Тютюнник Григір — Дивак

Олесь мав схильність до творчості, адже він любив малювати (на снігу, у школі намалював дятла). Також хлопчик любив спостерігати за природою, допомагати і захищати її.

Твір "Дивак" є оповіданням, бо він прозовий, невеликий за обсягом, у ньому зображено мало подій, кількість персонажів невелика, події відбуваються впродовж одного дня.

Дід Прокіп радив онукові не приглядатися до природи, а із завзяттям йти між люди: "Та отак побіля них, отак... Того — ліктем, того — почотом... Гульк — уперед вийшов. А першого не перечепиш, бо не доженеш.". А ще дід навчав, що "на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть.".

Метафори: лід зяє чорною прірвою; під підошвами в Олеся ворушилось коріння – помирає сосна; червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа; а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном, на ріллях цілим хутором замаячили скирти; сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті; привітно світяться вікна в хатках; попереду білою стіною підвівся бір; загули на морозі сосни...

"У класі увірвався гамірець. Відмінники дивилися на свого вчорашнього побратима співчутливо, а ті, хто вчився через пень-колоду, з радістю чекали на те, що їхнього полку прибуде.". Через пень-колоду означає як-небудь, погано, на низькому рівні; до їхнього полку прибуде означає, що до гурту двієчників приєднається ще один такий самий.

Не забрав у дятла шишку; нагріб чобітками снігу під окоренок сосни, утрамбував, вирішивши, що тепер сосна не впаде; просить хлопців не псувати молодого льоду.

Автор використав метафору, щоб передати пейзаж зимового дня. Завдяки цій метафорі читач розуміє, що дим підносився високого вгору, прямо, що свідчило про мороз і ясну спокійну погоду.

Ці слова говорять про те, що Олесь вмів дивуватися, а побачивши беззахисну плітку, хотів їй допомогти врятуватися від щуки.

Внук і дід думають зовсім по-різному. Олесь не забрав шишку, бо лишив її як їжу для дятла. Для діда ж шишка просто непотріб, тому він радить внукові забирати, якщо знайде, тільки щось потрібне: дошку, цв'ях.

Олесь – маленький хлопчик, в портреті якого привертають увагу його очі: "чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ.". Це свідчить про спостережливість, допитливість, бажання пізнавати навколишній світ. Хоч Олесь був малим і несміливим, він не боявся мандрувати бором чи річкою, завзято досліджував природу і оберігав її.