Поезія "Зоре моя вечірняя" справляє на читача сумний, журливий настрій і водночас викликає замилування красою рідного краю. Словом, неначе пензлем, Т. Шевченко змальовує природу надвечір'я. Роздуми ліричного героя про красу рідного краю захоплені й сумні водночас: він думає про неволю, у якій перебуває.