Це сюрприз для тебе. Відкривай!
Марина розбирає пакунки, дістає звідти гарну темно-синю сукню і чорні туфлі.
Марина: Це все мені?
Джузепіна: Звісно. Ти ж маєш піти до ресторану шикарною. Приміряй!
Марина, одягнувши сукню, стоїть перед дзеркалом. Вбрання гарно облягає чудову фігуру дівчини.
Марина: Яка краса! А колір!
Д ж у з е п і н а : Він тобі дуже пасує.
Марина: Звідки ви дізналися про мій розмір і смак?
Джузепіна (усміхається): Рада, що тобі подобається. Як дізналася? Я спостережлива. Щодо кольору... Мій батько чудово розбирався в моді й завжди казав: "Сумніваєшся, який одяг обрати, — вибирай глибокого синього кольору. Він елегантний і личить усім. Це колір спокою і надійності". Мені здається, ти народжена для такого вбрання, навіть постава змінилася. Таке враження, що ти вже колись носила схоже. Щось ти приховуєш, дівчино.
Джузепіна відмикає шухлядку комода й дістає зі шкатулки, яка там лежить, срібну фамільну брошку у вигляді пір'їнки, чіпляє її Марині на сукню, довершуючи елегантний образ.
Марина: Ця витончена брошка — витвір мистецтва! Дуже вам вдячна. Можна повернути вам гроші хоча б за сукню?
Джузепіна: Не вигадуй дурниць. Буде тобі від мене подарунок на Різдво. А щодо Джіорджо, нічого не бійся. Він тебе не образить. Це просто вечеря. Ніякого продовження не буде, якщо ти, звісно, сама цього не захочеш. Він не нахаба. Та нехай тільки спробує! Мій водій тебе відвезе. Гарного вечора, дівчинко!
Джіорджо вже чекає на Марину в маленькому ресторанчику. Коли дівчина з'являється, чоловікові перехоплює подих від її вроди.
Джіорджо: Добрий вечір, Марино.
Марина: Вітаю. Ви розмовляєте українською?
Джіорджо: Так, зовсім трішки.
Марина: Це дуже приємна несподіванка для мене...
Вони пригубили шампанського за знайомство, з'їли по тістечку і їдуть автівкою Джіорджо до театру. Фотограф — іще той завойовник сердець.
Джіорджо: Згадавши про твою любов до музики, я замовив квитки в театр. Вибач за сміливість. Сподіваюся, ти будеш вражена.
Марина мовчки розглядає у вікно святкове місто, яке сяє різноманітними вогниками і щасливими усмішками незнайомих людей. Дівчині стає так радісно, що вона не помічає, як швидко вони приїхали до театру. Однак тут на відвідувачів чекає невдача: біля входу висить оголошення: "Концерт скасовано через хворобу диригента".
Джіорджо емоційно сприймає таку звістку й спересердя б'є долонею по афіші.
Джіорджо: Яка невдача!
Марину це добряче лякає. Чоловік перепрошує і намагається виправдатися, але що сталося — те сталося.
Джіорджо: Маю пропозицію: спочатку можемо поїхати до найкращого рибного ресторану, що біля самого моря, а потім прогуляємося вечірнім містом.
Марина: Згодна.
Приїздять у ресторан. Дме сильний вітер, море жене хвилі й бурлить, наче Джіорджо біля театру. Видається дуже символічно. Але всередині закладу доволі комфортно: тихенько грає ненав'язлива музика, на столиках палахкотять маленькі свічки. Марині тут затишно. Напруга поступово спадає.
Джіорджо галантно допомагає дівчині зняти пальто й сісти за стіл, потім передає одяг працівникові ресторану і простягає Марині меню.
Джіорджо: Знаю про твою скромність, але хочу, щоб ти сама обрала те, що найбільше подобається. Мені ще випаде дізнатися про твої смаки, якщо пощастить.
Марина (вирішила підбадьорити): Люблю море, хвилі й рибу, тож ви вгадали.
Д ж і о р д ж о : Марино, будь ласка, звертайся до мене на "ти".
Марина: Добре. Прошу, зроби замовлення на свій смак, я не дуже знаюся на цих назвах у меню італійською.
Джіорджо: Я привіз тебе до моря, бо твоє ім'я означає "морська". Про рибу не знав, але радий, що догодив. І справді, оберу щось на свій смак. Обіцяю сюрприз.
Марина (про себе): Та він неабиякий романтик, але чогось явно не договорює. Якось занадто справно в нього виходить говорити українською...
Дівчина з цікавістю розглядає на стіні репродукцію картини. Відірвавшись від меню, фотограф перехоплює її погляд.
Джіорджо: Паллада — героїня картини Сандро Боттічеллі.
Марина: Це ж треба — не знала про цю картину. Мені дуже подобається "Народження Венери".
Джіорджо: Ти знайома з творчістю Боттічеллі?
Марина (усміхається): Уявляєте?
Д ж і о р д ж о : Ми ж домовлялися на "ти"!
Вражений обізнаністю Марини, Джіорджо робить замовлення. Офіціант доволі швидко приносить тарілку маленьких смажених анчоусів, наповнює келихи дорогим білим вином і йде.
Джіорджо (самовпевнено): Вип'ємо за тебе, Марино. Переконаний: ти — неймовірна жінка. Як найкраще вино відкривається з кожним неспішним ковтком, так і ти ставатимеш дедалі цікавішою під час кожної нової зустрічі.
Марина пригубила вина і, не відриваючи очей, здивовано розглядає незрозуміле замовлення. Невже це та шикарна риба, яку обіцяв Джіорджо? Перед очима в дівчини з'являється образ українки Галини.
Г алина: Перевелися чоловіки, що там казати! Усі вони кобелі і скупердяї, їм лише одне треба. Навіть у ресторан жінку нормально повести не можуть. Якщо вже наважаться запросити, то мріють, щоб вона замовила тільки воду й смажені анчоуси.
Марина (про себе): А ось і смажені анчоуси. З рибою все cходиться, але навіщо тоді цей пафос із дорогим вином? Щоб мені мізки запудрити і споїти? Точно!
Джіорджо (підливає дівчині вина): Чому ти мовчиш? Повір, мені хотілося подарувати тобі казку, але така невдача — театр зачинили.
Марині стає гидко на душі через меркантильність залицяльника під час першого побачення. Дівчина бере келих із вином і дивиться в бік рояля, за яким професійний піаніст гарно грає ліричну мелодію. Джіорджо тихенько підходить до Марини й запрошує її на танець. Дівчина погоджується. Чоловік милується нею, відчуває аромат її парфумів. Щойно їхні погляди зустрічаються, музика стихає.
Джіорджо підводить Марину до столу й знову наповнює її келих.
Марина (подумки): Точно споює. Правду Галина казала...
Дівчина піднімає келих.
Марина: Третя — за кохання! (Відпиває ковток вина й думає про себе.) Ну що ж, якщо це саме та неймовірна риба, то будемо вечеряти. Я голодна, можу швидко сп'яніти.
З'ївши анчоуси, Марина піднімає очі й бачить, як двоє кухарів несуть на велетенських тарілках різноманітне рибне асорті. Чого там тільки немає! Підходять, ставлять на стіл перед Мариною.
Джіорджо: Марино, я ж обіцяв тобі сюрприз, а ти вже анчоусів наїлася. То ж була закуска. Я замовив найсмачніше з усього, що було в їхньому меню, щоб ти скуштувала і наступного разу визначилася, що тобі подобається найбільше.
Марина ніколи в житті не бачила такого різноманіття рибних страв. Посеред тарілки лежить величезний червоний омар, по боках — смажені морські окунці, золота риба, лосось на грилі. На іншому блюді — кільця кальмарів у клярі, величезні аргентинські креветки-гриль і щупальця восьминогів.
Спочатку дівчина не розуміє, куди їй подітися від сорому за те, що повірила в теорію Галини щодо образу сучасного чоловіка, але потім розуміння кумедності ситуації бере гору. Марина так голосно сміється, що всі відвідувачі ресторану повертають у її бік голови, бажаючи дізнатися, що ж там трапилося.
Джіорджо розгубився, не розуміє, що сталося, але йому так подобається настрій Марини, що він і сам починає сміятися.
Після вечері обоє виходять надвір і вирішують прогулятися до площі, де потрапляють на різдвяний ярмарок. У повітрі панує атмосфера свята. Марина в захваті від різноманіття іграшок, ялинкових прикрас. Вона вибирає собі велику кульку, усередині якої на підставці стоїть гарненьке янголятко з розкритими крилами, а навколо нього падає сніг. Джіорджо купує цю кульку й дарує її Марині. Прогулюються.
Марина: Ти мені не розповів, звідки в тебе такі знання української.
Джіорджо: Мені доводилося працювати в Україні. Був у Києві, Дніпрі й Леві.
Марина: У Львові? Цікаво... Фотографував?
Джіорджо: Ну, можна й так сказати...
Марина: І як тобі наші жінки?
Джіорджо: О, вони дуже гарні й незалежні. Італійки також красиві, але по-своєму.
Марина: Ти говориш як справжній італійський джентльмен і, певно, маєш рацію (усміхається). А що тобі найбільше запам'яталося в Україні?
Джіорджо: Багато чого, церкви, їхні маківки. Вони у вас схожі на "чіполька"?
Марина: На цибульку?
Д ж і о р д ж о : Так. Насправді, коли я зайшов до храму в Києві, то був вражений. Усе в позолоті, так гарно й багато, а люди, навіть старенькі, чомусь стоять, а не сидять. Вважаю, що це неправильно, бо в церкві треба думати про Бога, а не про біль у ногах.
Марина: Цікава теорія. Може, тебе ще щось вразило?
Джіорджо: Зима. У вас дуже гарні, сніжні, але холодні зими. Пам'ятаю, що українці вкладають ковдру у спеціальний конверт. Як він називається?
Марина: Підковдра (усміхається). На першій роботі в Італії мені дали простирадло й ковдру, щоб укриватися. У мене тоді промайнула думка: "Певно, вони думають, що я безхатько, навіть підковдри не дали!" Я ж не знала, що у вас її просто не існує.
Джіорджо: Я постійно мерз. Узимку просто не витримував.
Марина (усміхається): Бідний! Мабуть, із нетерпінням чекав весни?
Джіорджо: Ні, я чекав літа... Це через холод у вас п'ють горілку? Колись в Італії я познайомився з українкою Оксаною. Запитав її: "Чому у вас лише жінки на заробітки їздять? Італійці також працюють у Німеччині, Австрії, навіть Австралії, але переважно чоловіки". Вона відповіла: "У нас чоловіки п'ють". Я тоді подумав: "За що вони п'ють, як на життя не вистачає?"
Марина (трішки обурливо): Ну не всі ж п'ють, є багато хороших чоловіків. Мабуть, тій Оксані пияк попався, от вона за всіх і розписується! До того ж ваші чоловіки їздять Європою легально й не мають із цим жодних проблем. Ви можете жити де завгодно, а для нас існують інші правила. Знаєш, скільки українців працюють за кордоном нелегально?
Джіорджо: Вибач, Марино, не хотів тебе образити.
Марина: Добре. Я розумію. Давай змінимо тему. (Поглянула на вітрину піцерії.) А які українські страви тобі запам'яталися найбільше?
Джіорджо: Червоний суп із квасолею.
Марина: Може, борщ?
Джіорджо (усміхається і киває головою): Мій французький товариш так смішно його їв. Спочатку ложкою вибирав рідину, а потім виделкою доїдав овочі.
Марина: Мабуть, тому, що у Франції всі рідкі страви перетирають.
Д ж і о р д ж о : До нього ще подавали такий маленький хлібчик із "лальо".
Марина: З часником? Пампушки?
Джіорджо (киває): Я тоді так наївся тих пампушок із часником, що не міг на зустріч поїхати.
Марина: Зрозуміло, але ж як смачно! А яка страва тобі найбільше сподобалася?
Джіорджо: Боже, як вона називається? Зараз поясню: рис із м'ясом загортають у капусту.