Дев'ятко Наталія

Повні тексти творів

Калинове намисто

— Що ж ти, сину мій, такий зажурений? І сльози вже спопеліли в очах твоїх спорожнілих, і голос твій вже котрий день стіни ці не чують. Сам себе на самотність ти засудив, навіть діти твої, твої любі донечки, з тобою не вітаються.
Що мовчиш? Чи й про сонце ти більше не мрієш, як нема уже сонця в серці твоєму? Не мовчи, чоловіче, хай то сповідь буде чи останнє до страти слово, та я тебе вислухаю...

Читати повністю →

Легенда про жито

Наталія Дев'ятко
Легенда про жито
Тихо. Ніч навколо розправила крила над степом, над курганами. Ходить степом вітер, землі не зачіпаючи, тільки деінде пискне кажан чи зірка зблисне і згасне. Тихі ночі у степу, бо то сон. Зійде сонце, відкриваючи поле, вийдуть люди, щоб почати жати хліб чи жито, застрекотять вбиральні машини, а поки поле спить і марить, що воно досі степ, в якому заховано давні могили...

Читати повністю →

Легенда про юну Весну

Легенда про юну Весну
Авторське читання твору можна знайти тут: https://toloka.to/t67680
РОЗДІЛ І
По мокрій гальці шльопали босоногі діти. Двоє дівчат і двоє хлопчаків.
Хлопці, без сумніву, брати. Влад — старший, серйозний, найвищий з компанії, витягнувся за цей рік. Митько років на три молодший, кучерявий, мов янголя, та надто хитрющий погляд як на мешканця небесного світу. Анжела і Христина — давні подруги, ще в одній пісочниці гралися...

Читати повністю →

Україно моя

Наталія Дев'ятко
Україно моя
Тиша. Тиша. Тиша. Шепоче вітер, торкаючись хвиль. Забуте. Загублене. Загарбане. І прокляте на віки нерозумінням. І там, гублячись в далечині прожитого часу, легкою луною, понад водою, понад простором, понад пам'яттю поколінь, які розгубили свою гордість, які скорилися, ледь чутно: "Тиша. Тиша над водою. Тиша під вербою. Тиша місячна..."
Зашуміли верби над водою. Заговорили. Співи вербині місяць гойдають...

Читати повністю →

Це є місто — мерехтіння вогнів

Ольга Данилова, чорнява, з трохи рудим відблиском на кінцях волосся і болотистими зеленими очима, задрімала в глибокому темно-сірому шкіряному кріслі, думаючи про своє життя. Ще у шкільні роки Ольга захопилася роботою психолога, і в неповні двадцять три вже мала ліцензію і власну контору. Молода жінка допомогла знайти впевненість у собі багатьом людям, та, ще маловідома, не мала грошей на "розкрутку" і в деякі дні сиділа без діла...

Читати повністю →
Дивіться також