Шевченко Тарас — Зоре моя вечірняя

Ліричний герой, який знаходиться в неволі, звертається до вечірньої зорі, щоб вона поговорила з ним про рідний край, щоб донесла до Бога про важкі часи в Україні. Тарас Шевченко думкою линув в Україну і звертався до вечірньої зірки як до живої істоти. Такий художній засіб називають персоніфікацією.

"Зоре моя вечірняя Зійди над горою…". Тут образ гори натякає на якісь перешкоди, через які ліричний герой не може бути на своїй батьківщині, на далеку відстань, адже саме в час написання вірша Т. Шевченко перебував на засланні в Орській фортеці (тепер – місто Орськ в Оренбурзькій області Росії) та Новопетровському укріпленні (зараз – місто в Казахстані). Долаючи гнітючі враження від заслання, поет подумки переносився до України.

Веселка – це атмосферне оптичне явище, яке з'являється після дощу. Поки маленькі краплі води ще втримуються потоками повітря, промені сонця проходять крізь них, переломлюються і відбиваються такими кольорами: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. Існує повір'я, що веселка тягне в хмари воду з потоків, ставів та криниць. Вірування у веселку, що п'є воду, відбилося і в Шевченка:

Розкажи, як за горою сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка воду позичає.

Понад десять років поет перебував на засланні в Росії. Тоді й створив вірш "Зоре моя вечірняя…" як ліричний вступ до поеми "Княжна". Автор не розповідає про якісь життєві події, а лише ділиться з нами своїми почуттями. У його душі поєдналися щира любов до Батьківщини, туга за нею: "Поговорим тихесенько В неволі з тобою", "І хто знає, що діється В нас на Україні?".

Зоря стає його співрозмовником, бо далеко на чужині важко знайти людину, якій можна довірити свої переживання, смуток за батьківщиною. Ліричний герой знає, що вечірню зорю також видно і в його рідному краї, вона бачить те, що діється в Україні. Саме тому вона йому близька.

Він просить розповісти про природу батьківщини: як сідає сонечко, як у Дніпра "веселочка воду позичає", про сокорину, вербу і сон-траву, про міфічних "нехрещених дітей", вовкулаку. Ліричний герой не просить розповідати про людей, бо він їх уже добре знає: "А про людей… Та нехай їм…".

У вірші є три солова зі зменшено-пестливими суфіксами: тихесенько, сонечко, веселочка. Слова сонечко і веселочка говорять про те, що спогади про рідну землю для ліричного героя дуже дорогі, природа України для нього мила і рідна, навіть сонце там світить по-іншому.

Цей вірш є ліричним, бо йому притаманні емоційність, схвильованість, особлива задушевність, невеликий обсяг і значна кількість художніх засобів. Твір не зображує якісь події, а відтворює думки, почуття, переживання автора.

Мабуть, ліричний герой думає, що Бог не знає про те, яка несправедливість панує у його батьківщині. Якщо зоря розкаже про це Богові, той почує і почне діяти, зробить щось хороше для українського народу.

Як ви зрозуміли слова "Поговорим тихесенько / В неволі з тобою?"

Ці слова говорять про те, що ліричний герой перебуває в ув'язненні, він сумує за батьківщиною, її природою. У розмові ліричного героя з природою передано глибоку любов до України. І це почуття співзвучне з авторським.