ЧУДАСІЯ
Електричка стрімко вилетіла з-за повороту і, стишуючи хід, плавно зупинилася біля перону. З переднього вагона вийшли дві жінки. Вони поставили на землю свої валізи і озирнулися.
На пероні було безлюдно. Лише за вікнами, в залі чекання, маячіло декілька пасажирів, та біля дверей багажного відділення про щось розмовляли залізничники. Трохи далі, за станцією, починався сосновий ліс. Неширока піщана дорога розсікала його надвоє. Вела вона до дитячого лісового санаторію...
Читати повністю →
Володимир Рутківський
ВОГОНЬ ДО ВОГНЮ
(Друга частина трилогії "Сині Води")
Пролог
Водяний пацюк повів себе розважливо і навіть розумно. Помітивши Тимка, він не дременув у комиші і не вишкірився, аби налякати. Ні, він поглянув на Тимка так, ніби хотів сказати: "А я й не знав, що на цьому острові вже є хазяїн. Шкода, але нічого не поробиш: доведеться шукати інше місце", – і повагом зійшов у воду.
Тимко задивився на довгі водяні вуса, що безшелесно розходилися за пацюком...
Читати повністю →
ПРИБУТТЯ
Треба, здається, переходити на ручне управління...
Ядвіга Олізарівна доторкнулася до виступу на пульті і подумки віддала команду. СТУПа слухняно заклала крутий віраж, тоді зменшила швидкість і пішла на зниження.
[СТУПа — Система Точного Управління Польотом. Принцип її дії поки що не з'ясований.]
Далеко внизу мовчазно пропливала опівнічна земля. Нещодавно випав рясний дощ, і вона була покрита брудними озерцями, баюрами та струмками, в яких тьмяно і холодно виблискували зірки...
Читати повністю →
Володимир РУТКІВСЬКИЙ
Джури
і підводний човен
КНИГА ТРЕТЯ
КНЯЗЬ БОГДАН ГЛИНСЬКИЙ
— Князю… — долетів до нього тихий, мов шемрання сухого листя, голос. — Прокидайся, князю…
Староста черкаський продирався на той голос крізь клейкі нетрі непереборного сну. Три останні доби він, Богдан Глинський, майже не склеплював повік.
Вивідники доносили, буцімто біля Чорного лісу з’явився великий татарський чамбул...
Читати повністю →
Джури козака Швайки
КНИГА ПЕРША
Частина перша.
Втеча з рідного дому
СМЕРТЬ ГАФУРА-АГИ
(березень 1487 року)
— Лети, Вітрику, — знеможено прохрипів вершник. — Тепер або пан, або пропав…
Кошлатий кінь скосив на вершника налите безмежною втомою око. З вудил зривалися клапті рожевої піни. Вже котрий день майже без відпочинку скаче Вітрик. Аж з за самісінької Ворскли, відтоді, як господар відволік на себе увагу великого сторожового загону татар ногайців...
Читати повністю →
ХТО ТИ, КАРАЧОБАНЕ?
Березень 1492 року
Шаблі викрешували іскри, коні гризлися межи собою і люто іржали, а їхні хазяї усе завзятіше налітали один на одного.
Басман-бек покладався на хитрість, Селім Карачобан — на спритність. І обидва — на силу.
Обабіч змагалися інші нукери. Поміж них був і Карачобанів слуга, проворний мускулистий юнак. Так уже повелося у справжніх батирів — щодня вправлятися у двобоях, адже без вправної руки навряд чи вдасться вистояти у частих сутичках на порубіжжі...
Читати повністю →
На Козацьких островах (фрагмент книги Джури козака Швайки).
НА КАМ’ЯНОМУ ОСТРОВІ
Під вечір вони вирушили углиб дніпровських плавнів. Та перед тим Швайка скочив на Вітрика, випростався на повен зріст і довго вдивлявся з-під долоні у татарський степ. Схоже, Швайку щось дуже непокоїло. Нарешті він зістрибнув з Вітрика, взяв його за повід і повів в очерети.
Земля стала пружною, під ногами зачвакала твань.
Було тихо і парко. Після сухого степового повітря хлопцям стало важко дихати...
Читати повністю →
Уривок з книги "Джури Козака Швайки"
ПАСТУХ РАШИТ
— Терпи, Грицику, — прохрипів Швайка і облизав пересохлі вуста. — Терпи, козаче, отаманом будеш!
Швайка ніс на руках Санька. Після того, як Санько відвадив татарина, його ніби хто наврочив. Пройде кілька кроків — і зупиняється, начебто прислухається до чогось. На запитання відповідав не до ладу, або й зовсім не відповідав. Хіба що погляне так дивно, аж у Грицика по спині починають бігати мурашки...
Читати повністю →
Увага! Ви читаєте уривок з твору (ознайомчий фрагмент).
ЇЖАК
... Цей старий парк сусідив з таким же старим кладовищем. Ніхто з людей в ці місця майже не навідувався, тож тутешні мешканці почувалися наче вдома. Інколи навіть можна було почути, як перегукувалися їхні душі.
Нараз я зупинився: переді мною стежку перетнув їжак. На мене він навіть не поглянув. Їжак похитувався на своїх м'яких лапках, начебто повертався з гарних гостей...
Читати повністю →
Повість із життя Київської Русі
На поміч!
Вивідники повернулися, коли ранкове сонце ледь-ледь визирнуло з-за верб.
Повернулися без втрат. Забрьохані з голови до ніг, стомлені кількадобовим безсонням, вони як злізли з коней, так одразу й повалилися на столочену траву. Їх навіть запах кулешу не привабив.
Один лише довготелесий Олешко Попович вмолов глибоку миску...
Читати повністю →