Стефаник Василь — Новина

Тема твору – вбивство батьком своєї дитини – була взята Стефаником з самого життя. В сусідньому з Русовим селі сталася жахлива подія: селянин-вдівець, не маючи змоги доглянути, прогодувати двох малолітніх дочок, вчинив жахливий злочин, утопивши в річці Прут меншу з них. Страшна новина облетіла всю місцевість. Письменник побував у селі, розмовляв з старшою дівчинкою Ґандзею (це ім'я залишилося й у новелі), яка вмовила батька не вбивати її, повідала авторові окремі подробиці тієї події...

Новелі притаманні драматично-трагічна загостреність конфлікту, психологізм у розкритті внутрішнього світу людини, лірична схвильованість, акцентування характерної деталі, надзвичайна стислість зображення. Вчинок Гриця Летючого приголомшує одразу: вбив власне дитя з любові й жалості, бо не міг бачити, як умирає дитина з голоду. Гротескність події покликана вплинути на почуття читача, змушує замислитися над соціальною несправедливістю.

Переплетення потоку життя і потоку душевних явищ зображують внутрішній світ героя у реальному русі, в його "зримих" образах. Хоч у новелі відсутня внутрішня мова, монологи, проте розповідь ведеться так, що можна простежити зміну психічних станів героя – від легкого роздратування до душевних мук, близьких до божевілля. Гриць живе у чорних нестатках, тому й не в змозі прогодувати своїх дітей. Прохання Ґандзуні дати їсти дратує його: "То їжте мене, а що ж я дам вам їсти?..

Новелі притаманна не властива Стефаникові манера розповіді – "трьома голосами". Автор повідомляє читачеві новину і про бідування батька за два роки до події, після чого непомітно "передає" слово селові. Голос автора ніби зливається з голосом села і сусідів, що без "підказки" й не розпізнаєш власника його. Такою "підказкою" є авторські ремарки-уточнення: "А тепер усе село про нього заговорило". Отже, про те, коли, як і чого зародився страшний задум батька, розповідає село, а не автор...

Головну увагу у новелі зосереджено на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Порушуючи усталені прийоми композиції, Стефаник першою фразою повідомив про страшну новину дітовбивства, інакше кажучи, розпочав твір з розв'язки, бо для нього було головним вмотивувати злочин батька. Власне, сюжет новели й оснований на показі тих змін, що відбуваються в психіці селянина.

Зобразивши дітовбивцю, автор, звичайно, не став на його бік, але зробив спробу глибше осмислити причину такого вчинку. Письменник не відкинув соціальних чинників, однак більшу увагу приділив саме психологічним. У його версії подій злочинний вчинок перетворився на трагедію батька, доведеного до крайньої межі щоденною боротьбою за виживання та гнітючим відчуттям безнадії. Проблематика твору погоджується із загальною проблемою негуманного світу, у якому всім байдуже до долі конкретної людини...

В основі новели — реальна подія, що сталася в селі Трійці 1898 р. Про це Стефаник писав у листах до О. Кобилянської та В. Марачевського. Фрагменти з листів є певною мірою першими чорновими варіантами майбутнього твору.

Автор не засуджує героя твору, а показує причини його вчинку. Гриць страждав з недоглянутими дітьми вже два роки. Ніхто йому не допомагав у біді, не цікавився його життям. А воно було нестерпним, минало в голоді й холоді. Коли батько кинув дітям шматок хліба, "вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися". Діти такі худі, що викликало здивування, як їхні кісточки тримаються разом...

На мою думку, Гриць не природжений злочинець, не духовний монстр, а трагічно нещаслива людина, люблячий батько, для котрого муки рідних дітей стали страшніші від кари і смерті. "Довгий огневий пас" пік у серце й голову, камінь давив на груди, він "скреготав зубами, аж гомін лугом розходився". Кинувши дитину в річку, він відпустив старшу Ґандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.

В основу сюжету новели В.Стефаника покладена реальна подiя 1898 року, що трапилася в селi Трiйцi. В листуванні В. Стефаника з В. Морачевським та з О. Кобилянською є листи, в яких передана ситуація майбутньої новели як дійсний факт, що його розповіла авторові сама дочка вбивці, батрака Михайла із с. Трійця, на Покутті; цей факт і став джерелом новели.