Дуже смачно.
Марина: То це ж голубці!
Джіорджо: Точно.
Марина: Я вмію їх готувати. У піст замість м'яса можна додавати гриби. Мене бабця навчила. Вона завжди постувала й готувала смачнющі голубці! Аж слинка тече, як згадаю.
Захопившись розмовою, Марина з Джіорджо непомітно дійшли до автомобільної стоянки.
Джіорджо: Наступного разу обов'язково приготуємо голубці з грибами.
Марина: От хитрий! Натякаєш на нову зустріч?
Джіорджо відчиняє Марині двері автівки й відвозить дівчину до Джузепіни.
Джіорджо: Дякую за неймовірний вечір і сподіваюся на нове побачення. З мене обіцяний концерт.
Марина: І тобі дякую.
Весела Марина заходить у дім, знімає взуття і тихенько піднімається сходами. Джузепіна лежить у ліжку й чує, як зачинилися двері Марининої кімнати. Задоволена господиня заплющує очі. Марина ставить кульку з ангелом на поличку, милується нею.
Джіорджо повертається у свій шикарний маєток. У його будинку повно моніторів. Фотограф комусь телефонує.
Джіорджо (по телефону): Ви повинні доповідати мені про кожен її крок, щойно вона вийде з будинку. На зв'язку.
Чоловік наливає собі коньяку, підходить до комода, на якому стоїть фото Джузепіни, і дивиться на нього.
Ранок. Марина, як завжди, бігає, займається домашніми справами, потім підходить до дворецького із запрошеннями для родичів.
Марина: Вінченцо, любий, будь ласка, їх треба розіслати негайно!
Дворецький: Добре, синьйорино, усе зроблю.
Марина: Дякую, ти — золото!
Тим часом Джузепіна з нетерпінням чекає, що дівчина прийде й усе їй розкаже про вчорашній вечір. Натомість Марина приходить і сповіщає про сюрприз, який відбудеться об одинадцятій. Дочекавшись кінця сніданку, Джузепіна не витримує.
Джузепіна (роздратовано): Чому ти мені досі нічого не розповіла? Як минув учорашній вечір? Як тобі Джіорджо?
Марина: Усе добре. Джіорджо хотів повести мене на концерт, але його скасували, тому ми поїхали в ресторан, що біля моря, і їли там дуже смачну рибу.
Джузепіна: І все?
Марина: Ні, ще танцювали.
Джузепіна: Зрозуміло.
Марина з нетерпінням чогось чекає. Нарешті до маєтку привозять красиву ялинку. Усі працівники оживляються. Джузепіна, одягнена в костюм для верхової їзди, з усмішкою спостерігає через вікно, як зелену красуню заносять у дім.
Джузепіна: Ох, яка ж вона ще дитина! Оце її сюрприз? Радіє ялинці більше, ніж побаченню.
Спускається сходами.
Джузепіна (до Марини): Бачу, у тебе сьогодні багато приємних турбот. Можеш спокійно займатися справами. Я хочу трішки побути на самоті.
Господиня йде в конюшню, там із любов'ю гладить свого жеребця, розмовляє з ним. Потім сідає верхи й гарцює по алеї перед будинком.
Тим часом Марина щось шукає на поличці й випадково чіпляє кульку з ангелом. Подарунок Джіорджо падає, скло тріскається і розбивається. Вода з кульки виливається на підлогу.
Тієї самої миті Джузепіна падає з коня.
Марина присідає.
Марина: "Яка невдача!" — сказав би Джіорджо, але не я. Зараз ми все виправимо.
Дівчина піднімає пошкоджений подарунок, серветкою відламує залишки скла, витрушує сніг. У її руках залишається прекрасний непошкоджений ангел із розкритими крилами.
Марина: Який гарнесенький! Сидів там, за склом, наче курчатко в шкаралупці, і ось народився. З днем народження! (Сміється.)
Марина ставить ангела на поличку й задоволена виходить із кімнати. Бачить у будинку якусь метушню.
Марина (зупиняє одного з працівників): Що трапилося?
Робітник: Джузепіна! Джузепіна впала!
Марина: Як упала?
Робітник: Із коня.
Віолетта (тихенько бубонить, але Марина все чує): Невже пощастило і ми вперше відсвяткуємо Різдво зі своїми родинами? Ще й приготуватися встигнемо.
Марина накидає пальто і в капцях на босу ногу біжить надвір. Джузепіна лежить на землі, одна з робітниць підкладає під неї теплу ковдру.
Марина: Чому ви її не піднімаєте? Земля така холодна!
Робітниця: Її зараз не можна чіпати, вона травмувала не лише ногу, а й спину. У таких випадках зайві рухи небезпечні.
Джузепіна (кволим голосом, ледве дихаючи, до Марини): Дівчино, ти чому з голими ногами вибігла? Ану йди вдягайся, нам зараз у лікарню їхати.
Марина мчить у будинок. Від хвилювання вона ніяк не може потрапити ногою в штанину. Нарешті вдягається, вибігає надвір. Їдуть до лікарні. Там Джузепіні роблять рентгенівські знімки, гіпсують ногу.
У кабінеті лікаря: Джузепіна сидить у візку, Марина стоїть поруч.
Лікар (до Джузепіни): Вам дуже пощастило, дорогенька. Різдво відсвяткуєте вдома, а після свят знову чекаю на вас у лікарні. Необхідно провести більш серйозне обстеження і перевірити, як загоюється ваша нога.
Джузепіна: Добре, лікарю. Дякую вам, але в мене чомусь таке відчуття, що ви мені не все сказали.
Лікар: І справді! З прийдешнім Різдвом вас, синьйоро!
Джузепіна з Мариною (направляючись до виходу): І вас, лікарю!
Кремезний водій Віто привозить жінок додому, бере Джузепіну на руки й заносить у будинок.
Робітники: Ви вже повернулися? Так швидко? Що сказав лікар?
Джузепіна (з піднятою головою): Розумію, ви зраділи б, якби на Різдво я залишилася в лікарні, але зі мною нічого страшного не сталося. Усього-на-всього тріщина.
Віолетта (нещиро): Синьйоро Джузепіно, ну що ви таке кажете? Ми ж за вас хвилювалися!
Джузепіна: Знаю, про що кажу. Ідіть по кімнатах. Уже пізно.
Насправді працівники боялися навіть подумати про те, щоб залишити робоче місце без дозволу господині, тому чекали на звістку з лікарні. Щойно отримали дозвіл розходитися, усіх як корова язиком злизала.
Зголодніла Марина йде на кухню, набирає на тацю їжі й несе Джузепіні. Вони разом їдять бутерброди, п'ють чай.
Марина: У мене ідея! Давайте відсвяткуємо Різдво з працівниками раніше, а потім усіх відпустимо. Я сама приготую святкову вечерю для вашої родини.
Джузепіна (відсовує чашку): Тобто ти запросила всіх родичів у мій дім, а тепер хочеш, щоб я зганьбилася?
Марина (сумно): Дякую за комплімент.
Джузепіна: Вибач, я хотіла сказати, що ти не знаєш моїх смаків, італійської кухні, а в мене прекрасний кухар і персонал, та й працюють вони тут уже багато років!
Марина: А ви мені підказуватимете. Я швидко вчуся. Тим паче, ви самі казали, що ніхто не прийде.
Джузепіна: Так і буде. Ну добре. Готуй сама, я тобі довіряю.
Уранці Марина оголошує працівникам звістку про різдвяні канікули. Усі неймовірно щасливі, обіймають дівчину, дякують. Люди вперше, відтоді як працюють у цьому будинку, отримали можливість провести свято зі своїми родинами. Тому вони в чудовому настрої встановлюють і прикрашають ялинку.
Увечері розпочинається маленьке свято для персоналу. Марина радіє за всіх і за себе.
Біля маєтку зупиняється авто — доставили милиці й візок. Марина ховає візок, а милиці заносить у кімнату господині. Джузепіна намагається піднятися, але нічого не виходить. Біль блокує м'язи.
Джузепіна: Я не можу стати навіть на здорову ногу. Що це зі мною? Не розумію. Якась слабкість. Треба все скасувати або святкуйте сьогодні без мене.
Марина: Ну що ви! Усі чекають саме на вас. Ми ж і подаруночки приготували!
Джузепіна: І як, по-твоєму, я мушу йти?
Марина: Зараз покличу Віто. Він вас віднесе, як учора.
Джузепіна погоджується, бо також хоче свята. Жінці трішки дивно, що хтось вирішує проблеми замість неї. Віто відносить Джузепіну до зали й садить у візок. Вона спочатку не розуміє, на чому сидить, а коли роздивляється, здіймає ґвалт.
Джузепіна: Що це таке? Візок?! Я в ньому не сидітиму, з мене досить милиць.
Марина: Це крісло для тих, хто тимчасово втратив здатність ходити.
Джузепіна: Я здорова.
Марина: Чудово. Тоді не звертайте на нього уваги. Подумаєш, тимчасові незручності. Святкуємо! (Дівчина вкриває господині ноги пледом.)
Влучно підібрані слова і Маринина турбота враз заспокоюють Джузепіну.
Свято вдалося. Усі вітають одне одного щиро й тепло як ніколи, бо думка про можливість святкувати Різдво вдома гріє кожному серце. Віто навіть кружляє візок із Джузепіною біля ялинки.
Джузепіна: Ну досить, досить! Вам іще треба встигнути до рідних, тож розходьтеся швиденько по домівках. Пауло, прибери, будь ласка, і також можеш іти. Віто, віднеси мене в кімнату.
Віто несе Джузепіну в її кімнату. Господиня зупиняє його перед картиною.
Джузепіна: Зачекай, Віто! (Знімає з шиї дощик.) Оцим обов'язково прикрасьте мою копію на картині!
У кімнату заходить Марина, сідає на ліжко біля Джузепіни, подає їй воду, ліки. У каміні потріскують дрова.
Марина: Вибачте за відверте запитання...
Джузепіна: Мені подобаються відверті запитання, але чомусь ніхто, крім тебе, мені їх не ставить.
Марина: Чи були ви закохані в Сальваторе, який подарував картину?
Джузепіна: Ще і як! Наші почуття були взаємними. Якось він прийшов до мене засмучений. Каже, що батьки проти наших стосунків і забороняють бачитися зі мною. Сальваторе з дуже заможної та знатної родини, а я — зі скромної, багатодітної, тому їх можна зрозуміти. Він намагався пояснити, запевняв, що все зміниться, щойно вони зі мною познайомляться, але строгі батьки своєї думки не змінили. Хто знає, може, тоді йому не треба було мені про це розповідати? Я щиро вважала, що не бачити нам щастя без батьківського благословіння, образилася на них і вийшла заміж за іншого. Згодом покохала свого чоловіка, він був прекрасною людиною. А Сальваторе, моє перше кохання, так і не одружився. Поринув у роботу й досі працює нотаріусом.
Марина: Цікаво. Як у кіно.
Джузепіна: Інколи, дівчинко, життя буває цікавішим, ніж кіно. Звідки беруться історії для фільмів, як ти вважаєш? Пообіцяй мені, коли зустрінеш кохання свого життя і вийдеш за нього заміж, з'їздити на Костьєру Амалфітану, що біля Салерно. Там, у лимонному саду, посадите на згадку про мене деревце. Нам із чоловіком дуже подобалося це місце. Я завжди мріяла ще хоч раз туди поїхати, та якось не склалося.
Марина: Ось літо настане, разом і поїдемо. Я поки що заміж не збираюся.
Джузепіна (вимикаючи світло): Лягаймо спати.
Марина (іде): Добраніч.
Наступного дня Марина з самого ранку порається на кухні. Джузепіна прокинулася і потягується на ліжку. Вона кумедно втягує носом пахощі, які доносяться знизу.
Джузепіна: Хм! Як смачно пахне!
Цуценя сидить у кімнаті Джузепіни і виляє хвостом.