Гончар Олесь

Для індивідуального стилю Олеся Гончара характерні романтична піднесеність, поетичний ліризм у поєднанні з поетичним реалізмом, чутливість, історизм, увага до всього доброго й красивого, публіцистичність, художня влучність вислову.

Народився Олесь (Олександр) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 р. у робітничому селищі Ломівка на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) в родині Тетяни та Терентія Біличенків. Рано залишився без матері, тому виховувала Сашка бабуся. Вона навчила малого любити людей. Дитинство Олеся минало її атмосфері доброти, серед пісень, казок, народних переказів та легенд, які часто розповідала бабуся, бо знала їх безліч.

У 1938 році Гончар вступає на філологічний факультет Харківського університету.

У 2005 р. Президент України посмертно присвоїв Олесю Гончару звання Героя України за самовіддане служіння Україні на ниві літератури, визначний особистий внесок у національне та духовне відродження незалежної Української держави, утвердження ідеалів правди, людської гідності і добра.

У 1947 р. побачила світ повість "Земля гуде" про полтавських підпільників. Темою історичних романів "Таврія" (1952) та "Перекоп" (1957) є розповідь про гірку долю селянської бідноти, змушеної йти на заробітки в херсонські степи, про боротьбу в роки громадянської війни.

А 1960 року письменник видає роман "Людина і зброя", у якому розповідає про важкі й гіркі перші місяці війни, про те, як виривався з друзями з оточення...

Олесь Гончар ніколи не ставив перед собою завдання дати скрупульозний аналіз зображуваних у творах подій на тлі світової чи української історії.

У романі "Прапороносці" він не деталізує війну. Для нього було важливим відтворити пафос тих днів, воїнських подвигів, учасником і творцем яких він був. І в цьому твір "Прапороносці" близький до "Слова о полку Ігоревім".

Найбільш часово-проблемним є роман "Собор"...

Так. Книги письменника перекладалися 67 мовами народів світу. Окремі твори виходили у сімдесяти шести країнах. У жовтні 1990 року на XXII Міжнародному науковому з'їзді Американської Асоціації для розвитку славістичних студій (у столиці США), відбулася окрема міжнародна конференція "Людина і її місія у творчості Олеся Гончара". Біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав його "Всесвітнім інтелектуалом 1992/93 років".

Так, Олесь Гончар продовжував писати. Звичайно, у круговерті фронтових буднів було не до романів чи повістей, він писав вірші-згадки про рідний край, про фронтові дороги ("Ніч у Карпатах", "В гори", "Трансільванський марш"), про вірних бойових товаришів (вірші "Танкіст", "Брати", "Рицарі"). Багато з них були надруковані на першій полосі фронтової газети "Советский богатырь" 72-ї стрілецької дивізії...

Дитячі й підліткові роки Олеся припали на кінець двадцятих — початок тридцятих років.

З 1925 року Олесь вчився у рідному селі, потім у с. Хорошки. У 1933 році закінчив Бреусівську семирічну школу.

Писати починає ще з дитинства. Сприяло цьому, очевидно, природне мистецьке обдарування, а також знайомство із кращими літературними зразками. Велику роль відіграв і улюблений учитель мови й літератури, який зумів прищепити "палку любов до рідного слова, красного письменства".

На фронт пішов добровольцем. Після двотижневого навчання в чугуївських таборах під Харковом студентський батальйон, у якому був Олесь Гончар, направили на Дніпро.

Багато довелося пережити Гончару-воїнові. Солдат, старший сержант — командир обслуги батальйонного міномета, потім — старшина батареї. Пройдено нелегкий шлях з боями від берегів Росі до золотої Праги. Був двічі поранений, довелося пережити й похмурі оточенські ночі, й фашистський полон. Та письменник-воїн завжди тримався гідно, чесно, достойно. Свідченням тому — ордени Слави, Червоної Зірки і три медалі "За відвагу".