Останні слова тієї автобіографії, надрукованої в книжці за лютий р. 1860, наче той голосний дзвін ударили на ґвалт про долю крепаків Шевченків. "Моє минуле тим більш жахливе, — писав в автобіографії поет, — що мої рідні брати і сестри і досі ще крепаки!.. Так! вони і досі крепаки..."
Але яких же заходів ужити далі, коли оці трагічні слова згвалтовали ворогів крепацтва? Годі було сподіватися, щоб вони дійшли самі собою до ушей дуки поляка Фльорковського, володаря Кирилівки і Шевченків. Річ певна, що Фльорковський журналів російських, та ще й таких, як "Народное чтение", не читав.
Примірковали вплинути на Фльорковського через комітет "Общества (товариства) для пособія (запомоги) литераторам и ученым". Тургенєв, тоді вже особисто знайомий з Шевченком, був членом в Комітеті і взявся внести туди подання про визволення Шевченків з крепаптва.
Комітет на засіданні 21 березіля прирадив вдатися.до Фльорковського і прохати, щоб він випустив з крепацтва Шевченкових родичів ради пошанування літературних заслуг Тараса і взагалі літератури 1179.
1179 Киев[ская] стар[ина]. — 1890. — Кн. II. — С. 335.
"Високоповажний і люблений товариш наш Тарас Григорович Шевченко, відомий на цілу Росію поет, — писав Комітет до Фльорковського, — між крепаками вашими має в селі Кирилівці двох рідних братів Микиту і Єсипа і сестру Ірину. Він дуже бажає, щоб вони стали вольними і тужить в розпуці за ними. Не відмовте, шан[овний] добродію! вволити палке бажання Тараса Григоровича і випустіть на волю /552/ його братів і сестру. Хоча він і відає, що небавом крепацтво буде скасоване, але він так тужить за братом і сестрою, що ладен викупити їх, коли ви забажаєте викупу, аби тільки швидше вони були укупі з ним". Комітет прохав назначити і ціну викупу, коли вже не можна без його.
Ще перед тим Тарас писав до Варфоломея, щоб швидше написав до його, "як зовуть жаботинського і кирилівського пана і що воно таке? І як зовуть синів брата Микити і брата Йосипа і сестри Ярини?" Варфоломеєва відповідь чомусь загаялася, і Тарас через день після згаданої вгорі приради Комітету знов нагадує Варфоломеєві і додає: "Робота моя коло їх волі (братів і сестер) аж шкварчить, а ти мовчиш 1180. Як будуть питати брата Йосипа, на чийому грунті він живе? — нехай каже: на своїм. За грунти положено якусь плату, то сестрі Катерині доведеться потім платити, а Йосипові тепер без плати віддадуть". За кілька день після сього Тарас листом 28 березіля просить Варфоломея поїхати в Кирилівку і сказати братам і сестрі Ірині, "щоб вони не квапилися на волю без грунтів та без поля, нехай лучче підождуть" 1181.
Така порада була саме на часі і якраз добре остерегла Шевченків. Фльорковський, одержавши лист від Комітету, приміркував собі разом догодити Богу і мамоні: він тямив, що визволення крепаків річ неминуча, певно, що до його дійшли і звістки, що цар стоїть за те, щоб, визволяючи крепаків, наділити їх землею. Фльорковський, перш ніж відповідати Комітету, казав Шевченковим братам хоч зараз виходити на волю, але без землі, і зараз же перенестися куди-небудь з Кирилівки. Мабуть, звістка про се дійшла до Тараса, бо в листі 22 квітня він просить Варфоломея сказати Микиті, аби спитав у Фльорковського, що він положить за грунти і за десятину поля? Фльорковський відповів, що, випускаючи Шевченків на волю, він ні за які гроші не дасть їм землі, а Шевченки, маючи вже попереду братову пораду, не квапилися на волю без землі.
Фльорковський не хапався відповідати Комітету і ледві 19 мая висловив свою відповідь 1182, що він ладен хоч зараз випустити Шевченків на волю, а 16 червня подав другу відповідь, що Шевченки не хочуть іти на волю без землі.
1180 Ibidem. — С. 930.
1181 Ibidem. — С. 966.
1182 Киев[ская] стар[ина]. — 1890. — Кн. II. — С. 335.
Тим часом Комітет, не маючи довгий час відповіді Фльор-/553/ковського і довідавшись, що з Петербурга їде на Україну, саме в ту країну, де жив Фльорковський, молодий українець Микола Новицький 1183, прохав його побачитися з Фльорковським і спитати у його: чи гадає він вволити волю Комітету і випустити Шевченків на волю? Коли бажає, так чи за гроші, чи без плати, чи з землею і т. д.? 1184.
Припоруку д. Новицькому Комітет висловив 16 мая в листі голови товариства — Юрія Ковалевського.
Д. Новицький гадав небавом рушити з столиці, але з причини, яка від його не залежала, виїхав тільки на початку червня. Перед виїздом він доволі часто бачився з Тарасом. Про що б тоді не заходила бесіда у них, Тарас насамкінець зводив її на своїх братів і сестер і, стискаючи Новицькому руки, говорив: "Голубчику! попильнуй, поклопочи за отих безталанних" 1185.
В переддень свого виїзду з столиці д. Новицький зайшов до Шевченка попрощатися. Увесь час, доки Новицький сидів у Тараса, поет був якийсь збентежений та такий експансивний і говіркий, яким доти Новицькому ніколи не доводилося його бачити, показував йому свої малюнки, водив його по залах академії, спиняючись перед видатнішими карти нами. Найдовше стояли вони перед Творами Іванова — "Явленіє Христа народу", та Брюллова "Осада (облога) Пскова". Художник хвалив подробиці картини Іванова, але суцільність її не вдовольняла його. Більш хвалив "Осаду Пскова", згадував творця її свого учителя-друга і, вказуючи на сцену, де москалі і поляки, знявши вгору коругви та святі хрести, йдуть одні проти одних на смертельний бій, Тарас мовив: "Глянь! во ім’я і на славу Христа люде йдуть вбивати один одного! Острах і жах бере, коли згадаєш, скільки людської крові та сліз пролито іменем Христа!.. Боже ти мій, Боже!" Сидячи потім у своїй тісній кватері-келії, Тарас читав свойому гостеві свої твори, інші з них були написані на стіні. "Се так собі, — говорив він, — сижу, малюю, а прийде що в голову, я його й напишу на стіні".
Прощаючись (то було останнє прощання!), Шевченко ще раз прохав поклопотати за братів і сестер, найпаче за Ярину: "Ох! Ярино, Ярино!" — промовив він, упав на вбогу канапку і заридав істерично, наче та дитина.
1183 Нині генерал і командир корпусу.
1184 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 337.
1185 Ibidem. — 1889. — Кн. III. — С. 731. /554/
Новицький, приїхавши на Україну, перш за все, як і радив йому Тарас, побачився з його братами і з Варфоломеєм, а тоді вже й з Фльорковським.
Фльорковський згодився, випускаючи Шевченків на волю, дати їм за гроші і грунти, але ні за що не хотів наділити їм поля, говорячи, що сього не можна йому зробити, аби не спокушати інших селян. "О! та й бестія ж оцей Фльорковський, — писав Новицький до Шевченка, — ще й яка бестія! Наймодніша! Не скажу, що він заправить за грунти, каже: про се треба поміркувати" 1186.
Небавом після того Фльорковський впевнив Шевченкових братів прийняти волю без грунтів і без землі і 10 липня склав з ними умову, беручи на себе виплату 900 карб. довгу в банк, що позичав задля себе 1187. Про такий визвіл він повідомив Комітет і Тараса. Тарас з ввічливості подякував йому, але дійсно на таку волю обурився і написав до Варфоломея: "Микиті скажи, як побачиш його, що він дурний, ні з ким не порадившись, зробив чортзна-що! Порадь їм, щоб вони швидше записалися в міщане: один в Звенигородці, другий в Черкасах, а Ярина в Каневі. Мені тут так радять. Не знаю, як ти порадиш".
Таким чином брати і сестра Тарасова з дітьми добули собі визвол з крепацтва за кілька місяців до скасовання його, але жодної користі їм з того не було і була б ще велика шкода, коли б вони були не схаменулися і коли б був дідич Фльорковський сам себе не перемудрив. Аж до березіля р. 1861 він не видавав Шевченкам на руки відпускного акту: а коли з початку березіля оголошено було скасовання крепацтва, так Шевченки схаменулися і відцуралися і акту, і волі без землі: "Нащо нам тепер панська воля, — казали вони, — коли люде діждалися волі царської з землею, а пан дає волю та вимагає кидати батьківщину, та ще й з рідного села каже тікати..."
Фльорковський дійсне дав їм волю з умовою, щоб вони вибралися з Кирилівки, і тепер не звертав жодної уваги на їх неохоту кидати батьківщину і притьмом вимагав, щоб вони покинули Кирилівку і виписалися звідтіль. Коли прийшов час заводити уставні грамоти, Фльорковський написав, що Шевченки виписалися з Кирилівської громади, а грунти і землі, що припадали на них, показав вакансовими.
1186 Чалий, с. 174.
1187 За ту позичку були в заставі банку усі крепаки Фльорковського. Банк давав позичку не під землю, а під "душі". По рахунку на душі Шевченкових родичів припадало позички 900 карб. /555/
Адміністрація затвердила була таку грамоту, хоча Шевченки змагалися і жили в Кирилівці на батьківських грунтах.
Річ певна, що Фльорковський випер би був Шевченків з грунтів і з Кирилівки, коли б не трапилася була польська революція р. 1863. Вона між іншими викликала урядовий наказ перевірити уставні грамоти. Селянська адміністрація (мирові посередники й інші урядники) з поляків була перемінена новими людьми, переважно українцями, а між ними були люди, що взагалі сприяли інтересам визволених крепаків. Перевірювати кирилівську грамоту довелося Лашкевичові. Отоді й полагодили ту шкоду, яку хотів був заподіяти Шевченкам Фльорковський. Шевченки лишилися в громаді кирилівських селян, при батьківських грунтах і з наділом поля 1188.
1188 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. IV. — С. 190 — 193.
VII
На літо р. 1860 трохи що не всі знайомі, а найпаче близькі приятелі Тарасові пороз’їздилися з Петербурга: хто на села, хто на "дачі".
Граф Толстой з родиною виїхав на дачу до Виборга (в Фінляндії): звідтіль хоч і вернулися вони 15 липня, але зараз же рушили за границю. Костомаров спершу поїхав з Толстими, потім їздив в Новгород, в Москву і вернувся вже восени 1189. Білозерський виїздив в Костромську губ[ернію] до жінчиної рідні 1190. Раніш за всіх рушив з Петербурга Куліш, він простував через Полтаву. Тут 9 мая полтавська громада справила йому в вокзалі міського саду бучний обід. На той обід зібралося чоловіка з 200, були тут і селяне-крепаки, і дідичі-дуки, і шевці, і кравці, і генерали, і письменники; були жиди і репрезентанти усіх слов’янських національностей. Звісно, переважала національність українська і панувала її мова.