І
Глупої грудневої ночі літня сіра сука привела п’ятеро цуценят. Породілля дуже стомилася й не звернула ніякої уваги на останнього новонародженого, рябого щенюка. Той лежав поодаль своїх побратимів і, мокрий ще від материного черева, дрижав усім маленьким тулубом – очи йому кріпко злиплися, і він не знав, що в цю хвилину почалося його життя.
Надворі йшов сніг з вітром...
Лист до редакції
Шановні товариші!
Цього року у березні я видрукував у № 3 Червоного Шляху своє "Оповідання про гніду кобилу". Багато товаришів і кілька редакцій нашої періодики закинули мені через цей твір обвинувачення у правому ухилі і далі – в контрреволюції. Вважаю за свій обов’язок об’яснитися з радянською суспільністю й зокрема з тими товаришами, що інкримінують мені тяжке обвинувачення. Перше: мій твір – звичайне оповідання епічного характеру, і ніяка байка...
І
Над містом пролітають шматки сірих хмар з постряпаними молочними краями. Їх гонить чередою холодний вітер. Інколи, коли небо набирає рівного брудно-сірого кольору, йде сірий, неврастенічний дощ-осінь.
На перехресті Пушкинської і Комсомольської, якраз на холодному, вогкому протягові, стоїть одинока візницька хурка. Візник Самсон сховався у затишок шкіряної халабуди й дрімає, а рухач хурки, гніда кобила, дивиться вперед – туди, де за гранітним монументом, потім ще десь далі, стоїть її дім...
Пасажири розмовляли між собою, і один з них сказав:
— Ми поспішаємо до соціялізму.
Саме годі Самсон цьвохнув батогом і шарпнув віжками. Гніда зрозуміла, що соціялізм десь близько за 3-4 поворотами і напнула шию, щоб поспішати до цього благословенного місця, бо їй таки кортіло зідхнути на повні груди і спочити. Справді незабаром Самсон зупинив її, і пасажири стали. Зупинка була до речі, бо в гнідої вже заніміли ноги в суглобах, і хай той соціялізм трохи далі, вона упала б на брук...
І
Диригент у чорному фракові, подібний до худої обшарпаної ворони, підняв лікті на рівень із плечима, повернув голову праворуч і строго подивився на вальдгорніста[54]; потім він стріпнув головою і рішуче, ніби вів у бій численні полки, замахнувся тоненьким ціпочком, і оркестр заграв.
У залі загасили електрику. Публіка, що до того тинялась у проходах, панічно поспішила до своїх місць...