На мою думку, Гриць не природжений злочинець, не духовний монстр, а трагічно нещаслива людина, люблячий батько, для котрого муки рідних дітей стали страшніші від кари і смерті. "Довгий огневий пас" пік у серце й голову, камінь давив на груди, він "скреготав зубами, аж гомін лугом розходився". Кинувши дитину в річку, він відпустив старшу Ґандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.