиконане була змога доповнити осінньою путиною.

Що ж до того, що ми з Сашком робили після мандрів по глухих кутах рибальських районів, то це до теми не стосується. В усякім разі ми одночасно управились подати уривки з нарисів у пресі і взяли посильну участь у сигналізації прориву.

Те, що я написав і що ви читаєте, це вже історія. А коли цю книжку поспіє видати ви­давництво, це буде давня історія. Історія того, "як зразки героїчної самовідданої роботи ловців, їхня винахідливість та ініціятива, зразки біль­шовицької організації справи на переможних промислах (а всього цього немало) ("Известия") перемогли інертність, опортунізм і вихватки клясового ворога і виросли в єдину більшовицьку організацію риболовної справи.

________________________

Примітка упорядника інтернетної публікації

Текст представлений тут за виданням "Майк Йогансен. Під парусом на дубі", 1933, Харків-Київ, "Література і мистецтво" (крім приміток у виносках, доданих за виданням, вказаним у першій виносці). Правопис того видання дещо відрізняється від сучасного; тож тут деякі відмінності виправлені у відповідності до сучасних норм; але деякі залишені невиправленими для збереження, так би мовити, тогочасного літературного колориту.

[1] Путина — сезон промислового лову риби, лов риби в цей час. (Тут і далі у виносках примітки з видання "Майк Йогансен. Подорожі філософа під кепом", Київ, "Темпора", 2016.)

[2] Мажа — чумацький віз.

[3] Чакан — рогіз.

[4] Нині село Кізомис у Білозерському районі Херсонської області.

[5] Дуб, дубівка — човен, видовбаний з суцільного дерева, переважно з дуба.

[6] Рвач — річка, Конка — лівий рукав Дніпра в Херсонськой області.